Проповідь Блаженнішого Святослава під час Всеукраїнської прощі в Зарваниці
Господь підтримує всіх тих, що падають,
і всіх зігнутих підводить (Пс. 145, 14).
Високопреосвященний владико Вісвальдасе — Апостольський нунцію в Україні!
Високопреосвященні владики-митрополити!
Боголюбиві владики — члени Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви!
Владики Віталію та Леоне!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Преподобні сестри й брати в монашестві!
Достойні брати-семінаристи!
Достойні представники органів державної влади різних рівнів
та органів місцевого самоврядування!
Улюблені Богом діти нашої Церкви!
Дорогі паломники, які з різних куточків України і світу прибули сьогодні сюди,
до Зарваниці, щоб пережити одну з найважливіших
і центральних духовних подій року в житті нашої Церкви!
Дорогі брати і сестри, які зараз моляться разом із нами
на тимчасово окупованих територіях, у різних куточках земної кулі!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні слово Святого Євангелія звіщає нам Бога, який підіймає людину (Мт. 9, 1–8). Ми бачимо Ісуса, який у Капернаумі, ймовірно на вулиці серед натовпу, зустрічається з розслабленим, якого друзі принесли до Нього на ношах.
Цікава ця зустріч, бо насамперед Христос зауважує цього хворого, глибоко розуміє його стан, але діє завдяки вірі його друзів! Євангелист каже: «Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: „Бадьорися, сину…“» (Мт. 9, 2).
Ми не знаємо до кінця, що привело цього чоловіка на ложе хвороби. На все є своя причина, але ми точно бачимо, що він занепав духом, ми б сказали, утратив надію. Можливо, його розслаблення — не так фізичне, як внутрішнє, духовне — було його найбільшою бідою. Недужий, мабуть, уже змирився з тим, що нічого йому не допоможе. Ложе немовби тримає його у своїх смертельних обіймах. Ця зневіра й апатія, власне, розкриваються у всій повноті як один із найнебезпечніших і найпідступніших гріхів людини.
Поведінка його друзів цілком інша. Тут Христос наче хоче сказати нам, що коли наша віра не обтяжена піклуванням про ближнього, то це не справжня віра в Бога. Коли людина вірить у Бога і думає тільки про себе, вона поступово втрачає свою віру.
Христос вимовляє слова, які навіть із лікарської точки зору є дуже важливими. Бачачи не тільки наслідки хвороби, Він не лікує вторинні симптоми, а дивиться на причину. Кожен лікар знає: коли ми розуміємо причину хвороби, тоді можемо її вилікувати, а коли не знаємо причини, можемо лише полегшити страждання людини. Христос каже розслабленому, тому, хто втратив надію: «… Прощаються тобі твої гріхи» (Мт. 9, 2).
Ми тут бачимо не просто цілителя, лікаря чи людину, яка хоче вилікувати ближнього, — бачимо самого Бога, який похиляється і підіймає того, хто впав, розчарувався, утратив надію. Саме Господеві належить ініціатива відновити цю єдність людини із джерелом її життя і здоров’я. Він прагне відродити стосунок із тим хворим і усунути все те, що його розриває, тобто гріх.
Отці Церкви кажуть: ми бачимо один із важливих проявів Божества Ісуса Христа. Це зауважили й критики, які кажуть, що тільки Бог може прощати гріхи. До речі, ті, хто судять сьогодні Христа, за те саме засудять Його на розп’яття у Великодню п’ятницю, скажуть: «Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?» (Мр. 2, 7). Святий Кирило Олександрійський стверджує: «Він прощає гріхи власною владою (κατ᾽ ἐξουσίαν), бо є істинним Богом, хоча й став людиною. Бо кому належить право відпускати гріхи, як не єдиному Богові за природою?» (Гомілія 12 на Євангеліє від Луки (5, 17–26), PG 72, 561–564).
Христос іде далі й начебто накреслює цьому розслабленому цілу програму життя: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому» (Мт. 9, 6). Тож, як кажуть Отці Церкви, ми бачимо дорогу навернення, істинного одужання кожної людини, яка отримала дар відпущення гріхів.
Слово «встань» (ἐγερθεὶς) нагадує ті моменти, коли Христос воскрешає людину. Так само Він сказав до померлого Лазаря, а також до інших, кого повертав до життя.
«Візьми твої ноші» означає: опануй себе і своє життя! Ти досі думав, що твоє ліжко панує над тобою, а тепер нехай станеться цілком навпаки — візьми у свої руки те, що колись змушувало тебе впадати в зневіру.
У Христовому слові «іди» святий Іван Золотоустий бачить не просто наказ рухатися. Ні. Це означає іти за Христом, рухатися в правильному напрямку, прямувати дорогою чеснот, Господнього покликання і здійснити свою місію у своєму народі (пор. Гомілія 29 на Євангелія від Матея).
І ось ми бачимо сповнення того, про що співає псалмоспівець Давид: «Господь підтримує всіх тих, що падають, і всіх зігнутих підводить» (Пс. 145, 14).
Слухаючи це Боже слово, ми відчуваємо життєдайну силу, яка зараз скерована до нас. Цю прощу до Зарваниці ми вже вп’яте переживаємо в контексті повномасштабного вторгнення російського злодія, вбивці й агресора на нашу землю.
Ми сьогодні бачимо, що небезпекою для майбутнього нашого народу, нашої держави є не тільки зовнішня агресія, а й наше внутрішнє розчарування, наша зневіра і наше небажання далі боротися. Це, можливо, той стан розслаблення, у який потрапляє кожна людина, яка думає, що вона може перемогти противника лише власними людськими зусиллями.
Хто так думає, грішить. Тому кожного, хто зневірюється у своїй боротьбі за свободу і гідність, хто потрапляє в апатію через те, що не має швидкої і легкої перемоги, сьогодні Боже слово запрошує до Христа. Як того розслабленого, у цій прощі ваша Церква кличе і веде вас до Таїнства Сповіді. Щоразу, коли нас опановують знеохота і зневіра, шукаймо Таїнства Божого милосердя, щоб ті самі слова, які сьогодні Христос промовляє до недужого чоловіка, Він сказав і до мене. Це сьогодні до нас Господь каже: «Встаньте, візьміть у свої руки все те, що вас розбиває, що вас ділить, розсварює, знеохочує. Опануйте себе і все те, що Господь дає вам у руки, і йдіть, ідіть далі». Як казав Шевченко, «ходімо дальше, дальше слава, а слава — заповідь моя» («Доля»).
Сьогодні до зраненої України тут, у Зарваниці, Господь Бог промовляє: «Встань, візьми своє ложе і йди» (пор. Мт. 9, 6). Ми сьогодні хочемо в нашій молитві, у нашій вірі принести сюди, перед очі Матері Божої, до стіп Ісуса Христа, усіх поранених, тих, хто справді пережив глибоку рану втрати в цій війні, усіх розслаблених болем та розчаруванням. Як багато людей нині приходять і кажуть: «Як мені далі жити?»
Мати Тереза з Калькутти розповіла про один із вимірів святості. Святість означає не лише дати Богові щось своє, а навіть дозволити Йому забрати все те, що Він мені дав. Вона писала: «Наше цілковите віддання Богові означає бути повністю у розпорядженні Отця… приймати все, що Він дає, і віддавати Йому все, що Він забирає, з великою усмішкою» (пор. «Our total surrender to God means to be entirely at the disposal of the Father… to take whatever He gives and to give whatever He takes with a big smile») (Споглядальниця в серці світу, упор. брат Анджело Девананда, Місіонерки любові, 1985, розділ «Цілковите віддання»). Святим є той, хто вміє в такий спосіб довіритися Богові, а тоді здатний перевернути гори.
Ми сьогодні просимо: Господи, промов до нашої Батьківщини свої цілительні слова: «Встань, візьми твої ноші та й іди до свого дому» (Мт. 9, 6)! Підійми нас із нашого розчарування, з нашої зневіри і нашою вірою здивуй світ.
Якщо ми подивимося, зокрема, на останній рік нашої борні в Україні, то побачимо, що кожного разу, коли хтось покладається лише на людські сили, плани, на людські перемовини, Україна завжди дивує. Кажуть, що ми перемагаємо не «завдяки», а «всупереч» людській логіці, калькуляції, силі. Бо перемога України буде силою Божою, яка виявляється навіть усупереч людській слабкості й немочі. Саме це є джерелом нашої надії.
Господи, скажи до нашого народу слово «встань»! Підтримай нас навіть тоді, коли могутні світу цього пильнують лише своїх приватних політичних інтересів. Не дай нам впасти в зневіру, навіть коли ворог навіює нам грішну думку, яка забирає відвагу, коли він намагається розсварити нас між собою і навіть посварити нас із нашими сусідами, з тими народами, з якими Україна йде дорогою європейської гідності вже багато століть. Господи, поблагослови наш народ Твоєю силою, похились над нами, підійми нас.
Мати Божа Зарваницька, похвало, молися за український народ. Мати Божа, рятуй Україну! Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
