Проповідь Блаженнішого Святослава у 23-тю неділю після Зіслання Святого Духа та в день інтронізації Сокальсько-Жовківського єпарха Петра Лози
… Де Господній Дух, там воля (ІІ Кор. 3, 17).
Високопреосвященний владико Вісвальдасе,
Апостольський нунцію в Україні!
Високопреосвященні та преосвященні владики,
дорогі співбраття в єпископському служінні,
яких так багато прибуло до цього катедрального храму!
Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці,
які, мабуть, з особливим трепетом переживають цю хвилину,
адже отримують нового правлячого архиєрея!
Достойні брати і сестри в монашестві,
які є духовною силою нашої Церкви в усі часи й історичні періоди!
Достойні брати-семінаристи, які є майбутнім нашої Церкви!
Достойні представники органів місцевої влади,
які тут моляться разом зі своїм народом!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України та світу,
які єднаються з нами за допомогою сучасних засобів комунікації!
Достойний Сокалю і достойна Сокальщино!
Дорогі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія (Лк. 8, 26–39), яке ми щойно чули, дихає на нас духом свободи. Це історія, яка двічі читається впродовж літургійного року в наших храмах, є настільки глибокою і важливою, що ми, відчуваючи на собі подих цього Божого слова, розуміємо його щоразу по-іншому, глибше й повніше.
Євангелист, описуючи Ісуса Христа, який перепливає Галилейське море, каже, що Він входить у землю, яка є «проти Галилеї», не в сусідстві, не поряд. У такий спосіб автор одразу готує нас до сцени відкритої конфронтації. Той, хто з вас мав нагоду подорожувати до Святої землі, пам’ятає, що з Капернаума його повезли в той Гадаринський край, який сьогодні приймає паломників із різних країн. Лише потрапивши в це місце, можна вповні зрозуміти зміст євангельської події.
Христос прямує на чужу територію. Гадаринський край в описі євангелиста Луки справді є іконою землі рабства й неволі. Приглянувшись до образів цієї історії, ми зрозуміємо, що кожна істота належить комусь іншому, а не собі, наче перебуває «в чужих рука». Біснуватий чоловік поневолений легіоном злих духів. Стадо свиней належить мешканцям міста, які поневолені римською владою. Цікаво, що символом легіону римського війська, який управляв цим краєм, була саме свиня. Тому ці образи набирають якогось іншого значення. І ось у той край, який потерпає від знущань злого духа, своєю всемогутньою силою входить наш Господь Ісус Христос. Він входить, щоб розірвати кайдани неволі й надати цій землі цілком іншого духу. Тут євангелист начебто теж підкреслює, що ініціатива в покликанні людини до свободи належить Богові.
Можливо, кожен, хто живе в рабстві, відчуває бажання бути визволеним, але він уповні не розуміє, що таке свобода і по-справжньому не може її прагнути. Господь Ісус Христос приходить, щоб звільнити людину з будь-якого виду рабства, даруючи їй свого Духа. Апостол Павло навчає: «Господь же — дух, а де Господній дух, там воля» (ІІ Кор. 3, 17). Отже, де є Дух Святий, якого Господь посилає людині, там можна досвідчити істинну свободу.
Сьогодні ми чуємо, що Ісус Христос, визволяючи біснуватого, знімаючи з нього кайдани, немовби чинить акт нового створення. Багато дослідників цього біблійного тексту бачать чітку паралель між зціленням чоловіка і створенням першої людини в раю (пор. Бут. 2). Проте нагота біснуватого за змістом відмінна від наготи перших людей у райському щасті. У нинішньому євангельському тексті слово «нагий» у єврейському варіанті є грою слів: нагота уподібнює того чоловіка до злого духа, який є хитрим, підступним. Слово «аром» (нагота) звучить подібно до «арум» (хитрість). Євангелист наводить нас на думку, що злий дух краде в людини гідність, уподібнюючи її до того, чим її наповнює.
Якщо людина оповита злим духом, то уподібнюється у своїх думках і діях до диявола. А коли Господь Бог дарує їй Святого Духа, Він уподібнює її до Себе, вона віднаходить Його образ і подобу. Натомість дар свободи людина має прийняти. Цей дар є завданням, викликом, відповідальністю.
Цікаво, що пастухи, побачивши, що сталося, втекли. Можливо, вони відчули провину, що не встерегли стадо і господарі тепер їх покарають. Однак потім вони привели до Христа містян. Останні, згідно з описом Луки, побачили, що біснуватий став новою людиною: «Вони прибули до Ісуса й знайшли, що чоловік, з якого вийшли біси, сидів при ногах Ісуса, зодягнений та при умі — і злякались» (8, 35). Для них образ нової, вільної, людини був чимось страшним, бо часом за свободу, яку тобі дарує Господь Бог, потрібно чимось пожертвувати. А ті люди не хотіли пожертвувати навіть своїми свинями! Вони не приймають Христа і кажуть: «Відійди від нас».
Проте Господь залишає між ними свідка, а відтак, можливо, посередника тієї свободи дітей Божих, яка приходить від дару Святого Духа. Цей оздоровлений біснуватий, як нова людина, хоче йти за Ним, тобто бути Його учнем. Христос йому каже: «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі» (Лк. 8, 39). Євангелист згодом подає нам подібну фразу: «Пішов той, сповіщаючи по всьому місті, що Ісус зробив йому» (Лк. 8, 39). Звільнений чоловік був носієм Духа розуміння, що Ісус — воплочений Бог, у якому є джерело визволення, свободи для Божого люду. І в тому Дусі є така сила, яка перемагає все, навіть легіон, який напосідає на людину.
Дорогі брати і сестри! Коли ми слухаємо ці слова про дар і покликання до свободи, про велику відповідальність, то вглядаємося в історію нашої Церкви-мучениці, яка з ранніх років християнства на землях нашої Батьківщини дихала на свій народ Духом святості та істинної свободи.
Митрополит Андрей Шептицький говорив, що Дух Христовий є демократичним. Через свідчення праведників та ісповідників нашої Церкви Господь надихав українців змагатися за свою гідність і свободу. Пригадаймо також патріарха Йосифа Сліпого, який, перебуваючи у сталінських таборах, написав з нагоди свята П’ятдесятниці 1947 року цікавого листа до свого народу, який був відправлений з міста Маріїнськ Новосибірської області й адресований ігумену Климентієві Шептицькому. Цей лист слугував голосом в’язня Христа ради, пастиря до своєї Церкви, яка була щойно офіційно ліквідована сталінським режимом, — голосом до свого люду, який поневірявся по холодних пустелях Сибіру. У той критичний момент існування нашого народу патріарх Йосиф пророчо проголошує: «Дух Святий дасть нашій Церкві світло і силу»! Той лист потім віднайшли під штукатуркою в Унівській лаврі. Наша Церква навіть в умовах сталінського поневолення продовжувала дихати на свій народ Духом свободи і була носієм надії на воскресіння України, перед яким утікали легіони нечистих духів. Саме тому вона [Церква] все перетривала і воскресла над руїнами радянської тюрми народів.
Тому таким важливим для нас сьогодні є життєвий шлях і свідчення нашого владики Михайла, який від цієї хвилини отримує новий титул — вислужений єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії. Ще як священник переслідуваної Церкви, він прийняв глибоко у своє серце, у свої груди той Дух свободи, якою наша Церква оживляла Божий народ на землях України. Можливо, багато хто з вас ще пам’ятає, що його архиєрейська хіротонія була першою в нашій Церкві після її урочистого й переможного виходу з підпілля. Він є для нас символом, свідченням і посланням, закликом до сучасного українського суспільства. Владико, ми дякуємо вам за те, що ви прийняли цей виклик бути першим єпископом Сокальської, а відтак Сокальсько-Жовківської єпархії, бо вам Господь Бог доручив закласти основи для цієї єпархії, які тепер ваш послідовник, наступник покликаний розбудовувати. Дякуємо вам також за все ваше служіння для нашого військового капеланства.
Коли ми відвідуємо в шпиталях наших поранених воїнів, то зі зворушенням серця слухаємо їхні прохання: «Владико, отче, благословіть». Я часом запитую їх, чи знають вони, що означає те благословення, про яке вони просять у єпископа чи священника. Благословення — це не магічний жест, а передавання того Духа Святого, яким Христос дихнув у своєму Воскресінні на апостолів, що тремтіли зі страху за замкненими дверима, і сказав їм: «Мир вам» (пор. Ів. 20, 19–23)! Передавання подиху воскреслого Спасителя — це і є та свята апостольська Традиція. Єпископи з покоління в покоління, переймаючи подих Воскреслого, передають його своїм наступникам. Дякуємо, владико Михайле, що Ви дихали і оживляли Господнім подихом вашу єпархію.
Нині починається новий період історії Сокальсько-Жовківської єпархії. Владико Петре, вітаємо вас із дуже важливим покликанням, яке ви отримали. Водночас запевняємо вас, що ваша Церква подорожуватиме разом із вами.
Єпископ у своїй єпархії повинен бути носієм Святого Духа — джерела істинної свободи (не хтивості, не потуранню власним пристрастям, адже рабство гріха ніколи не дасть істинної свободи). У вас Господь Бог поклав свого Духа, який здатний відновлювати лице землі (пор. Пс. 104, 30)! Благословляйте цих людей, навчайте їх Божого слова, освячуйте їх цим Словом Христової істини. Дихайте на них подихом безсмертя і кличте їх до істинної свободи, бо в цьому полягає управління Божим народом. А ми, ваші співбрати в єпископстві, допомагатимемо вам, тому що Церква — це Тіло Христове. Ніхто в Церкві не є самотнім. Ми завжди крокуємо разом.
Господь Бог кличе вас до цього служіння в тяжкі часи, бо нові легіони, одержимі злим духом, хочуть поширити рабство і неволю зі своєї темної країни на нашу. Але ми відчуваємо, що Він є з нами. Його сила, Його правда, Його дух свободи пульсує в наших жилах і це — зміст нашої надії, сили й незламності, здатності боротися і перемагати!
Коли почалася війна, багато хто запитував: можливо, свобода, яку ми отримали після розпаду Радянського Союзу, є якимсь міражем або утопією? Чи можливо, що радянська неволя знову повернеться, а воля і свобода України знову буде розтоптана російським окупантом? Чи Ти, Боже, лише спокусив нас запахом волі й свободи? Це питання тепер ставить багато інших народів у так званих пострадянських країнах, тому всі дивляться на Україну, потребуючи перемоги, свободи на наших землях. І сьогодні Христос нам відповідає, що свобода не походить від людського бажання чи людських мрій, вона є покликом Бога-Визволителя, Божим даром Духа Святого. Ми маємо прийняти цей дар, бути готовими до жертви, тому що без Божого Духа свободи синів Божих немає гідності й майбутнього. Будьмо подібні до цього дивного юнака, якому Господь сказав: «Іди»!
Цікаво, що Господь Бог посилає вас, владико Петре, до вашого краю. Можливо, ви хотіли бути єпископом деінде, бо сказали, коли приймали чернечі обіти: «Господи, піду всюди за Тобою». Але Він наказав вам: «Вернися додому й розкажи все те, що Бог зробив тобі». Ідіть, владико, проголосіть силу благодаті Духа Святого, роздайте вірним силу Христового Євангелія про все те, що Господь вам учинив. Хай Він діє в кожному, хто повірить!
Усім вам, дорогі отці, брати і сестри, я зичу відваги бути вільними! Бо справжня свобода приходить тоді, коли ми робимо правильний вибір, коли приймаємо Христа, а всім іншим духам кажемо рішуче «ні»! Мати змогу вибирати між добром і злом — це ще не справжня свобода, це тільки можливість і Боже покликання до неї. Зробімо правильний вибір, виберімо Христа — наше найвище вічне Добро і Його Істину. Приймімо Його Духа Святого, а тоді отримаємо досвід того, що сила Божа є з нами і їй ніхто з наших ворогів не зможе протистояти. У тій силі є запорука нашої перемоги над дияволом і його слугами, над гріхом, смертю і темрявою неволі. У тій силі є джерело нашого церковного та народного повсякчасного відродження і будівництва, джерело перемоги України на московськими зайдами.
Хай благодать Духа Святого спочиває над цією любленою Богом Сокальсько-Жовківською єпархією. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
