Проповідь Блаженнішого Святослава у дев’ятнадцяту неділю після Зіслання Святого Духа
Ми бачимо, що війна затягується. Ми втомлюємося. Де нам взяти внутрішній ресурс, щоб вистояти? Сьогодні Христос дає нам відповідь: перебувайте в Божій любові! Носіть у собі любов, яку Бог поклав вам у серце, і вона відновить усі ваші сили, перетворить ваш біль на мудрість, зробить вас стійкими до зла.
…Коли ви любите тих, що вас люблять,
яка вам заслуга? (Лк. 6, 32).
Всечесні та преподобні отці!
Любі брати-семінаристи!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати, сестри, діти нашої Церкви в Україні і далеко за межами своєї Батьківщини в розсіянні сущі, які зараз із нами моляться за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі наші парафіяни!
Дорогі діти!
Дорога молоде!
Слава Ісусу Христу!
Це євангельський благовіст, який ми щойно чули, передає нам живі слова нашого Спасителя, що є наче осердям, змістом усього Христового Євангелія. Ці слова про любов навіть до ворогів Христос проголосив у контексті своєї Нагірної проповіді. Він щойно виголосив так звані Блаженства: «Блаженні тихі, бо вони успадкують землю», «Блаженні ті, що плачуть, бо вони утішаться» тощо, які нам, людям, видаються чимось недосяжним, якимсь парадоксом, що суперечить нашому щоденному досвіду. А далі Христос начебто розкриває своїм учням глибину Бога, Божественної істоти, говорячи про любов: «Любіть ворогів ваших» (Лк. 6, 35).
Ці слова є певною провокацією для людського уявлення і про ворогів, і про любов. Проте водночас вони відкривають якийсь глибший зміст усього того, що ми розуміємо під поняттями справедливості, мети стосунків між людьми, а зокрема змісту ставлення Бога до Божих ворогів. Ці слова Ісуса Христа начебто об’являють вічну, необмежену любов Бога до людини, бо Бог є любов сам по собі. Зміст Його внутрішнього, Божественного життя не обумовлений ззовні. Бог любить, бо Він є любов і в тій любові звершується все те, що ми вкладаємо в поняття «справедливість». Бо часом справедливість без любові видається людям дуже жорстокою. Навіть більше, Христос каже: «Він [Всевишній] благий для злих і невдячних» (пор. Лк. 6, 35). Тобто ставлення людини до Бога, людський гріх, людська неміч, злоба не змінюють ставлення Божественної любові до нас. І ця любов має цікаві наслідки — вона спасає, рятує грішника від його гріха, рятує того, хто, згідно з людським розумінням про справедливу кару за гріх, мав бути засуджений на вічну погибель. Саме ця Божа любов, яка довершує Його діло спасіння людини, і є Його справедливістю та святістю. Божа любов більша від людської злоби.
Один із середньовічних філософів, коментаторів цих Божих слів, стверджує, що саме заповідь, чи заклик, любити навіть ворогів вказує на Божественне походження християнської віри. До висоти такого типу любові людина сама не здатна. Слова про Божу любов до нас є для нас доброю новиною: Господь Бог бачить мою злобу, мій гріх і готовий мене врятувати від мене самого. Дивний духовний парадокс! Але той, хто вірує в Бога, хто вірує в спасенну Божу любов, покликаний доростати до неї, виростаючи з лишень людських категорій мислення та дії, лишень людської здатності любити, і тоді може мати заслугу в Божих очах. Каже Христос: «Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне» (пор. Лк. 6, 32–34). А той, хто любить не так, як людина, а як Бог, вміє щось більше, щось глибше.
Сам Ісус Христос здійснив ці слова в момент своєї смерті на хресті. Бо навіть тоді, коли бачить у вічі тих, що Його розпинали, молився до свого Отця словами: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк. 23, 34). Потім ті самі слова промовив перший християнський мученик архидиякон Стефан, молячи Бога за тих, що його каменували. Сила Божої любові принесла ранній Церкві перемогу над переслідувачами. Ця сила змінила, змінює і змінюватиме світ.
Слова про любов до ворогів звучать як провокація для нас, українців, адже ми щодня потерпаємо від російського злочинця, який сіє смерть, розруху на нашій землі. Щодня ми оплакуємо нові жертви цієї землі. Навіть світло в наших домівках нині стає розкішшю через небачений тероризм цього нападника, який порушує всі міжнародні гуманітарні правила і звичаї ведення війни. Тому ми питаємо: Боже, як нам бути християнами під час війни? Як нам любити ворогів тоді, коли вони методично, систематично, жорстоко нас убивають? Можливо, саме в цьому Євангелії про Божу любов, яке відкриває нам недосяжні для людського розуму таїнства, Христос хоче подати нам ключ до перемоги над російським злочинцем і нападником. І той секрет перемоги полягає ось у чому: зло можна перемогти лише тоді, коли ми не піддамося його логіці, його рабству. коли будемо духовно, морально сильнішими за нападника.
Ще давній китайський філософ Конфуцій говорив: якщо ви ненавидите, значить вас перемогли. Якщо ненависть, із якою ворог сьогодні нас убиває, поселиться в нашому серці, то зробить нас подібними до цього ворога, забере в нас сили до спротиву йому. Бо людина створена для любові, а ненависть краде в неї духовні сили, висушує її душу, уподібнює її не до Бога, а до злочинця, якому ми дивимося в очі.
Сьогоднішнє Євангеліє дає нам не просто добрі поради, а силу, щоб перемогти. Бо коли ми любимо не через те, що щось від когось отримаємо, але через те, що Бог нас любить, тоді, за словами учителів Церкви, начебто носимо у своєму серці невичерпний кредит і джерело нашої сили — самого Духа Святого, влиту в нас Богом небесну любов і силу. Ця Божественна благодать не лише освячує нас і допомагає нам чинити спротив будь-якій формі зла, а є постійним генератором нашої стійкості в боротьбі із ним і оновлює, відмолоджує наші сили. Псалмоспівець каже: «Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність» (103 (102), 5).
Ми бачимо, що війна затягується. Ми втомлюємося. Де нам взяти внутрішній ресурс, щоб вистояти? Сьогодні Христос дає нам відповідь: перебувайте в Божій любові! Носіть у собі любов, яку Бог поклав вам у серце, і вона відновить усі ваші сили, перетворить ваш біль на мудрість, зробить вас стійкими до зла.
Не піддаймося залякуванню нашого ворога! Не піддаймося його намаганню поневолити духом злоби, ненависті наш розум, наше серце та нашу волю. Ба більше, перемагаймо того ворога з любові до нього самого, обмежуючи його можливість чинити злочини. Це дивний парадокс захисної, оборонної війни.
Просімо сьогодні Господа Бога внутрішньої духовної величі, якою Він так щедро поблагословив наш український народ і яка рясно проявляється під час війни, зокрема у ставленні до російських військовополонених чи їхніх загиблих. Просімо Господа Бога великодушності, яка потрібна, коли йдеться про жертв російської пропаганди. Просімо Господа Бога небесної сили вистояти, рости в любові. Просімо Господа Бога того, щоб спочатку ми вміли бути справедливими, навіть стосовно ворогів, якщо ще не вміємо, не маємо сили вповні жити в тій євангельській любові. Але просімо, щоб сила не людська, а Божа доповнила зусилля нашого народу в обороні свободи і життя на нашій Батьківщині.
Нехай сила Божої любові переможе гріх! Нехай сила Божої любові переможе зло в контексті цього невидимого протистояння і духовної брані! Нехай Боже милосердя зробить нас стійкими, мужніми і непереможними! Бо тільки сила Божої любові принесе Україні справжній і справедливий мир. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
