Проповідь Блаженнішого Святослава у М’ясопусну неділю та з нагоди архиєрейської хіротонії владики Андрія Хім’яка

20 лютого 2023, 21:14 609

Господи, коли ми бачили Тебе…

і Тобі не послужили? (Мт. 25, 44).

Високопреосвященний владико-архиєпископе Вісвальдасе,
Апостольський нунцію в Україні!
Високопреосвященні владики-митрополити!
Преосвященні та боголюбиві владики!
Високопреподобні, всесвітліші та всечесні отці!
Достойні сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати і сестри, діти нашої Церкви
в різних куточках України та всього світу,
які єднаються з нами за допомогою живої трансляції!
Дорога молоде, дорогі діти,
дорогі парафіяни і гості сьогоднішнього торжества!

Слава Ісусу Христу!

Ця неділя, яку ми звемо М’ясопусною, безпосередньо готує нас до Великого посту. І сьогодні євангелист Матей пише перед нами ікону майбутнього. Ми чуємо глибоку промову-розповідь самого Христа про завершення історії світу. Хтось каже, що це розповідь про Страшний суд, а хтось — що це історія про прославу Христових учнів, які служили Йому все своє життя. Проте суд, який представляє нині Боже слово, є для нас викликом: він ламає наше уявлення і наші стереотипи про те, що є справжнім, у чому полягає справедливість і як підсумовуватиметься історія світу. Ми споглядаємо Христа, який удруге прийде у славі судити живих і мертвих (ми всі Його очікуємо), засяде на своєму престолі, і перед Його обличчям зберуться всі народи.

Що каже нам цей Суддя? Перша важлива річ. Світ будуть судити разом із Христом голодні, спраглі, нагі, чужинці, в’язні. Дивно: це ті, кого ми сьогодні часом не зауважуємо, кого цей світ відкидає, забуває. На нашу думку, світ мали б судити славні, успішні, могутні, зокрема царі, переможці. А правда цілком інакша, бо каже Христос: «Те, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви Мені зробили» (Мт. 25, 40). Саме ті, з ким себе ототожнює наш Спаситель, засядуть із Ним на престолі слави і будуть мірилом праведності чи беззаконня вчинків кожної людини, незалежно від того, яку функцію вона виконувала в житті, яке служіння здійснювала, яке місце в суспільстві займала. Те, що ми зробили одному з найменших, буде для нас мірилом або нашого вічного засуду, або дорогою до спадкоємства Царства, яке Господь Бог підготував нам на початку створення світу.

Ще одна важлива річ, яка сьогодні просто вражає кожного, хто слухає цей опис кінця історії. Христос, остаточний Суддя, збираючи усіх перед своїм обличчям, буде нас розділяти, як пастух відокремлює овець від козлів.

Ті, хто живе у великих містах, мабуть, ніколи не бачили, за якими ознаками пастух розрізняє овець і козлів. Пригадую, коли я перебував на служінні в Аргентині, і спитав вірних, як відрізнити овець від козлів, одна маленька дівчинка встала і сказала: «Ті [козли] мають ріжки». Це означає, що те розрізнення не буде накиданням волі судді, якимсь довільним рішенням. Остаточний суд відкриє повну правду про кожного з нас. На ньому лише виявиться все те, що ми із собою принесемо. Мабуть, там буде багато несподіванок. Бо Христос говорив до фарисеїв: «Митарі і грішники випереджують вас у Царстві Небесному» (Мт. 21, 31).

Які ознаки треба мати, щоб стати праворуч від нашого Учителя і Судді, а відтак успадкувати Його Небесне Царство? Потрібні плоди діл милосердя стосовно найменших. Ми бачимо, що кожен наш вчинок залишає на нашій душі певний слід, накреслює на ній певну ознаку: або нас будує, або руйнує. Діла любові та милосердя щодо найменших дають нам можливість зростати: вони будуть свідчити за нас, а їхня відсутність — проти нас. Водночас вся правда, усі наші потаємні думки, життєві рішення стануть явними, об’являться ангелам і людям.

Є ще третя важлива риса опису Страшного суду. Господь Бог об’являє, що ми всі маємо спадкоємство. Він хоче, «щоб всі люди спаслися і прийшли до пізнання Його істини» (I Тим. 2, 4), тобто щоб ми мали ті ознаки, які зроблять нас здатними отримати це вічне щастя разом із Ним. Мабуть, серце Доброго Пастиря буде так боліти, коли хтось із нас не зможе через власні провини стати спадкоємцем тієї слави, до якої Він усіх нас кличе! Ототожнюючи себе з кожним найменшим, Господь сьогодні показує нам, що кожен із нас має шанс, і то зараз. Не втратьмо його!

Господи, коли ми бачили Тебе… і Тобі не послужили? (Мт. 25, 44).

Сьогодні ми переживаємо дуже світлу мить. Ми щойно бачили, як Христос, вічний Архиєрей, дбає про свій народ, про кожного з нас. Він посилає нам пастиря — нового єпископа для нашої Церкви. Завдяки цьому ми можемо відчути, що навіть тоді, коли ми страждаємо, коли нам болить, коли ми розгублені, навіть коли думаємо, що покинуті під час війни, Господь Бог є з нами. Його любов, пам’ять про кожного з нас сьогодні об’являється у видимий спосіб. «Ось дам вам пастирів» (Єр. 3, 15), — свого часу сказав Він до своїх учнів.

Ми стали свідками хіротонії нового єпископа. Для чого посилає Христос у світ ще одного завідателя архиєрейської благодаті? Яку мету Він ставить перед владикою, а через нього перед нашою Церквою, перед своїм Божим народом? Єпископ має потрійне завдання: проповідувати Боже слово, освячувати Божий народ і керувати Христовою Церквою, тобто спрямовувати її до остаточної мети.

Проповідувати Боже слово означає передавати Того, кого проголошуєш, вже сьогодні знайомити людину наших часів із Тим, хто колись сяде на престолі своєї слави і буде судити живих і мертвих, хто є джерелом нашого життя, змістом нашого служіння. Горе тому проповідникові, який не бачить Того, Кого проповідує! Замало проповідувати про Христа, треба проповідувати Його, передаючи Його тим, хто слухає і приймає. Справжній проповідник Христового Євангелія є посередником зустрічі, передає Того, кого ми всі шукаємо у своєму житті. Це зміст церковного передання, у якому живе Христова Церква вже понад дві тисячі років, — створити простір для зустрічі з живим Христом.

Освячувати Божий народ означає наповнювати кожну людину благодаттю Святого Духа, який є силою Божественної любові. У молитвах архиєрейської хіротонії ми почули, що новий архиєрей отримує особливий мандат — вдосконалювати повірені йому душі. Він має бути учителем любові, вказуючи на істинного Пастиря, який душу свою віддав за овець, щоб кожна людина навчилася любити Бога і ближнього так, як Він нас любить. Вершина освячення — здатність виконувати заповіді любові до Бога і до ближнього.

У чому полягає єпископське керівництво? Хтось думає, що бути єпископом означає досягти найвищого ступеня церковної кар’єри. Це хибна думка. Єпископ має бачити Бога, присутнього в Божому народі, — має бачити Бога в обличчі найменшого: голодного, вбогого, спраглого, потребуючого — і першим серед усіх нас до нього наближатися. Каже Господь: «Хто хоче бути серед вас першим, нехай буде усім слугою, першим у служінні» (пор. Мр. 9, 35).

Дорогий владико Андрію, ми сьогодні вітаємо вас, молимося за вас і дякуємо Господу Богу за те, що ви бачили в найменших світу цього Того, кого проповідували, — бачили Христа, присутнього серед нас. Понесіть слово Його Євангелія про Божу силу, яка діє в Його Церкві, до всіх тих, хто сьогодні потребує справжньої доброї новини. Доручаємо сьогодні вам душі вірних зокрема Київської архиєпархії. Я тішуся, що матиму ще одного помічника, який зможе разом зі мною розділити це непросте душпастирське завдання. Ми будемо разом любити Бога і ближнього та один одного, будемо любити тих людей, до яких нас посилає Господь Бог. Ви самі про себе сказали, що любите людей. І це, можливо, найважливіша риса, яку повинен мати той, кого покликає Христос до повноти свого священства. Керувати у Церкві означає бачити Бога, присутнього між нами, і вказувати на Нього сучасній людині, а також скеровувати до Нього свою увагу, молитви, сили та ресурси. Ви будете благословенні, коли завжди бачитимете Христа, присутнього в найменших. Можливо, це сьогодні до вас звертається Боже слово: «Те, що ви сьогодні зробили одному з Моїх найменших — ви Мені зробили» (Мт. 25, 40).

Господи, коли ми бачили Тебе… і Тобі не послужили? (Мт. 25, 44).

Як багато бачила Україна впродовж останнього року! Як багато бачила наша Київська архиєпархія та її священники, які стоять сьогодні довкола престолу! Ми бачили російські танки, ми бачили смерть, ми бачили біль і страждання, кров і сльози нашого народу. Та ми бачили самого Христа в заплаканому обличчі України, бачили, що Він є з найменшими, із тими, у кого забирають право на життя. Ми бачили Христа, якого вкотре розпинають у тілі України. Я дякую вам за те, що ви так живо відчули, де є Христос у тих воєнних обставинах, і перетворили наші громади на осередки соціального служіння, — служіння Христовим найменшим. Ми бачили в наших парафіях голодних, спраглих, нагих, які мусили покинути домівки, що згоріли. Ви голіруч робили все, щоб допомогти цих людям, і перетворили наші парафії на місця зустрічі з живим Христом.

Сьогодні владика Андрій долучається з особливою місією до цього грона служителів, щоб показати сучасному українцеві, де є Бог, коли нас убивають. Це питання, на яке всі ми шукаємо відповідь. Це питання, яке ставлять діти своїм батькам. Складаємо вдячність Господеві за ще одного єпископа, який скеровуватиме всі сили нашої Церкви, особливо нашої архиєпархії, до цього непростого служіння під час війни.

Владико Андрію, ми приймаємо вас із відкритим серцем, бо ви приходите не до чужих, ви є, були і будете священнослужителем Київської архиєпархії. Ви знаєте добре тих, кому треба послужити, вмієте завжди побачити обличчя Христа в тих, до кого вас посилає Церква. Нехай життя і служіння нашої Церкви, кожного з нас, підсумовується Господніми словами: «Все те, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви Мені зробили» (Мт. 25, 40). Дай, Боже, усім нам побачити Христа і послужити Йому! Амінь.

† СВЯТОСЛАВ