Проповідь Блаженнішого Святослава у неділю Жінок-мироносиць
… Скажіть Його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї:
там Його побачите, як Він сказав вам» (Мр. 16, 7).
Преосвященний владико Андрію!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
У другу неділю після Пасхи Господньої Христова Церква вшановує пам’ять жінок-мироносиць. Ми особливо запрошені збагнути гідність жінки в її особливому покликанні до служіння в Христовій Церкві. Ба більше, маємо побачити й оцінити особливу роль, яку жінка виконує в таїнстві Пасхи Господньої, що її ми радісно продовжуємо святкувати.
Текст Євангелія від Марка (15, 43–16, 8), який ми щойно почули, правдоподібно є одним із найдавніших новозавітних свідчень про передавання звістки про Воскресіння Христове. Ймовірно, Марко чув проповідь апостола Петра про ці події і записав Євангеліє саме як відгомін цієї проповіді. Євангелист промовисто описує той таїнственний ранок. Прислухаймося до розповіді, бо в ній є глибоке слово, яке Господь скеровує до нас — християн третього тисячоліття.
Жінки вранці йдуть до гробу. Саме вони були свідками страстей Христових, Його розп’яття, смерті й уважно дивилися, куди Його поклали. Вони бачили прикочений камінь, печаті римської влади, військову сторожу — були свідками кінця. Але, можливо, внутрішньо бунтували: не може бути, що все завершилося саме так.
Ідучи до гробу, жінки думають про камінь. Євангелист передає їхні слова: «Хто нам відкотить камінь від входу до гробу?» (Мр. 16, 3). Але, мабуть, найважчий камінь лежав на їхньому серці — камінь втрати, смутку і плачу, символ непереборної перешкоди між ними і Господом. Однак, прийшовши, бачать: камінь, який був прикочений, запечатаний і сторожений, уже відсунений.
У гробі вони бачать ангела у світлому одязі, який запрошує їх поглянути на місце, де вже немає Ісуса Христа. Можна було б подумати, що ангел відвалив камінь, щоб Він міг вийти з гробу. Але це не так. Христос воскрес, не порушивши ані печатей, ані каменя. Відсунення каменя було потрібне жінкам — як знак подолання будь-якої перешкоди у стосунку з Господом, якого вони шукають і який воскрес із мертвих.
Важливим є пояснення, чи радше доручення, яке ангел їм дає: «Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Він воскрес, Його нема тут. Ось місце, де Його були поклали. Але йдіть, скажіть Його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї: там Його побачите, як Він сказав вам» (Мр. 16, 6 ‒7). Вражає, що ангел не каже привести апостолів до порожнього гробу. Він скеровує жінок в іншому напрямі. І тут найважливіше: у тому, що Христос воскрес, їх переконує вже не порожній гріб і не відсунений камінь, а факт сповнення Господнього слова, зверненого до учнів. Ангел проголошує здійснення слів Христа. Адже те саме Він сказав апостолам на початку своїх страстей в Оливному саду: «Вдарю пастиря, і вівці розбіжаться. Та по Моїм воскресінні… випереджу вас у Галилеї» (Мр. 14, 27 ‒28). Ангел лише нагадує жінкам і учням це слово — і ось воно сповнюється.
Це слово скеровує жінок і учнів до Галилеї, бо саме там тепер можна зустріти Воскреслого. І це скерування має глибший сенс. Святі Отці пояснюють, що слово «галилея» означає «перехід», «об’явлення», «оновлення». Там Господь являється учням, бо ті, що переходять від пороків до чеснот і від земного до небесного, удостоюються бачити Його (пор. Преподобний Беда, Тлумачення на Євангеліє від Марка, IV, 16; PL 92, 304).
Святий Іван Золотоустий навчає, що йдеться не лише про географічне місце на півночі Ізраїлю, звідки Ісус почав свою проповідь і де вперше покликав апостолів. «Чому в Галилею? Щоб вони не боялися і щоб у тому місці, де вперше Його пізнали, знову Його побачили» (Гомілії на Євангеліє від Матея, Гомілія 90, PG 58, 787–788). Це заклик повернутися до джерел. Воскреслого Христа можна і потрібно зустріти як джерело вічного життя. Там, де Господь тебе покликав, де подарував тобі перший досвід зустрічі з Ним, — саме туди в пасхальний ранок ангел через жінок-мироносиць кличе учнів Христових.
І ось ці жінки йдуть, несуть цю радісну звістку і кличуть апостолів та Петра до джерела їхнього покликання. Про це джерело читаємо в книзі Одкровення як про першу любов — пригадування того першого захоплення, першого кохання, першої небувалої радості від зустрічі й покликання, яке учні отримали там, у Галилеї (пор. Одкр. 2, 4 ‒5).
Тут є ще одне цікаве свідчення — самого Петра. Ангел, передаючи слова Христові, згадує його на ім’я: «… Скажіть учням та Петрові…» (Мр. 16, 7). Святий папа Григорій Великий звертає увагу, що окреме запрошення для цього апостола означає «відновлення після падіння», а Галилея — місце, де відбувається це відновлення спільноти (пор. Гомілія на Євангелія, II, Гомілія 21, PL 76, 1189–1190). Адже Петро думав, що для нього вже настав кінець. Після триразового відречення від Ісуса Христа йому здавалося, що немає шансу повернутися до апостольського служіння. Можливо, Учитель знав характер Петра (був імпульсивною людиною) і те, що він потребував від Нього особистого запрошення до нової зустрічі. Без цього запрошення апостол, мабуть, ніколи б не наважився повернутися до Христа, щоб знову з Ним зустрітися. Жінки усувають камінь із серця Петра як очільника колегії апостолів. І тут об’являється особлива місія, особливе завдання, особливе жіноче обличчя Церкви.
Сьогодні Церква кличе нас до джерела, яким є воскреслий Христос. Там, при гробі, ангел велів передати адресне запрошення Петрові, а нині Церква поіменно запрошує кожного з нас — тебе і мене — повернутися до первісної любові й зустрічі з Господом. Прийти до джерела означає відродитися. Тим лоном відродження, де ми сьогодні, наче в Галилеї, запрошені зустрітися з Христом, є Святі Таїнства Його Церкви. Саме в цьому лоні кожна людина запрошена зануритися в джерело хрещальної води. Ми покликані пригадати, що всі охрещені у Воскресіння Христове, занурені у воскреслого Спасителя силою Святого Таїнства Хрещення.
Жінки-мироносиці запрошують усіх, хто живе в подружжі, згадати перше кохання — той джерельний досвід любові, який привів їх до Святого Таїнства Подружжя. Можливо, мироносиці запрошують нас ‒ єпископів, священників та всіх богопосвячених осіб — пригадати радість покликання до священства і монашого життя, ту первісну ревність у священничому служінні та духовному подвизі. Ми запрошені оновити нашу первісну любов, щоб не бути літеплими, як каже книга Одкровення (2, 4), але горіти первісним досвідом джерела життя і воскресіння, який виливається на нас у Христовій Церкві.
Кожен, хто зранений, кожен, хто змучений, сьогодні голосом жінок-мироносиць запрошений зустрітися з джерелом нашого життя і воскресіння. І на прикладі Петра нам сказано: немає такої невірності й такого гріха, які могли б сказати тобі, брате чи сестро, що для тебе настав кінець у твоїх стосунках з Богом. Ні. Сьогодні у Воскресінні все починається наново: камінь відвалений, перешкоди усунуті, а Христос кличе тебе до джерела, яке пульсує у спільноті Його Церкви.
Тому цього дня із вдячністю згадуємо наших матерів і бабусь, які колись, у радянські часи, таємно від усіх — як чуємо про жінок-мироносиць, що вони нікому нічого не казали, бо боялися, — принесли нас до хрещення. Згадуємо тих, хто передав нам віру в Бога. Часто це були наші матері, які змалечку навчали нас первісної гідності й любові до Бога. Пригадаймо відчуття Господньої близькості в найтяжчі моменти життя. Дякуємо всім, хто в нашій Церкві здійснює катехитичне служіння і виховує наших дітей у християнській вірі. Віруюча жінка, як носійка християнської віри та джерела життя, що відроджує та оновлює, є посередницею зустрічі з воскреслим Спасителем.
У це радісне свято запрошення до відродження, до нового початку, повернення до джерел, ми також згадуємо сумні роковини — сорокаріччя Чорнобильської трагедії. Мабуть, не випадково пам’ять жінок-мироносиць знову кличе нас пригадати причину, джерело цієї біди. Це була не просто людська помилка, яка спричинила найбільшу техногенну катастрофу сучасності, а безбожна, антилюдська радянська ідеологія, яка поставила себе вище за людське життя — і тоді почала вбивати.
Саме на території України тричі відбулися лихі діяння, злочини проти людяності: військовим способом були захоплені об’єкти атомної енергетики: 2014 року в Севастополі, на початку повномасштабної війни в самому Чорнобилі та в Енергодарі, на Запорізькій атомній електростанції. На жаль, ця ідеологія продовжує вбивати. Те, що для людства є абсолютно немислимим, тричі сталося в історії людства. Усі три рази — в Україні і через російську військову окупацію та агресію.
Але ми святкуємо перемогу життя над смертю. У Церкві Христовій, у нашій славній Україні пульсує джерело воскреслого Спасителя. І тому ми живі і перемагаємо. Ми вдячні Богові за тих ліквідаторів, які віддали своє життя, своїми грудьми захистили Україну, Європу і світ від убивчого атома.
Нехай сьогодні пророчий голос нашої Церкви почують у всьому світі, щоб російські злочини в Україні не спричинили нових, ще страшніших Чорнобилів. Бо ця біда не знає кордонів, але кордонів не знає і сила Христового Воскресіння.
Ми просимо: Ісусе, пошли нам жінок-мироносиць. Нехай вони відродять у нас надію. Нехай голос Церкви-матері поведе нас до Твого джерела, де ми, розчаровані й змучені, можемо відродитися. Бо все з Тобою, Воскреслим, тільки починається. Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
