Проповідь Блаженнішого Святослава в соборі Святого Юра у Львові з нагоди 100-річчя служіння в Україні сестер милосердя святого Вінкентія
Бо коли ви любите тих, що вас люблять,
то яка вам за це нагорода? (Мт. 5, 46).
Високопреосвященний владико Вісвальдасе, Апостольський нунцію в Україні!
Преосвященніший владико-митрополите Ігорю!
Боголюбиві владики!
Високопреподобні отці й матері!
Преподобне монашество, яке так численно сьогодні зібралося в цьому святому храмі!
Всечесні та всесвітліші отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Ця субота є особливим моментом у ритмі літургійного року. Ми віддаємо свято П’ятдесятниці, наче вінчаючи урочисте святкування виливання на людину благодаті Святого Духа, — того Духа, який робить людську особу подібною до Бога. Священне Писання каже, що виливання Святого Духа наділяє людину прикметами, властивими лише єдиному, святому, істинному Богові. Божа праведність силою і благодаттю Святого Духа стає праведністю благочестивих, віруючих людей. Уже завтра ми святкуватимемо свято Всіх святих. Церква запросить нас побачити плоди виливання Святого Духа.
Для кожної людини і кожного народу в усіх історичних обставинах вияв Божої святості й досконалості завжди є особливим, унікальним і неповторним. Але Боже слово (Мт. 5, 42–48), яке щойно торкнулося нас за благодаттю Святого Духа, також є особливим, бо наче відкриває нам зміст Божої праведності. Слова, які ми зазвичай знаємо як Божий наказ і заклик до любові, навіть до ворогів, є квінтесенцією Нагірної проповіді нашого Спасителя.
Цікаво, що знаменитий запрестольний образ у цьому соборі Святого Юра якраз зображає Ісуса Христа під час виголошення Нагірної проповіді. Церква дає нам можливість не просто чути Господні слова, а й бути учасниками цієї події.
«Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас» (Мт. 5, 44). Ці слова важкі для людського вуха. У всі часи й у всіх народів вони викликали подив, а подекуди й відкидання. Але це означає, що в них є глибина Божого Духа, та глибина, на яку запрошує нас виплисти наш Господь Ісус Христос.
У цих словах Нагірної проповіді насамперед бачимо образ нашого Бога. Бо саме Він любить ворогів. Саме Він ніколи не мститься тим, хто вважає Його своїм недругом. Ба більше, Господь Ісус Христос прийшов, щоб спасти своїх ворогів. Про це говорить апостол Павло в Посланні до Римлян: «… За доброго, може, хтось і відважився б умерти. Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками» (5, 7–8).
Тут справді йдеться про те, що Божа дія щодо людини і світу не залежить від зовнішніх обставин, чинників або впливів. Те, як Бог ставиться до людини, не залежить від самої людини. Саме таке глибоке пояснення ми сьогодні чуємо в словах Нагірної проповіді з уст самого Спасителя.
Сонце сходить і заходить незалежно від того, на кого падає його світло. Воно сяє навіть тоді, коли ми його не бачимо, коли небо затягують важкі хмари, коли ми сумніваємося, чи взагалі існує це тепло і світло. Так само і вічна Божа любов не залежить від того, чи вона виливається на праведника чи грішника. Божа любов огортає всіх людей, мов промінь ранкового сонця.
Але цей новий закон Духа, який проголошує Ісус Христос у Нагірній проповіді, не є лише метафорою чи утопією. Він є запрошенням, ба більше — пересторогою. Наказуючи нам здобувати заслуги навіть там, де по-людськи це видається неможливим, Господь Бог наче запрошує нас наслідувати Його прикмети, вчинки й дії. І тут перед людиною є дуже важливий вибір: або ти уподібнюєшся до Бога, який тебе любить, або уподібнюєшся до свого ворога, який на тебе нападає і прагне тебе знищити. Третього не дано. Тому вся та християнська праведність і святість — це ніщо інше, як намагання щодня ставати богоподібними силою і діянням Святого Духа, а у своїх учинках, мотивах і намірах не залежати від зовнішніх чинників та обставин. На кому спочиває Святий Дух — Дух Божественної любові, той сяє Його світлом для всіх людей, не переймаючись тим, на кого воно падає.
Що ж означає любити своїх ворогів, чинити їм добро, за них молитися? Можливо, квінтесенцією святоотцівської духовної традиції є унікальний текст святого Августина, написаний до черниць. У ньому автор навчає відрізняти людину від її вчинків. Навчає духовним зором розрізняти грішника і його гріхи та злочини. У цьому листі міститься формула, яка стала духовним імперативом для всіх монаших правил: «Cum dilectione hominum et odio vitiorum» («Любіть людину, а ненавидьте пороки») (Лист до черниць 211, § 11).
Часто так стається, що людину треба рятувати від неї самої. Треба рятувати грішника від його гріха. Любити грішника не означає погоджуватися, миритися зі злочином, який він чинить.
Божа любов є визвольною! Часом злочинця як грішника потрібно зупинити. Ми кажемо: це треба зробити пропорційними засобами і методами, якими він на нас нападає. Проте все це чиниться з глибоким переконанням і вірністю заповіді Божої: любити людину, а не зло; визволяти, очищати, ненавидіти злочин, до якого вона здатна, і протистояти йому силою Божої любові.
Тому Августин каже, що перед тим як виправити грішника чи когось картати, треба його полюбити: «Ideo debemus amando corripere, non odio persequi» («Тому ми повинні напоумляти з любов’ю, а не переслідувати з ненавистю») (Проти листів Петіліана, III, 2, 3). Це непросто, особливо в наших монаших спільнотах. Значно легше любити ворога, який за сотні кілометрів від тебе, ніж співбрата або співсестру, від яких терпиш щодня.
Проте інший погляд, який сьогодні дає нам Святий Дух, допомагає побачити в кожній людині насамперед образ Божий. Тоді все, що ми робимо для цієї людини, стає допомогою, щоб той образ ставав дедалі подібнішим до свого оригіналу.
Дорогі в Христі брати і сестри, ми сьогодні зібралися в цьому святому храмі, щоб дякувати Господу Богу за особливий дар для нас. Саме в червні цього року виповнюється сто років діяльності та служіння в нашій Церкві сестер милосердя святого Вінкентія. Цей ювілей повертає нас до початків, до зародження цієї спільноти Божої любові серед нашої Церкви і нашого народу.
Пригадаймо собі, якими були Львів, Галичина, Україна і наша Церква в 1926 році. Це була зранена і спустошена земля. Народ, зранений Першою світовою війною, який вкотре опинився на рідній землі, але у складі чужої держави, знову ставав людьми другого сорту, з яких знущалися могутні світу цього.
І тоді праведний митрополит Андрей Шептицький шукає таку спільноту богопосвяченого життя, яка б вилила на рани українського народу бальзам Божого милосердя, яка б заопікувалася вдовами, сиротами, немічними, хворими і вмираючими. Тому ми, підносячи подячну молитву до Господа, дякуємо також праведному митрополиту Андрею, адже саме його духовний дар для нашої Церкви та рідного народу ми нині так урочисто згадуємо у сторіччя цієї події.
Хочемо сьогодні особливо молитися за вас і подякувати вам, преподобні сестри, яких у підпіллі знали як «сестер бельгійок», які перейняли і втілили в нашій духовній візантійській традиції харизму святого Вінкентія де Поля. Зміст його харизми полягав саме в тому, щоб навіть у немічному, хворому чи відкинутому бачити стражденного Ісуса Христа і Йому служити. Бо Він казав: «… Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Мт. 25, 40).
Сестри, ми хочемо подякувати вам за те, що ви благословляли ваших переслідувачів і молилися за них. Дякуємо вашій спільноті, яка в благодаті Святого Духа і в героїчних чеснотах вистояла в час переслідувань і нищення нашої Церкви за комуністичного режиму. Дякуємо за всі ті діла милосердя, які ви в ім’я Боже звершили, звершуєте і ще будете звершувати для нашого зраненого і стражденного народу. Якщо ми сьогодні запитаємо себе, хто має бути на передовій зцілення ран війни в нашому народі, то це ви, дорогі сестри!
Сьогодні Господь Бог покликав вас до різноманітного служіння. З нами є Апостольський нунцій, який тішиться служінням ваших сестер в Апостольській нунціатурі в Києві. Хочу також подякувати за служіння ваших сестер на Полтавщині, у тому бідному, забутому всіма, але не Богом, селі Дем’янки, де вони героїчною любов’ю виховують сиріт, про яких, здавалося б, усі забули.
Дякую вам, що ви продовжуєте дух служіння хворим, немічним і вмираючим. Адже саме у вас є єдина в нашій Церкві спільнота паліативної допомоги, яку ми гордо називаємо «Витанія» — спільнота з біблійною назвою і глибоким євангельським змістом. Це ви нині доглядаєте немічних, хворих і вмираючих ченців та черниць нашої Церкви.
Сьогодні ми просимо: Господи, поблагослови це згромадження. Пошли йому багато покликань, бо жнива великі, а робітників мало. Сестри, ніколи не втомлюйтеся чинити діла милосердя, тому що вони вас відроджують. Ніколи не переставайте здобувати ті заслуги, які по-людськи видаються неможливими, бо саме до вас сьогодні звертається Господь: «Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода?» (Мт. 5, 46). Кожен, хто бодай раз у житті опікувався немічним чи тяжкохворим, знає, наскільки непростим може бути це служіння. Тому дякуємо вам за те, що навіть у стражденній чи вмираючій людині, у її горі й терпіннях ви бачите самого Спасителя!
Нехай Дух Святий сьогодні надихне всіх вас новою надією, а Пречиста Діва Марія нехай буде вашою помічницею, учителькою Божої любові та особливою провідницею на непростих дорогах сучасного життя Церкви й України. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
