Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлу середу в Кропивницькому
Христос воскрес!
Ця звістка про Христове воскресіння справді є благим провіщенням, Доброю новиною, Євангелієм, яке пронизує простір і час і справді є вічним.
Упродовж Світлого тижня ми щодня, за словами Отців Церкви, покликані насолоджуватися Ісусом Христом. Цікаво, що навіть є окреме рішення Трулльського Собору, який закликає християн, як у ранній Церкві, щодня протягом цього часу приступати до Святого Причастя. І це запрошення формулюється саме як заклик насолоджуватися Причастям. Ці слова, мабуть, віддзеркалюють настрій перших християн, коли учні тішилися присутністю свого Вчителя — того, кого вони вважали назавжди втраченим. Ось Він знову живий і присутній серед них.
Прислухаймося до свідчень про пасхальні зустрічі з Ісусом Христом, які залишили нам очевидці. Цікаво, що євангелист Лука описує ці зустрічі як моменти трапези, спільного споживання їжі. Маємо три дуже цікавих тексти, де про це сказано прямо.
Ось перший текст. Того вечора, у неділю Пасхи, коли Христос прийшов до своїх учнів, вони перелякалися, думаючи, що бачать привида або плід своєї уяви. Адже коли людина глибоко сумує за тим, кого втратила, їй може здаватися, що вона його бачить. І тоді Христос каже їм: «Чи маєте ви тут що їсти?» (Лк. 24, 41). Учні здивувалися, бо той, хто помер, не просить їсти. І Євангеліє від Луки записано, що Христос сів і їв перед ними: Йому подали кусень печеної риби (пор. 24, 42).
Другий текст описує явлення Христа учням, коли ті йшли до Емауса. Його ми чули вчора. Господь приєднався до них у дорозі, пояснював їм Писання, але вони впізнали Його лише під час трапези — при ламанні хліба. Тоді й сказали: «Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі?» (Лк. 24, 32).
Є і третій текст — із Діянь апостолів. Коли Петро приходить у дім римського сотника Корнилія і проповідує тим, хто не належав до єврейського народу (Корнилій був римським громадянином), він говорить про особливу місію, доручену апостолам, тим, «що з ним їли й пили після того, як Він воскрес із мертвих» (10, 41).
Отож, Христове воскресіння — це не тільки воскресіння Його душі і не якась уявна присутність у нематеріальному вимірі. Лука наголошує на його [воскресінні] тілесності: Христос воскрес у тілі, яке носило рани. Водночас у прославленому стані воно вже не підлягало матеріальним обмеженням простору і часу. Саме за цими ранами, знаках Його страждань і хресної смерті, учні впізнали, що це той самий Ісус, якого вони бачили мертвим, а тепер бачать воскреслим серед них.
Коли ми чуємо слово «воскресіння», не повністю розуміємо його зміст, бо це не реанімація померлого. У Євангелії є випадки, коли Христос воскрешав померлих, але там уживається інше слово — «ἔγερσις», що в буквальному перекладі означає «підняття», «пробудження». Усі ті люди згодом знову померли, включно з Лазарем, якого Христос воскресив перед своїми страстями.
Натомість воскресіння (ἀνάστασις) Ісуса Христа — це крок уперед, у життя після смерті, а не повернення до попереднього існування. Апостол Павло каже: «… Христос, воскреснувши з мертвих, вже більше не вмирає: смерть над ним більше не панує» (Рим. 6, 9).
Отже, зустріч із воскреслим Спасителем є об’явленням правди про життя і майбуття кожного з нас. У той час це було справді революційним відкриттям. Передусім Христове воскресіння показує, що життя має продовження: смерть — не кінець, а Пасха — перехід до іншого способу існування. І цей перехід охоплює всю людину — і душу, і тіло. Недаремно, коли жінки прийшли шукати тіло Ісуса в гробі, ангели сказали: «Його нема тут: Він воскрес» (Лк. 24, 6).
Воскресіння Христове означає також, що навіть найсильніші й найагресивніші вияви зла щодо людини мають свій кінець. Зло не є вічним. Недарма свідки розповідають, що коли Петро і Павло проповідували про воскресіння, у римських містах починалися заворушення. Чому? Бо апостоли звіщали не владу імператора, а перемогу над смертю. Кого людська влада засудила і розіп’яла, того Божа влада воскресила з мертвих.
Ми проповідуємо воскресіння, але не завжди відчуваємо революційність цієї християнської Доброї новини для кожного з нас. Смерть знищена в самому своєму нутрі й більше не панує над людиною. Тому християни втратили страх перед смертю. Ми шануємо мучеників, а мученик — це свідок воскресіння, той, хто кидає виклик смерті, бо вона вже переможена.
Каже Павло, насміхаючись над нею: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (І Кор. 15, 55). Воскресіння Христове є проголошенням нового виміру свободи для людини, яку дарує воскреслий Спаситель.
Запитаймо себе: чи можемо ми сьогодні також брати участь у трапезі разом із Воскреслим? Церква відповідає: так! Простором цієї зустрічі є Божественна Літургія. Коли ми збираємося на Євхаристійну трапезу, уся Церква єднається, щоб споживати Тіло і Кров нашого Спасителя. Це момент, коли воскреслий Христос приходить до кожного з нас і запрошує нас до цієї трапези.
В Євангелії від Івана знаходимо описи таких таїнственних сніданків, коли Христос приходить і сам готує поживу для своїх учнів. Отже, що Тайна вечеря, яку Він звершив перед страстями, була не останньою, а першою трапезою, яку Він продовжує готувати нам у світлі Воскресіння і до якої запрошує всіх нас.
Саме тому час Пасхи є періодом, коли ми поминаємо наших покійних. І відвідуємо їх на кладовищах — бо вони живі. Ми не можемо зібратися з ними за родинним столом у наших домівках, але віримо, що всі вони є учасниками цієї небесної трапези Святої Євхаристії, яку звершуємо разом із воскреслим Спасителем.
Сьогоднішнє євангельське читання передає нам простий і глибокий заклик: «Прийди…» (Ів. 1, 46). Перші учні запитують: «Учителю, — де перебуваєш?» (Ів. 1, 38) — і знову й знову чують у відповідь: «Прийди та подивися» (Ів. 1, 46).
У спільній Божественній Літургії ми справді насолоджуємося присутністю воскреслого Христа серед своєї Церкви. У цій молитві й трапезі єднаються небо, земля і глибини підземні: наші покійні в чистилищі, святі в небі і ми тут, на землі. Ми радіємо, бо знаємо, що життя має продовження. Радіємо навіть посеред трагедії війни, бо усвідомлюємо: усе, що може заподіяти людині земна влада, є дочасним і минущим. Над нашою вічністю жоден земний тиран, який намагається тримати людей у страху перед смертю, не має більше ані сили, ані влади.
Ця Євхаристійна трапеза, у якій ми беремо участь разом із воскреслим Христом, як колись апостоли, про що свідчить нам Петро, тут, у цьому святому храмі, є особливою. Цього року ви святкуєте двадцятиріччя цієї парафії в Кропивницькому, а десять років тому, у листопаді, було освячено цей храм. Тож сьогодні ми дякуємо воскреслому Спасителеві за те, що Він тут зустрічає вас щоразу, коли ви приходите на Божественну Літургію.
Церква навчає, що Євхаристія, Служба Божа, є джерелом і вершиною її життя. Так само Христове воскресіння є джерелом нашої віри і метою, до якої ми прямуємо у своїй земній мандрівці.
Вже п’ятий рік цієї десятирічної історії припадає на час смертоносної війни. Але саме Євхаристія будує Церкву. Ми бачимо, як за цей час зросла ваша громада: постав не лише храм, а й жива спільнота. Церква Христова як спільнота людей є Його Тілом. Як не може існувати голова без тіла, так і тіло — без голови. Ми живемо як християни тоді, коли єднаємося з нашим воскреслим Главою — Ісусом Христом.
Сердечно дякую всім тим, хто відповів на запрошення Ісуса: «Ходіть та подивіться» (Ів. 1, 39), і не лише дивитеся, а й причащаєтеся Його Святих Таїнств. Створюється враження, що вся історія нашої Церкви після виходу з підпілля була підготовкою до викликів, які принесла нинішня війна. Ми не тільки змогли відбудувати мережу парафій, а й набули сили служити іншим — ділитися життям воскреслого Христа і нести Добру новину, як це робили апостоли в ранній Церкві.
Пригадую, як під час одного з візитів обіцяв вашим волонтерам, нашим працівникам «Карітасу», що ми зробимо все, щоб їхні руки ніколи не були порожні.
Ми прагнемо подякувати всім доброчинцям, які через Тіло Христової Церкви допомагають потребуючим, не запитуючи, звідки ти прийшов, якою мовою говориш, до якої Церкви належиш.
Ця пасхальна радість і життя воскреслого Христа призначені не для однієї конфесії, це спільний дар для всіх. Тому просімо: Господи, багато наших рідних, близьких, ваших парафіян за ці двадцять років уже відійшли у вічність. Дай нам відчути, що зараз, коли звершуємо цю Святу Літургію, вони знову присутні в цьому храмі, що всі, з ким ми попрощалися в земному житті, кому дали надію на воскресіння і життя вічне, нині є учасниками цієї трапези разом із нами. За всіх них будемо молитися.
Водночас ми дивимося в майбутнє. Ця громада має ще багато завдань у своєму земному житті і приймає нових людей, які за покликом Христа приходять стати причасниками Євхаристійної трапези з воскреслим Ісусом. Зростають діти, розквітає молодь, мов весняна квітка, і навіть в умовах жорстокої війни розвивається наша Церква.
Вітаю вас зі святом Воскресіння Христового. Бажаю справді відчути радикальну силу цієї звістки: Христос воскрес. Відчути особисту перспективу свого життя не лише через призму новин, які ми чуємо в українських медіа, а передусім через те, що Христос воскрес із мертвих.
І разом сьогодні промовляємо: воістину воскрес! Амінь.
Христос воскрес!
† СВЯТОСЛАВ
