Проповідь Блаженнішого Святослава у Світлий понеділок
Один Господь, одна віра, одне Хрещення (пор. Еф. 4, 5).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Христос воскрес!
Усі надзвичайні події, які звершив Господь наш Ісус Христос через свої страждання, хресну смерть і воскресіння, не могли не вплинути на Його учнів. Як Глава Церкви, Він у жодний спосіб не відокремлювався від свого Тіла — спільноти Його учнів, апостолів. Тому Його розп’яття стало для них жахливим потрясінням і розчаруванням. Тоді звершилися слова пророка: «Я вдарю пастуха, і розбіжаться вівці» (Зах. 13, 7). Дослівно так і сталося.
Після свого воскресіння Христос, як добрий пастир, почав наново збирати своїх овечок. Він сорок днів являвся учням, перебував з ними, навчав їх — і це перебування насправді було моментом збирання тих, які розпорошилися. Єдність ранньої Церкви, спільноти Його учнів, ґрунтувалася на особистій зустрічі з воскреслим Христом.
Учора на Вечірні ми чули євангельське читання про те, як учні в день Пасхи перебували разом за замкненими дверима, але одного з них не було з ними. Христос приходить, — і ще приходитиме, — щоб зібрати всіх. Зустріч із Ним, тим самим Спасителем, закладала нові основи злуки для Його учнів, а також для всього Божого народу. Тому Церква вчить, що ми, як Божий народ, є таїнством єднання всього людського роду. І ця єдність почала будуватися саме від Пасхи Господньої.
Єдність ранньої Церкви не спиралася на організаційні структури, правила чи закони — їх ще тоді не існувало. Вона випливала з єдиного Глави — Ісуса Христа, який воскрес із мертвих; походила від Бога, а не від людини, і становила таїнственну природу Христової Церкви.
Про цю внутрішню єдність Христос молився на Тайній вечері, коли учні чули Його Архиєрейську молитву. Звертаючись до Отця, Він каже: «Отче Святий! Заради імени Твого бережи їх, тих, що їх Ти Мені передав, щоб були одно, як Ми!» (Ів. 17, 11). Святий апостол Павло ще глибше пояснює цей таїнственний фундамент єдності Христової Церкви: «Один Господь, одна віра, одне Хрещення» (пор. Еф. 4, 5).
Один Господь — ми зустрічаємо Його як воскреслого в день Пасхи, одного й того самого. Проте до кожного Христос приходить по-своєму. Ініціатива цієї пасхальної зустрічі є особистою для кожного учня, але завжди Він приходить до своєї Церкви там, де учні перебувають разом на молитві. Одна віра — бо її змістом і джерелом є апостольське проголошення: Христос воскрес із мертвих. Тому каже апостол Павло: «А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (І Кор. 15, 14). І одне Хрещення — бо це занурення в таїнственну дійсність Церкви, тобто в смерть і воскресіння Христа-Спасителя.
Христос і сьогодні збирає всіх своїх учнів і буде це чинити до кінця історії. Тому автор Послання до Євреїв каже: «Ісус Христос учора й сьогодні — той самий навіки» (13, 8). Саме Він приходить до нас, щоб зібрати нас, своїх учнів, у своє Тіло Воскреслого. Цим Тілом є наша Церква — Київська Церква, народжена у водах Дніпра через Хрещення, тобто через входження в особисту і всенародну зустріч із воскреслим Христом і прийняття віри апостолів. Ця Церква є водночас помісною і вселенською: глибоко закорінена в київській традиції на рідній землі, вона поширилася по всьому світу, живучи в сопричасті із Вселенською Церквою та наступником апостола Петра.
Недаремно цей Патріарший собор, який постав як знак воскресіння переслідуваної Церкви, є нині не лише знаком, а й засобом і закликом до єдності всіх дітей Київської Церкви — в Україні й далеко на поселеннях сущих. Сьогодні ми святкуємо наш престольний празник — свято собору Воскресіння Христового. Саме тут ця єдність — і на помісному, і на вселенському рівні — виявляється і зростає.
Тому дозвольте привітати всіх вас із цим святом зустрічі з воскреслим Христом тут, у нашому соборі. Саме це будує нашу громаду і спонукає людей творити єдину спільноту учнів Христових.
Цікаво, що, мандруючи із нашими владиками по світах, недавно ми були в Південній півкулі: у грудні відвідали Австралію, у лютому — Бразилію. Там усі люди говорили мені одним голосом: «Блаженніший Святославе, є два типи парафіян Патріаршого собору. Одні — ті, які мають привілей у Києві приходити на спільну молитву і творити єдність громади. Інші — ті, які є далеко поза Україною, у розсіянні сущі; ми творимо невидиму, віртуальну парафію, яка єднається в слуханні Божого слова і синхронізує свої духовні ритми з нашим Патріаршим собором».
Світова українська громада збудувала цей храм і сьогодні живе тим Духом воскреслого Христа, який справді будує вселенську єдність нашої великої української родини. Тому вітаю усіх — хто присутній тут і хто єднається з нами в радості цього свята через «Живе телебачення». Водночас цей собор є закликом до відновлення єдності колись єдиної, а нині поділеної Київської Церкви.
Історія християнства на святих Київських горах була єдиною для всіх конфесій аж до XVI століття. Згодом, у XVII столітті, відбулися процеси, які сформували дві гілки київського християнства: одна живе в наших православних братах, а інша — у нашій унійній Українській Греко-Католицькій Церкві.
Будуючи цей собор, наші попередники, зокрема патріарх Любомир, прагнули закласти також камінь у відновлення єдності колись єдиної, а нині розділеної Київської Церкви. Тому ми вітаємо також наших православних братів зі святом Воскресіння Христового і говоримо їм: «Один Господь, одна віра, одне Хрещення» (пор. Еф. 4, 5). Таїнственна природа Христової Церкви, яку ми досвідчуємо у свято Воскресіння Христового, свідчить, що існують такі підвалини єдності, до яких людські поділи не можуть сягнути.
Воскреслий Христос є Главою нашої Церкви, яка, подібно до того як Він впродовж сорока днів після Воскресіння збирав учнів, здатна зібрати всіх дітей Київської Церкви. Наші владики, зокрема владики України, прийняли для себе правило не робити, не чинити і не говорити нічого, що могло б образити православних братів або створити додаткові труднощі для віднайдення єдності з ними. Навіть коли ми здійснювали календарну реформу, то прагнули святкувати Пасху разом із нашими братами.
Навіть тоді, коли інша частина дітей нашої Церкви поза межами України святкує Пасху за ритмом західної пасхалії, для багатьох це було несподіванкою. Дехто казав: це якесь нове непорозуміння. Але правда полягає в тому, що поділ між християнами досі існує. Існують дві пасхалії — східна і західна, що пов’язано з різними традиціями і тлумаченнями постанов Першого Нікейського Собору. Проте ми хочемо бути разом зі східним християнським світом, тому синхронізуємо пасхальну радість із нашими братами. Комусь це може здаватися дивним, але ми прагнемо стати голосом із Києва для всіх християн: «Шукаймо спільну дату святкування Пасхи»! Нехай Схід і Захід не залишаються поділеними в цей святий день єдності.
Ми прагнемо сьогодні робити все для того, щоб ця єдність зростала. Вона має два рівні: локальний, місцевий, і вселенський, універсальний. Єдність — це не лише ідея чи побажання, а властивість спільноти Христової Церкви. З об’єктивних причин, на глобальному рівні цієї єдності, на жаль, ще немає. Ми чули добрі наміри в цьому напрямку як від Папи Лева XIV, так і від Вселенського Патріарха Варфоломія з нагоди 1700-річчя Нікейського Собору. Але конкретна праця щодо реалізації цих намірів ще не розпочалася. Тому ми хочемо бути єдиними бодай на місцевому рівні. І в цьому маємо підтримку та розуміння як у Римі, так і у Вселенській Патріархії.
Хтось може сказати: а чи це не порушить внутрішню єдність Української Греко-Католицької Церкви? Ми відповідаємо: ні. Бо існує одне правило нашої внутрішньої єдності, яке хочу сьогодні нагадати. Його часто приписують святому Августинові, хоча так його сформулював протестантський богослов XVII століття Руперт Мельденіус (псевдонім, імовірно пов’язаний з Петером Мейдерліном). Він подав це патристичне правило в добу, коли в Європі виникали різні конфесійні поділи. І воно звучить у латинському оригіналі так: «In necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas» (у головному — єдність, у другорядному ‒ свобода, а в усьому ‒ любов).
Ми хочемо бути єдиними у вірі, у спілкуванні та в радості того самого Христа, — єдиними в Таїнствах Христової Церкви, а все інше нехай дає нам простір свободи. Тому наші вірні за кордоном святкують на місцевому рівні разом із західними християнами латинської традиції та протестантськими громадами і там шукають шляхів до єдності Христової Церкви. А тут, у Києві, ми хочемо бути разом із нашими православними співспадкоємцями київського християнства, щоб наша пасхальна радість стала фундаментом єдності українського народу. Єдність у всьому головному, свобода в другорядному, але в усьому ‒ Христова любов.
Нехай це правило стане дороговказом і для нашої парафії, і для нашого Патріаршого собору. Справді, ми бачимо тут людей різного походження, віку, суспільного стану, достатку, малих і старших. Ми прагнемо, щоб у нашій спільноті панувала єдність у головному, свобода в другорядному, а понад усім — Христова любов.
Ми сьогодні просимо: Маріє, Мати Божа, яка є Матір’ю Христової Церкви, Новим Єрусалимом, що радіє цього дня, молися за єдність Христових учнів. Амінь.
Христос воскрес!
+ СВЯТОСЛАВ
