Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Зіслання Святого Духа
І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь,
що виходила від престола Бога й Агнця (Одкр. 22, 1).
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Достойні брати-семінаристи!
Достойні брати і сестри в монашестві!
Любі діти нашої Церкви в різних куточках України і світу,
які нині разом із нами святкують цю глибоку духовну мить!
Достойні київські парафіяни, які сьогодні відзначають День Києва
в це особливе свято Божої близькості!
Дорогі діти!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят. Дехто каже, що після Пасхи це найбільше свято, яке пов’язане з Воскресінням Христовим, яке, ба більше, його завершує. Це п’ятдесятий день від моменту, коли Христос воскрес із мертвих. Це подія виливання на людину і на Всесвіт благодаті Духа Святого. Саме цього дня Господь до кінця відкриває себе людині й об’являє, ким Він є. Ми нині пізнаємо єдиного Бога у трьох особах: Отця, і Сина, і Святого Духа.
П’ятдесятниця, зокрема в християнському розумінні, є святом, коли відкривається джерело всього життя. Ми пізнаємо Отця — джерело всього створеного; Сина — Творця, через якого все постало; і приймаємо Святого Духа, який усе оживляє та доводить до повноти життя. Святий Василій Великий навчає: «Роздумуючи про творіння, помисли: Отця — як першопричину усього сущого, Сина — як творчу причину, Духа — як довершувальну причину» (Про Святого Духа, 17, 38).
Щоб заглибитися в цю духовну мить, ми сьогодні прослухали два читання зі Святого Писання. Перше — про подію Зішестя Духа Святого на апостолів, яку записав апостол і євангелист Лука в Діяннях святих апостолів.
У єврейській традиції П’ятдесятниця була святом дарування народові Божому Закону. Господь Бог своїм перстом написав на кам’яних таблицях Десять Божих заповідей і на горі Синай передав їх Мойсеєві. Тому на це свято до Єрусалима приходили люди з усього тодішнього світу. Але на п’ятдесятий день після Воскресіння Христа сталося щось особливе.
Ми чуємо про два знаки, які подає Лука. Перший — усі в Єрусалимі почули великий шум. Багато хто збентежився, бо він був наче від буревію, але ніякого буревію чи землетрусу не було. Другий знак — апостоли, зібрані в тій самій горниці, де вони спожили з Христом Тайну вечерю і стали причасниками Його Тіла і Крові перед Пасхою, прийняли Святого Духа, який зійшов на них у вигляді вогняних язиків.
Цікаво, що не шум і не вогонь є простором присутності та дії Святого Духа. Ці знаки лише привертають увагу. Господь вказує на особливу дію, яка звершується всередині людини, у глибині її серця.
Пригадуємо Богоявлення пророкові Іллі: «… Та не у вітрі Господь! Після вітру стався землетрус, та й не у землетрусі Господь! По землетрусі — вогонь, та й не у вогні Господь! Після вогню — тихесенький, лагідний вітрець» (І Цар. 19, 11–12). Щось відбулося з людиною в момент Зішестя Святого Духа.
Лука розповідає, що П’ятдесятниця стала моментом глибокої переміни апостолів. Одразу після отримання Святого Духа вони вийшли до людей — тих, кого раніше боялися. Євангелист окреслює всю географію тодішнього світу, показуючи, що з усіх народів, які живуть під небом, зійшлися люди. І Дух Святий спонукає їх, велить їм промовляти до кожного його рідною мовою.
Це не просто дар знання багатьох мов. Усі присутні почули про величні Божі діла, які торкаються людини особисто. Апостоли не говорили про загальні речі ‒ вони зверталися до слухачів, звіщаючи ці великі діла, які Господь бажає вчинити для кожного, зокрема для мене та для вас.
Кожен, хто слухає, чує рідне. Рідна мова торкається внутрішнього світу людини, і всі почули, що апостоли звертаються особисто до кожного. «Це до мене і про мене», — сказали ті, хто слухав, і саме це стало найбільшим дивом.
Євангельське читання начебто доповнює і поглиблює зміст того, що почули присутні в Єрусалимі. Лука описує, як Петро вперше вийшов на проповідь, звістив про Ісуса Христа, і після цієї проповіді навернулося й охрестилося близько трьох тисяч людей. Якась сила через апостолів вилилася на людей «з усіх народів, що під небом» (Ді. 2, 5). Що ж такого сказав Петро? Чому слова про величні Божі діла так глибоко зворушили слухачів? І сам Христос у сьогоднішньому Євангелії (Ів. 7, 37–52; 8, 12) дає відповідь.
Цікаво, що подія, описана Іваном, пов’язана з іншим святом — святом водних процесій. Упродовж семи днів поспіль воду зачерпували із Силоамської купелі й несли до храму, до престолу. І ось на завершення цих водних процесій Христос, бачачи, як люди несуть воду до храму, промовляє: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до Мене [не до Силоамської купелі] і п’є! Хто вірує в Мене… ріки води живої з нутра його потечуть» (Ів. 7, 37–38).
Він вказує нібито на протилежний рух: не до храму, а з храму. Тут Христос постає як сповнення пророцтва Єзекиїла про воду, що випливалиме з Єрусалима. Ангел показав цьому пророкові, як із храму витікає велика ріка живої води, і тричі велів йому зайти в неї: спершу вона була по кісточки, потім — по коліна, а втретє — по шию, так що вже не можна було перейти, лише переплисти (пор. Єз. 47, 1–12). Та вода оздоровлювала і оживляла все довкола, і пустеля перетворювалася на квітучий сад.
Те саме читаємо в книзі Одкровення: «І показав мені, — каже Іван, — річку води життя, світлу, мов кришталь, що виходила від престола Бога й Агнця» (22, 1). Ось про що проповідував Петро і яка ріка життя забила в сіонській світлиці. Тому люди хрестилися, занурювалися в живу воду, якою є сам Святий Дух, який усе оздоровлює, оживляє, наповнює, надає життю сенс і приносить плоди.
Дорогі в Христі брати і сестри, те, що ми чуємо, — не тільки про минуле. Ця ріка живої води тече тепер, тут, серед нас. Коли ми слухаємо Святе Писання, то не лише згадуємо одноразове виливання благодаті — ця мить є зараз. Сьогодні відбувається те, що ми святкуємо; здійснюється подія, про яку читаємо і яку чуємо. Це нині з нами стається П’ятдесятниця.
Хтось із нас може сказати: ми не чуємо шуму і не бачимо вогняних язиків, які сходять. Але Христос говорить нам сьогодні: це лише зовнішні знаки. Жива вода нині виливається на кожного від Господнього престолу в цьому святому храмі, а ми, як той пророк, покликані її прийняти. Ми переживаємо виливання Святого Духа на кожного особисто. Саме тому це свято є днем народження Христової Церкви.
Запитаймо себе: як можна впізнати людину, яка отримала Святого Духа? За чим розпізнати того, з чийого нутра течуть ріки живої води? Сьогодні Боже слово каже: є три ознаки — віра, надія і любов. Вірити означає пити цю живу воду, яка тамує спрагу людини за Богом. Віра сповнює нас Духом, якого Отець щедро виливає цього дня через свого Сина. Вона народжує в людині надію — силу і кріпость, що дає можливість іти дорогами земного життя до вічності. Вершиною ж, вінцем усього є любов, бо Святий Дух є Духом Божої любові. Той, хто вірить і надіється, отримує здатність і силу любити. А хто любить — той по-справжньому живе, бо без любові людина вже помирає. Хто не любить, той помирає — можливо, непомітно, але щодня.
« … І показав мені річку води життя, світлу, мов кришталь» (Одкр. 22, 1). У цю П’ятдесятницю ці слова звучать особливо, можливо, навіть зворушливо, бо ми живемо в той час, коли Україною течуть ріки крові й нас заливають моря сліз. Ми чуємо про ріку життя тоді, коли ворог щодня прагне ширити пустелю смерті на нашій землі. Саме життя у Святому Дусі, що б’є джерелом у цій живій воді, є сьогодні основою віри, надії й любові в Україні. Ця вода зцілює та оновлює, оживляє, додає стійкості й незламності. Каже пророк: «… Бо там, де пройде ця вода, оздоровить усе, і де пройде той потік, усе буде жити» (Єз. 47, 9).
Ми просимо сьогодні: Духу Святий, прийди і зціли наші рани, бо не в людині, а в Тобі є джерело і повнота життя. У Тобі жива вода перетворює пустелю на квітучий сад, бо Ти — скарбниця всіх благ. Духу Святий, зійди й обнови обличчя української землі; дай силу відбудувати зруйноване, а пустелю Твоєю благодаттю перетвори на квітучий сад, бо Ти — життя податель. Духу Святий, дай нам зануритися в ріку життя, яка нині виливається на кожного, хто святкує. Усе, що завмерло, оживи; усе, що сумує, потіш, бо Ти — наш утішитель; усе, що втрачає надію, підсиль. Прийди й очисти нас від усякої скверни і спаси, благий, душі наші. Амінь.
Зі святом вас! Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
