Проповідь Блаженнішого Святослава в Гошівському монастирі у день ювілею сестри Ксенофонти Дикої, ЗСПР
Преосвященніший митрополите Володимире!
Боголюбивий владико Миколо!
Всесвітліший митрофорний протоієрею Зореславе-Іване!
Преподобні та всечесні отці!
Високопреподобна мати-настоятелько!
Дорогі преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішнє Боже слово, євангельське читання (Мт. 21, 12–14; 17–20), вказує нам на особливий момент у житті Ісуса Христа. Він входить до Єрусалимського храму. Цікаво, що євангелист Матей так побудував усе своє Євангеліє, що воно сприймається як одна велика подорож, мандрівка. Усе земне життя Ісус Христос мандрує з півночі Ізраїлю, з Галилеї, до Єрусалиму, до храму. І ось Він прийшов. Та саме в той кульмінаційний момент своєї місії, навчання, Христос постає доволі незадоволеним.
Що Він робить у храмі? В’яже бич і виганяє звідти всіх, хто купує, продає, обмінює. Тож Він усуває все те, що оскверняє святиню, перетворюючи її, як Він каже, на печеру розбійників.
А друга частина сьогоднішнього Євангелія показує нам Ісуса Христа, який вертається з Єрусалиму, прямує до Витанії й дорогою бачить смоківницю. Він зголоднів, підходить до дерева, шукає плодів, але, крім листя, нічого не знаходить. Промовляє: «Нехай повік не буде з тебе плоду!» (Мт. 21, 19) — і смоківниця всохла.
Ці епізоди недаремно Церква нині об’єднує в одне читання. Бо саме цими двома подіями, жестами Ісуса Євангеліє відкриває нам правду про людину — про кожного з нас, хто слухає ці слова. Господь Бог створив нас з особливим завданням, місією, призначенням. Ми покликані бути храмом Святого Духа! Господь створив людину на свій образ і свою подобу. І лише тоді, коли вона справді подібна до Божого храму, у якому перебуває Дух Святий, коли в її серці є простір молитви, вона стає істинною людиною.
Саме тому нам іноді потрібно, щоб Господь завітав до нашого внутрішнього храму, — можливо, навіть з бичем, — щоб вигнав із нього усе, що нас оскверняє, спотворює, щоб перевернув столи міняйлів у нашому серці і допоміг нам виставити правильні життєві пріоритети, щоб знову зробив нас домом молитви.
Слово про смоківницю ще глибше. Бо як Божі храми, ми живемо насправді лише тоді, коли розвиваємося, дозріваємо і приносимо плоди. Святе Писання часто порівнює людину з деревом. Перший псалом, що відкриває книгу Псалмів, говорить: «Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, але в Господа законі замилування має і над Його законом день і ніч розважає. Він — мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в’яне, і все, що чинить він, йому вдається» (1, 1–3).
Ймовірно, псалмоспівець Давид дає нам ключ до успіху будь-якої справи. Ми матимемо сили для росту і плодоношення лише тоді, коли наше духовне коріння живитиметься з потоків живої води — благодаті Святого Духа.
Можливо, саме цей образ найкраще пояснює нам, що ми станемо Божим храмом, домом молитви тільки тоді, коли дихатимемо подихом Святого Духа. Ви добре знаєте, що дерево без міцного коріння або без доступу до вологи не має шансів вижити. Лише той, хто вкорінений у живій воді Духа Святого, може приносити плід у своєму житті. Його листя — тобто не лише обличчя чи зовнішній вигляд, а вся особистість — не зів’яне, не всохне, завжди буде вічно молодою. І все, що він робитиме, буде йому вдаватися, тому що його діла закорінені в Бозі.
Ось чому, коли Христос підходить до смоківниці і бачить, що за гарним зовнішнім виглядом немає жодного плоду, — Він немовби виявляє справжній стан її коріння. Своїм словом показує нездатність цієї рослини до життя.
Тому це Євангеліє закликає нас усіх бути храмом Святого Духа й тим блаженним чоловіком, який подібний до дерева, що росте над водними потоками.
Дорогі в Христі! Ми сьогодні прибули разом із владикою-митрополитом Володимиром і владикою Миколою та отцями до вашого монастиря в особливий день. Хочемо подякувати Господу Богу за плідну «смоківницю». Нині святкуємо золотий ювілей нашої сестри Ксенофонти. Дякуємо за дар її життя, покликання, служіння, за всі ті дари, які через неї Господь посилає не тільки на ваше Згромадження, а й на нашу Церкву і наш народ.
Дорога сестро, особливо дякуємо, що ви подібні до дерева, яке росте біля потоку живих вод. Дякуємо за ваш дух посвяти, за те, що ви справді є домом, храмом благодаті Духа Святого. Саме в Бозі черпаєте енергію, силу, усе необхідне, щоб приносити духовні плоди в посвяченому Йому житті. Дякуємо, що Господь скерував вас до Києва, до нашої маленької спільноти Патріаршого дому. Бо так само, як Христос прийшов голодний до смоківниці в пошуках плодів, ми, голодні, приходимо до вас, дорога сестро.
Хочу посвідчити, що ніхто з нас ніколи не виходив від сестри Ксенофонти з порожніми руками. Ми знаємо, що Господь плодоносить у вас і живить усіх навколо. Тішимося, що ви ніколи не в’янете, що всі добрі задуми служіння вам вдаються. Особлива подяка батькам за дар сестри Ксенофонти, за те, що стрийська громада подарувала Церкві таку особу, яка сьогодні творить в імені Божому стільки добра своєму людові.
Ми знаємо, що цього року Вселенська Церква святкує ювілей — Ювілейний рік надії. І це не випадково, сестро, що ви святкуєте свій золотий ювілей у цей Ювілей надії Католицької Церкви. Це означає, що ми покладаємо на вас великі надії — те світло надії, якого дуже потребує наша Церква і наш народ в часи страшної війни.
Знаєте, ми із сестрами не раз мусимо під час бомбардувань і ракетних ударів в наше маленьке бомбосховище, але щоразу повертаємося до молитви, праці й служіння.
Є ще одна риса, яку хочу сьогодні згадати. Мій великий попередник, патріарх Йосиф Сліпий, свого часу в Римі збудував собор Святої Софії, патріаршу резиденцію разом із Українським католицьким університетом — певний простір, куди міг запросити багатьох. Це помешкання Глави Церкви було обличчям нашої Церкви, куди могли приходити кардинали, посли, навіть Папа, щоб побачити, якою є Українська Греко-Католицька Церква. Описуючи дух того дому і тих часів, патріарх Йосиф вжив слово «дух заведення». Сестра Ксенофонта разом із сестрою Олесею творять цей дух заведення в нас, у Києві, бо наша маленька спільнота є обличчям Церкви. Приймаючи гостей з усього світу, я з приємністю після офіційних прийомів приводжу їх до сестер — і з гордістю представляю тих, хто нам допомагає в Києві. Тож, сестро Ксенофонто, сестро Олесю і преподобна мати-настоятелько, дякуємо вам за служіння ваших сестер у Києві.
Щоб закарбувати цей ювілей і цю подію в історії вашого монастиря, я приїхав до вас із духовним даром — мощами первомучениці рівноапостольної Теклі і мучениці Сузанни. Знаємо, що тут, у цьому домі, в Гошівському монастирі, спочиває засновниця вашого Згромадження — мати Текля. Недаремно вона собі обрала це ім’я, можливо, будучи першою з ваших сестер. Текля і Сузанна — біблійні жінки. Теклю величаємо рівноапостольною, бо вона була співпрацівницею апостола Павла, а також первомученицею — як першу жінку, що загинула мученицькою смертю за Христа. Першим мучеником був святий Стефан, а першою мученицею — рівноапостольна Текля.
Хай від сьогодні її мощі спочивають у вашому монастирі. Мабуть, ваша мати Текля радіє, що її покровителька, рівноапостольна, теж перебуватиме тут. А ви, сестри, взоруйтеся на цих святих жінок. Творіть не лише культ вшанування їхніх мощів, а й беріть їх за приклад, як плідних смоківниць Христових, чий плід і листя не зів’януть. І нехай усе, що задумуватимете, вам, за Божим словом, завжди вдається. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
