Проповідь Блаженнішого Святослава в неділю Праотців у Мельбурні
Якже сповнився час, Бог послав свого Сина… (Гал. 4, 4).
Преосвященний владико Миколо!
Всечесні отці!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогоднішня неділя в ритмі підготування до Різдва Христового називається неділею Праотців. Цього дня ми вшановуємо пам’ять усіх старозавітних праведників, які у своїх духовних пошуках, у повній довірі до Бога, а навіть у сумнівах і терпіннях, наближали час воплочення і приходу до нас у людському тілі Сина Божого. Саме цю мить різдвяного часу, коли історія підготування і очікування завершилася, Святе Письмо називає повнотою часів. Апостол Павло говорить про неї так: «Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення» (Гал. 4, 4–5).
Про цей підготований для нас час у його повноті ми чуємо сьогодні у Святому Євангелії. Господь розповідає своїм слухачам притчу про запрошених на бенкет. Повнота часів у ній зображена як довершене приготування гостини. Вона не є закритою чи прихованою від людини — цілком навпаки! Господь влаштував її саме для того, щоб сповнити нею кожного з нас, зробити кожну людину, яка вірить у Бога і прагне Його вічного Небесного Царства, причасником цієї повноти життя і радості.
Бенкет, про який чуємо сьогодні, є не чим іншим, як трапезою вічного життя і Небесного Царства, до якого Господь, наче гостинний господар, кличе всіх запрошених: «Один чоловік справив вечерю велику й запросив багатьох. Під час вечері послав він слугу свого сказати запрошеним: Ідіть, усе готове» (Лк. 14, 16–17). Споживати приготовану вечерю означає бути причасником вічного життя самого господаря. Саме тому один із слухачів виголошує: «Щасливий той, хто їстиме хліб у Царстві Божім» (Лк. 14, 15). Однак ті, кого він запрошує, один за одним починають відмовлятися.
Звернімо увагу на три дуже важливих моменти цієї притчі. Передусім, дивує лагідність запрошення. Бог нічого людині не нав’язує і не накидає, а ніжно пропонує. У своїй любові до нас Він надсилає запрошення, і єдине, що нам потрібно зробити, — відповісти позитивно, не знехтувати і не відкинути цієї нагоди. Господь ні до чого нас не примушує. Усе, що Він хоче нам дати, — це запрошення, подібне до того, яке роздавав господар на бенкет. Ця відкрита гостина, запропонована всьому людському родові, є участю у вічному житті Бога Отця в Його єдинородному Синові, Ісусі Христі, яка довершується силою і благодаттю Святого Духа.
Другий важливий момент притчі полягає в тому, що Бог поважає наш вибір. Кожен із нас робить його, кажучи «так» або «ні» на пропозицію. Водночас варто бути уважними, бо Господь дуже серйозно ставиться до нашого вільного вибору. Він приймає нашу відповідь із великою повагою.
Цікаво порівняти три відмови, які лунають у відповідь на запрошення, із трьома спокусами, якими диявол атакує Ісуса Христа в пустелі. Запрошені гості легковажать цим покликом. Тут йдеться не лише про нехтування їжею, яку пропонує господар, — вони нехтують ним самим. Три головні причини — майно, влада і слава — стають для них важливішими за життя і гостинність пана. Вони вважають, що можуть обійтися без нього. Усе те, що він хоче подарувати їм як дар гостинності, вони думають здобути самостійно: через володіння майном, панування над іншими та пошану від людей.
Отож пам’ятаймо: щоразу, коли ми відхиляємо Боже запрошення, звернене до нас, у нас діє спокуса диявола. Як часто ми вигадуємо собі виправдання, щоб у неділю і свята не бути присутніми на Літургії! Це — намагання ворога людського роду позбавити нас можливості стати учасниками бенкету повноти вічного щастя, відкритого і доступного для нас в Ісусі Христі вже сьогодні.
І третій момент полягає в тому, що це запрошення, яке тепер Господь надсилає нам, є унікальним і неповторним. Другого такого не буде. Вічне життя, яке пропонується нам уже тут, на землі, є джерелом надії на воскресіння і життя вічне. Якою буде наша відповідь нині, таким буде і наше життя у вічності.
Запрошення на бенкет і підготоване місце на гостині вічного життя ніколи не залишаться порожніми. Коли ж запрошені відмовилися прийти, господар знову посилає свого слугу і наказує йому кликати тих, про кого спочатку навіть не думав. Каже Господь: «Іди щоскоріш на майдани й вулиці міста й приведи сюди вбогих, калік, сліпих, кульгавих. Пане, — озвавсь слуга, — сталось, як ти велів, і місця є ще. Сказав пан до слуги: піди на шляхи та огорожі й наполягай увійти, щоб дім мій наповнився. Кажу бо вам: ніхто з отих запрошених не покуштує моєї вечері» (Лк. 14, 21–24). Тож вважаймо, щоб ми через власну легковажність і недбальство не втратили свого місця на бенкеті вічного життя в Царстві Божому.
Слухаючи це Боже слово про повноту часів, яка відкривається для кожного з нас, і отримавши в цю хвилину особисте запрошення розділити радість Різдва Христового, запитаймо себе: як же нам потрібно тепер підготуватися до цього великого торжества?
Можливо, багато хто з вас скаже мені: «Нам потрібно поставити різдвяну ялинку чи купити гарні подарунки для родичів, для сім’ї». А добрий і відповідальний батько родини та досвідчена господиня зауважать: «Ми маємо добре приготувати вечерю з дванадцятьма стравами на Святвечір». Але справжня відповідь є такою: «Так, усе це потрібно». Ці речі важливі, але не найнеобхідніші!
Що ж є справжньою, автентичною підготовкою до Різдва? Це — наша участь у Святих Таїнствах, зокрема у Сповіді та Євхаристії. Адже цей бенкет Небесного Царства, відкритий для нас, — це і є причастя трапези Тіла і Крові нашого Спасителя. Ви покликані брати в ній участь, попередньо підготувавшись через Таїнство Сповіді.
Отож послання сьогоднішнього Євангелія для нас є дуже чітким: будьте готові — усе готове! Христос приходить, щоб народитися між нами як маленьке Дитя. Не знехтуйте цим запрошенням. Станьте учасниками радісного бенкету Небесного Царства, який ми щойно відкрили серед вас урочистим проголошенням: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа» — як запрошення на початку цієї Божественної Літургії. Цієї неділі наші владики Постійного Синоду роз’їхалися по різних наших парафіях, від Перта аж до Сіднея та Брисбена, щоб кликати всіх вірних нашої Церкви в Австралії на бенкет Небесного Царства.
Сьогодні тут, у Мельбурні, ми разом із владикою Миколою завершуємо наш десятиденний час діянь серед вас — першого в історії Австралії Постійного Синоду владик нашої Церкви. Дозвольте насамперед подякувати всім вам за гостинність, з якою ви нас прийняли. Щиро дякую за кожну усмішку, за кожне рукостискання, численні спільні фотографії та особисте спілкування. Дякую також за те, що ви не знехтували нашим запрошенням прийти — не тільки на бенкет, який ми мали минулої неділі, а й на щось набагато важливіше — бенкет Небесного Царства, Божественну Літургію!
Дякую за участь у Євхаристії в ці історичні моменти життя нашої Церкви. Завершуючи наш візит, дозвольте мені висловити вдячність від імені всієї Церкви за вашу солідарність, молитви і пам’ять про наші страждання в Україні.
Повертаючись додому, ми будемо свідками нашої живої Церкви в Австралії. Обіцяю вам, що передам людям в Україні вістку про все добро, яке ми тут побачили: про запевнення в підтримці, яку ми відчули як з боку представників уряду, місцевої влади, так і з боку кожного з вас.
Бажаю вам благословенної і плідної хвилі підготовки до Різдва Христового. Веселих вам свят Різдва Христового і благословенного, щасливого, переможного для України і для кожного з нас, українців у світі, Нового року, який ось надходить.
Нехай благословить вас Господь!
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
