Священник із Мелітополя про національну ідентичність: Українство вплетене у наше ДНК, і росіяни не можуть цього змінити
Під час Різдвяної місії музичного гурту «Метаноя» у Польщі о. Владислав Ігнатюк із Донецького екзархату, родом із Мелітополя, розповідає про свій шлях до Бога та плекання української національної ідентичності. Відеозапис однієї з його розповідей, яка стала вірусною в інтернеті, поширив у фейсбуці учасник гурту о. Іван Височанський.
У відео о. Владислав Ігнатюк зазначив, що йому 36 років, 23 з яких він розмовляв російською.
«Я з міста Мелітополь Запорізької області, де українською мовою було розмовляти соромно, не модно. Комуністичний режим так побив, покалічив там усіх українців, що, коли б хтось говорив українською, то можна було б подумати, що ця людина з якогось забитого села. І я соромився цього. Так само 23 роки я не ходив до церкви, хіба що на Пасху та Різдво. На Йордан ми ходили купатися, і це було найголовнішим. У церкву можна було прийти поставити свічку, якщо щось сталося», — поділився священник.
Отець Владислав зазначив, що все змінилося, коли до Мелітополя приїхав місіонер зі Словаччини о. Петро Криницький і відкрив греко-католицьку парафію. «Мене запросили прийти подивитися, але я відмовився, думаючи, що православний християнин не піде до якоїсь польської церкви, маючи такий рівень знань», — згадує він.
«Потім мій друг, який зараз є священником, також мене запросив, і ми пішли разом. Коли ми прийшли до церкви, я помітив, що священник протягом усієї Літургії усміхався, а в кінці навіть засміявся. Я запитав його, чому він увесь час усміхається. На це він відповів: „У моєму серці живе Той, Хто дає мені сили радіти“», — і додав: «Хочеш, я тебе з Ним познайомлю?» — розповів отець.
Отець Владислав додав, що отець Петро навчив його хреститися, молитися, читати Святе Письмо і ходити до церкви не лише двічі на рік, а кожної неділі.
«Потім він сказав мені: „Ти маєш глибоке коріння й високе гілля. Ти — не перекотиполе, ти — українець“. Він навчив мене української мови, співати українські пісні, подарував вишиванку. Коли я прийшов додому, то запитав у батьків, чи знають вони, що я — українець. Згодом і мої батьки почали говорити українською, вдома після свят співали українські пісні та разом ходили до церкви», — розповів о. Владислав Ігнатюк.
«Навколо Мелітополя зростали парафії, і вже налічувалося дев’ять громад. Але 24 лютого 2022 року країна-терорист прийшла зі зброєю, приставила пістолет до скроні й заявила, що нас не існує: ні нашої мови, ні історії, ні культури, ні нас самих. „Ви всі — лише окраїна якоїсь великої держави“. Та це було запізно, адже ми вже повірили, що ми — українці. У них не вистачить жодних ракет, куль чи танків, щоб знищити українство, яке тече в наших жилах. Українство вплетене в наше ДНК, і вони нічого не можуть із цим зробити», — наголосив священник.
Звертаючись до українців у Польщі, він зауважив: «Моє серце радіє, бо ви пам’ятаєте своє коріння і передаєте це своїм дітям. Тут, у цьому місці [храмі — Ред.], можна поливати це коріння, приходити, щоб його укріплювати, щоб рости й пам’ятати: я — українець, я — християнин».
Департамент інформації УГКЦ
