«Тут, у Києві, Господь Бог заклав ядро, яке стане епіцентром глобальних змін», — Глава УГКЦ Блаженніший Святослав
«Коли роздумую про дар, який ми одержали від Бога як незалежну Україну, мені пригадуються слова патріарха Йосифа і його заклик до світової української громади: бути собою, мати власну суб’єктність. Саме незалежна Українська держава дає можливість нашому народу бути собою. Незалежність України є частиною нашої ідентичності», — сказав у серпневому випуску програми «Відкрита Церква» з о. Ігорем Яцівим Глава УГКЦ Блаженніший Святослав.
Сьогодні, у час геноцидної війни росії проти України й українців, цей дар незалежності і права бути собою на своїй землі, відстоюють Збройні сили України. Щодо збереження і плекання української ідентичності впродовж століть, коли українці не мали своєї держави, не буде перебільшенням сказати, що українська Церква відіграла в цьому провідну роль. Ба більше, Київська Церква свого часу була одним з елементів і чинників суб’єктності Київської держави.
Читайте також:
Глава УГКЦ: «Сопричастя — це стосунки, що їх творить Святий Дух»
У межах ювілейних подій серпня, присвячених 30-річчю відновлення Київської митрополії УГКЦ і 20-річчю перенесення осідку Глави Церкви до Києва, відбувся захід, який обіцяє стати початком важливих, певною мірою, тектонічних процесів — конференція, присвячена Київській Церкві. Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у «Відкритій Церкві» поділився подробицями події та думками на цю тему.
Читайте також:
«Наші воїни різних Церков стоять біля однієї жертовної чаші війни — чи це не заклик до нашого християнського сумління?» — Мирослав Маринович
Про Київську Церкву і cуб’єктність Києва
Роль Київської Церкви важко переоцінити, але, думаю, Церкви України ще повинні її вповні усвідомити. Я б хотів згадати лише кілька аспектів.
Найперше, у контексті святкування наших ювілеїв, зокрема 20-річчя повернення осідку Отця і Глави Церкви до Києва, ми роздумували над програмним документом — посланням патріарха Любомира 2004 року під назвою «Один Божий народ у краї на Київських горах». Це був маніфест єднання церков Володимирового Хрещення, заклик змінити певне церковне мислення: від юрисдикції інституцій перейти до сопричасної моделі відносин між Церквами, а відтак, усвідомити, що ця давня Київська Церква існує і сьогодні, але поділена.
Єдність різних гілок Київської Церкви сьогодні прямо пов’язана з її суб’єктністю. Ми багато говорили про те, що вона в певний час перебувала під юрисдикцією різних центрів — у трикутнику «Рим—Константинополь—Москва». І ось настав час усім нам повернутися додому, до Києва, будувати власну суб’єктність. Це відбувається сьогодні як із боку наших православних братів — Православної Церкви України, так і з нашої сторони, Української Греко-Католицької Церкви. Відроджується давній могутній центр християнства в Києві, і з цим повинні змиритися і в Римі, і в Константинополі, і в Москві.
Але це означає, що ця суб’єктність Київської Церкви відразу впливає на суб’єктність Києва як такого. Про це митрополит Андрей Шептицький багато писав у славному творі — «Як будувати Рідну Хату?». Якщо ми хочемо збудувати сильну державу, яка б мала не декларовану незалежність, а була реально суб’єктною, була голосом, із яким мусять рахуватися у світі, мусять слухати цей голос і враховувати його у своїх геополітичних рішеннях, то Українські Церкви, зокрема Київського християнства, ще мають сказати своє дуже вагоме і важливе слово.
Так ми намагалися наші ювілеї — 30-річчя відродження нашої Церкви не лише в Галичині, а й у всій Україні, 20-річчя повернення осідку Глави Церкви до історичної колиски — до Києва, поставити в контекст тих новітніх викликів і завдань, які стоять перед нами сьогодні. Думаю, у цьому контексті звучать і голос митрополита Андрея Шептицького, і пророча візія патріарха Йосифа Сліпого, який свого часу збудив українську діаспору та говорив про київське коріння нашої Церкви, і голос патріарха Любомира, який доконав ті факти, які ми сьогодні спогадуємо. Це все, певною мірою, той фундамент, ті плечі титанів, на яких сьогодні ми стоїмо й будуємо нашу незалежну Україну.
Пророцтво митрополита Андрея
У недільній проповіді на Божественній Літургії в час Ювійлейної прощі до Патріаршого собору, Блаженніший Святослав згадував пророчі слова митрополита Андрея Шептицького про Київ. Як сенси відчитуються в цих словах сьогодні, майже за 100 років?
Читайте також:
«Пророцтво митрополита Шептицького про Київ здійснюється на наших очах», — Блаженніший Святослав
Сама візія майбутнього і Церкви, і України, які накреслив і залишив нам у спадок митрополит Андрей Шептицький, виходить далеко поза межі тільки однієї конфесії. Зважте, сам факт існування України, Української держави, навіть української свідомості московська ідеологія й сьогодні називає політичним уніатством, тобто ніби хтось від цієї москви відколюється.
А це бачення митрополита справді пророче. Йдеться, зокрема, про цю фразу митрополита Андрея: «Не тільки у глибокому середньовіччі, але теж і в майбутньому український Київ для усієї Західної Європи відіграє велику, а може, навіть вирішальну роль».
Ці слова були сказані — увага! — у 1929 році як вступ до однієї з його праць — «Церква і Східні Церкви». Тоді не було українського Києва, цебто він був, але цілком неукраїнським. Тоді комуністична влада топила Україну в червоному терорі, Західна Україна потрапила під владу міжвоєнної Речі Посполитої. Але митрополит Андрей говорить про український Київ і про його суб’єктність! Тобто йдеться про те, що тут, у Києві, Господь Бог заклав якесь ядро, яке стане епіцентром глобальних змін. І ті глобальні зміни, згідно з баченням митрополита, почнуться тоді, коли Київ знову стане українським.
І от цікаво хто українізовував Київ? Це зробили українські Церкви. Звідти прийшла ця ідея, яку підхопили наші літератори, діячі культури, творився певний простір, у якому зародилися національно-визвольні змагання.
Отож «суб’єктність українського Києва, яка зіграє велику, а, може, навіть вирішальну роль для Західної Європи». Ми сьогодні розуміємо, що у глобалізованому світі вплив на Європу означає вплив і на весь світ. Тобто це справді пророча візія митрополита про нашу незалежність, про роль нашої незалежності не тільки для наших, так би мовити, внутрішніх потреб, а й наша роль і місія перед Європою та світом.
І ми відчуваємо, що це пророцтво починає здійснюватися на наших очах. Сьогодні ми так хочемо, щоб суб’єктність Києва була почута, була відкрита наново в сучасних, зокрема й геополітичних реаліях. Нас усіх дуже болить, коли про те, як зупинити російського агресора, говорять без нашої участі, говорять про нас без нас. Ми так хочемо, щоб сильні світу цього, які сьогодні творять сучасну геополітику, не підпадали під категорії мислення російської пропаганди, яка каже, що немає України, немає українського народу, немає українського Києва, а є територія — «давайте поділимо території, і не буде війни». А ми, як народ, як Церква, як громадянське суспільство, говоримо: Україна — це не території, це — люди, які мають свою мову, свою культуру, свою Церкву, які є творцями своєї історії на своїй, Богом даній землі.
Митрополит Андрей у цих словах справді дав нам свого пророчого духа, але в тій візії, у тій перспективі пізніше діяли й усі його наступники. Я також відчуваю себе спадкоємцем того бачення, того духу. Тому, святкуючи ці наші ювілеї, ми звертаємося до наших православних братів із закликом про єднання в ім’я добра України, із закликом, який звучав у посланні блаженнішого Любомира про єдиний Божий народ у Києві, — закликом перейти від взаємного поборювання до співпраці, до першості в любові. І так, ми, як Церкви, будемо опорою для українського Києва, який зможе відігравати оцю велику, вирішальну роль, про яку говорив ще в 1929 році праведний митрополит Шептицький.
Про справедливий мир та Україну як епіцентр світових змін
Думаю, жоден із європейських лідерів не трудився б так у переговорах щодо України, якби український Київ для них уже сьогодні не відігравав ту велику, а може, і вирішальну роль. Вони розуміють, що сьогодні доля Європи вирішується в Києві. Безпека, якщо говорити навіть про ці питання Європи, залежить від того, чи Україна справді зможе стримати агресора, який загрожує всьому світу, — росію. Тому Україна сьогодні справді є епіцентром глобальних світових змін.
Ми всі хочемо миру, але справжній мир завжди є справедливим миром. Очевидно, що ми ніколи не задовольнимося, якщо йдеться про те, що якась частина нашого народу знову потрапить у російське рабство. Це не буде справедливістю. І коли ми говоримо про те, що ми — люди, а не території, ми говоримо про права людини. Дуже важливо — і це теж місія українського Києва — сказати сьогодні світові, що справжній мир настає не від якоїсь економічної угоди чи якихось калькуляцій власної вигоди від «миру» чи перемир’я. Ні! Якщо у всіх цих переговорних процесах гроші будуть важливішими за людське життя, то демократії і миру у світі прийшов кінець.
Очевидно, що всі події, пов’язані з мирними переговорами, можна оцінювати по-різному. Можливо, ми до кінця всього не знаємо і не розуміємо: такого типу події, дипломатичні й переговорні, можна оцінювати лише з перспективи. Але ми вже сьогодні знаємо: ми встояли в тій борні і вибороли свою суб’єктність. Тому ми вже перемагаємо.
Оксана КозакДепартамент інформації УГКЦ
