Владика Андрій Хімʼяк: курси для єпископів — знак єдності в розмаїтті та братерства

26 вересня 2024, 10:59 138

Братерство серед єпископів, яке не лише допомагає пам’ятати про вселенськість і різноманітність Церкви, а й підтримує в час випробування, святість, що виражається в бажанні безкорисливо служити іншим. Про ці та інші теми ми говорили з владикою Андрієм Хімʼяком, який розповів про курс для нововисвячених єпископів, що проходив у Римі минулого тижня. Він також поділився враженнями від зустрічі з Папою Франциском.

«Важливо, щоб ми, єпископи, вміли бачити Церкву в її цілісності: найперше, Церкву власної традиції, у нашому випадку Греко-Католицьку, але також, щоби вміли вийти поза її межі і бути тими, хто розуміє своїх братів, які також переживають війну, наприклад, у Сирії чи в Іраку», — це один з аспектів, на які звернув владика Андрій, єпископ-помічник Київської архиєпархії УГКЦ, розповідаючи в інтерв’ю для Радіо Ватикану — Vatican News про курс для нововисвячених єпископів, що проходив у Римі від 15 до 21 вересня 2024 року. Серед 267 єпископів, що прибули з різних країн світу, були 6 греко-католицьких з України та 2 з Канади.

«Цей курс для нових єпископів є унікальним. Він єдиний і відбувається лише раз у нашому житті», — відмітив владика Андрій, додаючи, що цього року в ньому брали участь представники майже зі всього світу. Ієрархи були розділені на дві групи: 153 приїхали із країн давньої присутності Церкви, єпископами з яких опікуються Дикастерія у справах єпископів і Дикастерія Східних Церков, а 114 єпископів походили з теренів, які перебувають у підпорядкуванні Дикастерії євангелізації.

За словами єпископа Хімʼяка, впродовж тижня учасники курсу перебували разом, молилися, слухали різні доповіді, а також мали можливість спілкуватися одні з одними, розповідаючи про радощі й виклики. «Католицька Церква у світі переживає різні ситуації: десь відчувається її розвиток, десь — певний занепад, тому що вірні відходять від Церкви, а десь — навіть переслідування», — розповів він, наголошуючи, що кожна Церква мала свій голос.

«Кожний із нас вболіває за Церкву»

Владика Андрій зауважив, що під час курсу єпископи спілкувалися різними мовами: основною була італійська, але також говорили англійською, іспанською, французькою, португальською. Але попри цю мовну і вікову різноманітність, бо деякі стали єпископами вже у старшому віці, інші — у досить молодому, відчувався один дух. «Відчувалося, що кожний із нас вболіває за Церкву, — пояснив він, — і я думаю, що це було саме те, що нас єднало». Вболівання за Церкву, як пояснив молодий єпископ, виражалося також в обговоренні тих процесів, які вона переживає в цей період: це і процес синодальності, якому буде присвячена Генеральна асамблея синоду єпископів у жовтні цього року; а також Ювілейний рік. «Тобто для нас, єпископів, було важливо почути, куди ми прямуємо», — закцентував владика Андрій.

Братерство єпископів та усвідомлення цілої Церкви

«На цій зустрічі ми мали можливість справді отримати багатьох братів», — вів далі наш співрозмовник, пояснюючи, що під час підсумкової зустрічі багато учасників курсу дякували за це братерство. «Ми мали можливість познайомитися, знаємо імена одні одних, обмінялися навіть телефонами, але також краще пізнали один одного», — сказав він. Одним із моментів взаємного збагачення, на думку нашого співрозмовника, було те, що під час щоденної ранкової Літургії єпископи були одягнені в літургійний одяг своєї традиції, а також була подана пропозиція під час тижневого курсу відслужити теж Літургію у східному обряді.

«І цю ініціативу дуже радо підтримали всі латинські єпископи, — зазначив владика Андрій. — Тому це показує відкритість один до одних, показує, що є бажання краще і більше знати одні про одних. Тому, я думаю, що такий курс дуже корисний для молодих єпископів і що це був перший крок нашого знайомства, а також крок розуміння цілої Церкви. Бо небезпека, що кожний єпископ може закритися лише у своїй єпархії. Але дуже важливо, щоб ми, єпископи, вміли бачити цілу Церкву: найперше Церкву власної традиції, тобто в нашому випадку Греко-Католицьку, а також уміти вийти поза її межі і бути тими, хто розуміє своїх братів, які переживають також війну в Сирії чи в Іраку. Бо ми нераз зосереджені на собі, бо в нас йде війна. І це закономірно, але під час цих курсів ми побачили, що майже всі Східні Церкви переживають війну, про яку мало хто у світі говорить. Так, можливо, в Україні вона найбільша, але весь світ терпить у тому вогнищі війни, вогнищі зла». Саме з такого усвідомлення виникла ініціатива, яку учасники курсу для нововисвячених єпископів запропонували на зустрічі із Префектом дикастерії для Східних Церков: щоби проголосити один день на місяць, 13 числа, днем молитви за мир у всьому світі. «Ми не знаємо, чи ця ініціатива буде підтримана, але це дуже важливо, щоб ці страждання припинилися», — наголосив ієрарх.

Ревність нововисвячених єпископів і солідарність з українцями

Владика Анрій разом з іншими єпископами УГКЦ були у групі, що налічувала 153 учасники. Перебування протягом тижня в тісному контакті з тими, хто відносно нещодавно прийняв рішення посвятитися єпископському служінню Церкві, стало нагодою для молодого єпископа, щоб розгледіти ще один важливий аспект Церкви — святість. «У наших братах-владиках, які прибули зі всього світу, відчувалася така справді непорочність і бажання служити Церкві, — поділився він. — Це бажання ревності, молитви, яка була між нами, і бажання єдності. Це, власне, та святість, якої, на мою думку, світ потребує зараз, тому що люди, можливо, багато знають про Біблію, про Христа, але це лише певна наука. Але зараз світ потребує свідчення, і я думаю, що свідченням є також наша зустріч тут, цей організм, який був зібраний, бо я думаю, що саме святість нас з’єднала, тому що відчувалося, що Святий Дух діє серед нас, відчувалося, що ми дуже різні, по-різному говоримо, але ми єдині. І та єдність, святість цілої Церкви в цих молодих єпископах була дуже відчутна, і дуже б хотілося, щоб із часом вона в нас не „звітріла“, бо як сказав один із проповідників на нашій Літургії, дуже часто молоді єпископи є ревними, а потім трохи „задирають носа“».

Владика Андрій погодився, що для того, щоб уникнути цієї спокуси, яка часто приходить до тих, хто відмежовує себе від інших, важливо, щоб єпископи мали можливість часто спілкуватися одні з одними. Він додав, що під час курсу, власне, східні католицькі єпископи запропонували префектові Східних Церков організовувати для них щорічну зустріч на світовому рівні, подібно, як це вже відбувається на європейському рівні. Цю ініціативу буде нелегко реалізувати, бо, як зауважив єпископ Хімʼяк, це складно і коштовно, а Східні Церкви не мають багато ресурсів. «Але те, що така пропозиція прозвучала, — сказав він, — свідчить про бажання бути разом, формувати, разом думати, молитися. Відчувалася потреба братерства і зустрічі».

Для єпископа Хімʼяка братерство єпископів виражалося також у тому, що багато учасників курсів підходили до нього і висловлювали свою солідарність з українським народом, що страждає від повномасштабного російського вторгнення. «Ми молимося за Україну, знаємо, що відбувається, цікавимося», — казали вони йому. «Вони розуміють нашу дійсність, — наголосив владика Андрій, — і те, що ми потребуємо підтримки, молитви. Тому дякуємо за таку братерську позицію наших єпископів зі всього світу».

Зустріч зі Святішим Отцем

Наш співрозмовник зазначив, що головним моментом курсу для нововисвячених єпископів була зустріч з наступником святого Петра. Групу єпископів, до якої він входив, Папа прийняв на аудієнції у четвер, 29 вересня 2024 року. Ділячись враженнями від цієї події, владика Андрій сказав, що це був «дуже гарний час розмови», бо Святіший Отець спілкувався з ними без заздалегідь підготовленого тексту, як це зазвичай відбувається під час аудієнцій. «Це було живе спілкування з Папою, яке тривало приблизно півтори години, — розповів він. — Тобто Папа мав час для нас. Він нас слухав, доки були охочі говорити. І виступали представники від різних Церков, різних континентів. Вони говорили про свої болі, але здебільшого це була подяка Папі за його служіння для Церкви. Багато єпископів представляли країни, які потерпають від війни, тому дякували Святішому Отцеві також за його миротворчість. Прозвучала також подяка за синодальність та інші процеси, які відбуваються в Церкві».

Владика Андрій розповів, що від імені греко-католицьких єпископів до наступника святого Петра звернувся єпископ-помічник Донецького екзархату владика Максим Рябуха, який розповів про болі українських вірних, а також висловив подяку Папі за його миротворчі ініціативи, подякував за сприяння у звільнення двох отців редемптористів, а також за інші ініціативи, про які не всі знають. «Бо справді список імен не лише духовенства, а й багатьох наших військовополонених, Папа щоразу подає до Посольства Росії, щоб їх визволити, — зазначив єпископ. — Ми знаємо також із досвіду і зі свідчень деяких наших урядовців, що це функціонує. До цього процесу часто залучені інші країни, але роль Апостольської столиці в переговорах щодо звільнення заручників, в’язнів, військовополонених дуже велика».

Наш співрозмовник додав, що владика Максим розповів також про служіння у своєму екзархаті, «бо Донецький екзархат — це найбільш східний екзархат нашої країни, який найбільше терпить цю війну». І він також озвучив пропозицію, щоб одного дня щомісяця молитися за якусь окрему країну, яка терпить від війни, тобто щоби вся Церква молилася за закінчення війни, за встановлення справедливого миру. «Папа сказав, що йому подобається ця ініціатива, тому маємо надію, що вона буде підтримана, — сказав владика Андрій. — Бо, крім того, що молитва має свою велику силу, молитва за мир також подає людям інформацію про те, що війна ще не закінчилася. Бо зараз мешканці деяких країн кажуть: „Ми знаємо, що йде війна, але наші новини вже мало говорять про Україну“. Тому ця молитовна ініціатива привернула б певну увагу світу і нагадувала б, що війна ще триває, що треба докладати як духовних зусиль, тобто молитви і посту, так і на міжнародному рівні необхідно докладати як політичних, так і гуманітарних зусиль для закінчення війни, бо народ терпить».

Єпископи УГКЦ подарували Святішому Отцеві ікону Зарваницької Божої Матері, яка, як зазначив владика Андрій, «мала би нагадувати йому про Україну, яку Папа називає „amata Ucraina“ (люба Україна), щоб він пам’ятав про неї і молився за неї щодня».

До єпископа Рима звернувся також владика Теодор Мацапула, єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії, і подарував Папі ікону Матері Божої Неустанної Помочі, яку йому передали українські військові з курахівського напрямку, що на Донеччині. Військові знайшли цю ікону в одній із покинутих хат і просили владику Теодора передати її Папі.

«Отож це була дуже гарна зустріч, — підсумував владика Хімʼяк. — Потім кожен із нас мав можливість підійти до Папи, сказати кілька слів про себе, отримати благословення. Він нам не раз казав, що молиться, що підтримує нас, і бажав, щоб ми трималися. Це була справді тепла батьківська зустріч. Я думаю, що всі вийшли дуже піднесеними, а також відчували, що і Папа був піднесений після зустрічі з нами. І тому думаємо, що кожен із нас у серці понесе далі цю зустріч із Папою. І також це благословення, яке ми отримали, ми не одержали лише для себе, а для нашого народу. Ми понесемо це благословення і ці молитви до України, до нашого народу, до наших воїнів для того, щоби вони мали силу протистояти злу, бо віримо, що ця війна — це також війна між добром і злом. Тому ми мусимо тривати в молитві, і це благословення, яке отримуємо від найбільшого ієрарха Католицької Церкви передавати нашому народу, нашим близьким, нашим вірним».

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами Vatican News