Звернення Глави УГКЦ у 229-й тиждень повномасштабної війни, 5 липня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі ми переживаємо вже 229-й тиждень жахливої святотатської війни, яку називаємо повномасштабним вторгненням росії на українську землю. Водночас усвідомлюємо, що ця війна триває вже дванадцятий рік, щодня і щоночі забираючи людські життя, несучи руйнування, сльози, ріки крові на нашій українській землі.
Минулі дні були позначені надзвичайно інтенсивними бойовими діями вздовж усієї лінії фронту. Через постійні обстріли розпочалася вимушена евакуація мешканців прикордонних сіл на Чернігівщині та Сумщині. Ворог безперервно, вдень і вночі, намагається нищити інфраструктуру наших міст.
Найбільшою трагедією цього тижня стала масована атака на нашу столицю в ніч на 2 липня. Особливістю цього удару був не лише його масштаб, а й використання засобів ураження, призначених для навмисного обстрілу житлових кварталів Києва, — так званих касетних боєприпасів. Їх застосування суперечить основоположним нормам міжнародного гуманітарного права. Ці смертоносні заряди впали на голови мирних мешканців столиці.
На сьогодні відомо про близько 30 загиблих. Ще троє вважаються зниклими безвісти. Понад сто осіб отримали поранення. Зруйновано численні житлові будинки як у Києві, так і в Київській області.
Висловлюємо глибокі співчуття родинам усіх загиблих. Огортаємо своєю молитвою і турботою поранених та просимо Господа про вічний упокій невинно убієнних — жінок, людей похилого віку, дітей, усіх, кого цієї ночі було вирвано з родинного кола, із життя нашої Церкви та українського народу.
Саме тоді, коли наш народ переживав ці страшні злочини, у Марійському духовному центрі «Зарваниця» розпочав роботу Синод Єпископів нашої Церкви, який проводить свою щорічну сесію. Головною темою цього Синоду є плекання покликань до священничого та монашого життя.
Сучасна людина нерідко почувається розгубленою, не знає, якою дорогою йти, втрачає сенс життя. Війна лише поглиблює цю невпевненість. Саме в таких обставинах Церква знову проголошує правду про Господа Бога, який кличе кожного з нас, звертається до нас і запрошує до життя в повноті. Він має для кожної людини план її спасіння та дорогу до особистого щастя. Від нас потрібно лише відгукнутися на це покликання.
Бог кличе всіх. Він кличе кожного знайти свою дорогу до Нього, кличе до святості, а також запрошує кожного пройти власний шлях служіння Церкві та своєму народові. Розпізнати своє покликання — це важливе завдання для кожної молодої людини. Водночас це і відповідальність Церкви — бути поруч, допомогти, підтримати і супроводити, особливо тоді, коли Господь кличе когось до богопосвяченого монашого життя чи священничого служіння. Саме питання супроводу молодих людей у розпізнанні Божої волі стало одним із головних у праці владик нашого Синоду.
Ми відчули, що формулою сучасного душпастирства покликань є слова: «Від рекрутингу — до супроводу і товаришування». Ваша Церква, дорогі дівчата і хлопці, прагне йти поруч із вами дорогою вашого життя. Ваші священники, монахи і монахині хочуть бути вашими супутниками, допомогти розпізнати та здійснити те покликання, яке Господь підготував саме для вас.
А всьому світу ми сьогодні хочемо сказати: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цими днями наша Церква й український народ молитовно вшановують пам’ять жертв однієї з найтрагічніших сторінок нашої історії. Двадцять другого червня 1941 року розпочався напад нацистської Німеччини на Радянський Союз, який завдав глибоких ран нашому народові. У тюрмах Західної України радянські репресивні органи масово розстріляли понад 22 тисячі людей — представників української інтелігенції, громадських і релігійних діячів, священників та інших в’язнів.
Однією з найтрагічніших сторінок тих подій стала Чортківсько-Уманська трагедія. У Чорткові російські комуністичні каральні органи розстріляли близько 900 в’язнів, а майже тисячу інших погнали пішою «дорогою смерті» до Умані — майже 400 кілометрів. Люди йшли без одягу й взуття, виснажені й закатовані. Близько 200 осіб було розстріляно дорогою, а тих, хто дійшов до Умані, знищили на подвір’ї уманської тюрми НКВС.
Цієї неділі в Чорткові ми молитовно поминаємо жертв цього страшного злочину. Пам’ять про них повинна стати пересторогою для сучасного світу. Адже ми бачимо, що подібні злочини, масові вбивства і страти мирного населення продовжуються й сьогодні всюди, куди приходить російський окупант.
Ми пам’ятаємо, щоб запобігти повторенню трагедій. Ми молимося і свідчимо світові про ці злочини, щоб правда була почута і щоб жоден народ більше не пережив подібного лиха. Наша молитва за жертв є водночас молитвою про мир, за зцілення ран історичної пам’яті та за оздоровлення міжнаціональних відносин.
Сьогодні просимо: Ісусе, прийми у свої обійми невинно убієнних мешканців Києва, в’язнів Чортківської тюрми та інших тюрем тодішньої України. Благослови нас сьогодні Твоїм справедливим, небесним миром.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
