Звернення Глави УГКЦ у 232-й тиждень повномасштабної війни, 26 липня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі ми вже нараховуємо 232-й тиждень великої, кривавої, святотатської війни, яку росія продовжує на мирній українській землі. Нам так прикро, що знову мусимо не тільки рахувати її дні та ночі, але оплакувати вбитих, утішати поранених, приймати нові хвилі біженців. Ця війна щодня приносить кров, сльози, біль, лихо на українську землю.
Цього тижня знову головною мішенню російських ударів, зокрема балістичними видами зброї, як удень, так і вночі був героїчний Київ. Вдумаймося: у ніч на 19 липня за 40 хвилин по Києву вдарило 40 балістичних російських ракет, — ракет, створених для того, щоби влучати в авіаносці, а ними вцілили по мирних кварталах Києва, де немає жодних військових об’єктів.
Показово, що вчергове вчинено злочин проти міжнародного права — використано касетні ракети, які цілеспрямовано скерували для того, щоб убивати мирне населення.
Особливим болем у нашому серці сьогодні відзивається голос Одеси й Одещини. 24 години на добу, 7 днів на тиждень росіяни б’ють по Одесі, Одеському порту і портовій інфраструктурі краю. Зупинився рух суден у Чорному морі. Власне судноплавства як такого більше не існує. Росія оголосила небезпечними свої води в Чорному морі й лише за місяць атакувала близько 300 суден, які заходили в порти України.
Цього тижня зумисне поцілили в цивільне судно, яке перевозило українське зерно. Загинуло десятки моряків, сотні поранено. Так оцей «коридор життя», через який українське зерно годувало мільйони людей у всьому світі, закрився. І нині вже йдеться про велику загрозу для світової харчової безпеки.
Ми ж хочемо подякувати всім тим, хто й цього тижня був солідарним з Україною. Завершився візит архиєпископа Пола Ґаллаґера, секретаря для відносин із державами Державного секретаріату Ватикану. Його екселенція повернулася до Ватикану як голос і свідок героїчної України, того народу, який у таких надзвичайно драматичних обставинах живе глибокою побожністю, зокрема синівською відданістю Пречистій Діві Марії.
А особливо я хотів би подякувати великому другові України, відомому американському публіцисту Джорджеві Вайґелю за його блискучу публікацію про Україну в цей трагічний момент. Він стверджує, що те, що діється в Україні, — це вже не війна. Це — державний тероризм. Джордж Вайґель констатує, що мета цього тероризму — знищити саму мораль нації, зламати дух. Але зауважує, що в Україні відбувається велике фіаско російської агресивної політики, подібно як зазнав фіаско «бліц-криг» Гітлера щодо Лондона. Він стверджує: якби відомий журналіст Квентін Рейнольдс, який коментував тодішній провал планів німецького диктатора, був нині в Україні, то сказав би про Київ ті ж слова, як тоді сказав про Лондон: «Київ це витримає».
І справді, ми є свідками того, як віруючий народ у своїй довірі до Господа Бога, прикликаючи покров Пречистої Діви Марії, вистоює. Тому вкотре кажемо: «Нам болить, але Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!».
Цей літній період для нашого народу в Україні — це період велелюдних прощ до різних відпустових місць, до різних Марійських центрів, де ми втішаємося численною присутністю чудотворних ікон Пречистої Діви Марії.
Але є нове особливе відпустове місце — Блаженного священномученика Симеона Лукача в місцевості, знаній під назвою Старуня, що на Прикарпатті. Цього тижня, 29 липня, у сотий раз відбудеться велелюдне чування родин загиблих, усіх постраждалих від війни.
Це село, яке народило підпільного єпископа, отця підпільної, страждаючої, розп’ятої Церкви, нині Господь Бог перетворив на простір зцілення ран війни. Ми вдячні всім нашим владикам, які щоразу очолюють ці чування, що відбуваються у 29-й день кожного місяця.
Бачимо, як наш народ свій біль перетворює на молитву, а кров і сльози тільки збільшують нашу силу, нашу стійкість, яку сьогодні так влучно зауважив наш приятель Джордж Вайгель.
Цього тижня ми святкували пам’ять перших мучеників Київської Церкви — Бориса і Гліба, яких можна назвати героями ненасильницького спротиву. В обставинах боротьби за владу внуків рівноапостольного князя Володимира, вони не хотіли чинити опір своєму брату-злочинцю Святополкові і загинули від його рук: один — від меча, а другий — від спису. Народ спонтанно побачив у них Агнця Божого — Христа, який добровільно взяв на себе страждання і смерть, щоби власною кров’ю умити, врятувати свій народ від війни і розбрату.
Ми сьогодні просимо: святі рівноапостольні князі Володимире й Ольго, хрестителі України; наші святі мученики — як перших десятиліть християнського Києва й України, Борисе та Глібе, так і наші блаженні священномученики, яких подарував Церкві 25 років тому Іван Павло ІІ, зокрема Симеоне Лукаче, — виблагайте для України, щоб Господь Бог нарешті зупинив цю святотатську війну і благословив нашу землю своїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
