Проповідь Блаженнішого Святослава у 12-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Ніхто не благий, окрім одного Бога (Мт. 19, 17).
Високопреосвященні владики!
Преосвященний владико!
Всечесний отче!
Преподобні сестри!
Ця Літургія є надзвичайно сильним знаком єдності Церкви. Сьогодні тут, у Києві, у нашому домі, ми маємо за честь вітати двох митрополитів. Один із них — митрополит Філіп, який представляє Церкву sui iuris — Угорську Греко-Католицьку Церкву. Висловлюємо йому подяку за всю співпрацю, особливо в останні роки, задля блага українських біженців в Угорщині. Також з нами є наш митрополит Філадельфійський із-за океану, який очолює Українську Греко-Католицьку Церкву в Сполучених Штатах Америки, владика Борис. Вітаємо теж єпископа Абеля, присутність якого є для нас благодаттю.
Цієї ночі Київ спав у мирі. Згідно з українським прислів’ям, саме присутність гостей приносить Бога до хати. Тож ми вітаємо вас і дякуємо вам за молитву, за Євхаристію, яку звершуємо разом.
Слово Боже, яке Господь нині нам посилає, глибоко зворушує, звучить чітко і, як завжди, просвітлює нас. Багатий юнак наближається до Ісуса Христа й запитує: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Мр. 10, 17; Лк. 18, 18). Господь відповідає йому: «Чому називаєш мене благим? Ніхто не благий, окрім одного Бога» (Мр. 10, 18; Лк. 18, 19). Відтак Він звертає увагу юнака на Господній закон, який чітко вказує на благо, тобто добро, і пропонує його як орієнтир для щоденного життя.
Проте тут одразу можемо помітити: юнак запитує, що є добром, натомість Христос відповідає, Хто є добром. Для Божого народу, як і для Святого Письма, добро має особистісний вимір. Господь, Творець і Спаситель, є тим добром і джерелом усякого блага.
Але ми покликані зробити власний вибір. Кожен у своєму житті, надто коли воно ще юне, повинен здійснити особистий фундаментальний вибір, — вибір, який часом може визначити все дальше життя як у цьому світі, так і, що найважливіше, після смерті, — життя вічне. Тому запитання багатого юнака є фундаментальним запитанням людини, яка шукає можливості зробити власний вибір.
Христос нагадує йому про Божий закон, який допомагає людині зробити правильний вибір. Якщо вона обирає те, що їй велить Господь, її вибір завжди буде правильним.
Однак наприкінці, говорячи про людську та християнську досконалість, Учитель каже чоловікові, що недостатньо віддати те, що маєш, — потрібно віддати те, ким ти є: дарувати самого себе. Це дає змогу відчути не лише правильність вибору, а й радість свободи. Лише самопожертва в любові до Бога і ближнього може дарувати радість і життя вічне в Ісусі Христі.
Цікаво, що святий Іван Павло II, роздумуючи саме над цим діалогом між Ісусом Христом та багатим юнаком, написав знамениту енцикліку «Veritatis splendor» («Сяйво істини»), яка й сьогодні слугує орієнтиром для дезорієнтованого світу, що живе в умовах «диктатури релятивізму». Іван Павло II нагадав нам, що існують людські рішення, людські вчинки, які є внутрішньо (самі по собі) лихими або внутрішньо добрими. Обрати добро означає надати сенс власній свободі. І жодні зовнішні обставини не можуть змінити морального значення та цінності вибору людської особи. Ми відчуваємо свободу саме тоді, коли робимо правильний вибір.
Східна духовність, зокрема святий Максим Ісповідник, навчає, що вільна воля — це тільки потенційна можливість бути вільним. Вибір між добром і злом ще не є свободою. Людина стає вільною тоді, коли обирає добро — не лише те чи те благо як предмет особистого вибору, а найвищою мірою самого Бога як остаточне, вічне благо!
Тому ми, як християни, покликані не лише робити правильний вибір у своєму житті, а й обирати Господа як найвище благо, слідувати за Христом як Його учні, жити в любові до Бога і ближнього. Лише так можна досвідчити, що те вічне благо надає сенсу нашому буттю і є джерелом вічного життя.
Роздуми про правильний вибір і про вибір добра в контексті святкування тридцятип’ятиріччя відновлення незалежності України набувають особливого значення. Тридцять п’ять років тому український народ зробив свій вибір. Двадцять четвертого серпня 1991 року український парламент зробив свій вибір, ухваливши Акт проголошення незалежності України. Відтак 1 грудня всеукраїнський референдум підтвердив цей вибір: понад дев’яносто відсотків громадян України висловилися на підтримку вільної і незалежної України. Це був вибір і тих, хто жив у Криму, на Донбасі й у тих регіонах, які сьогодні є тимчасово окупованими. Це був вибір майбутнього, блага та свободи українського народу.
Цікаво, як слова папи Івана Павла II справджуються в історії українського народу: існують вчинки, які є внутрішньо добрими, і зовнішні обставини не здатні змінити їхнього морального значення. Минають роки, але ми святкуємо цей добрий вибір українського народу і повсякчасно його підтверджуємо й утверджуємо, робимо його особистим.
Цей вибір набуває вічного сенсу, коли усвідомлюємо, що свобода є водночас і даром, і Божим покликанням до любові до свого народу й Батьківщини. Можливо, хтось хотів би через зовнішні обставини виправдати інші рішення. Дехто виправдовує і навіть «освячує» війну як інструмент нав’язування українському народові іншого, чужого вибору.
Але ми сьогодні покликані зробити свій вибір, — тут, у Києві, в Україні, у Європі, в Угорщині, у Сполучених Штатах, — зробити особистий, але правильний вибір, пам’ятаючи, що свобода ніколи не є чимось даним за замовчуванням. Свобода — це дар Божий, і часом її потрібно захищати ціною власного життя.
Святкуючи цей дар свободи навіть в умовах війни, ми не сумуємо. Бо вибір добра дарує радість. Навіть наші хлопці й дівчата, які пройшли через пекло російського військового полону, свідчать: там, у ворожому полоні, навіть зі зв’язаними руками, вони були вільнішими за тих, хто їх катував. Бо вони глибоко усвідомлювали, що зробили правильний вибір — захищати свободу та життя своєї Батьківщини. Натомість ті були рабами власних страхів: вони боялися своїх командирів, знаючи, що якщо сліпо не виконуватимуть наказів, то опиняться на місці тих самих українських військовополонених. Страх панував у тому просторі, де немає свободи.
Просімо Господа, щоб ми були справді на висоті нашої здатності обирати добро, зокрема те благо миру, про яке просимо також у цій Літургії. Адже мир є повнотою життя. Як казав Святіший Отець Лев XIV, мир Христовий є беззбройним і роззброює. Це мир, який не відбирає життя, а дарує його. Цей мир докорінно відрізняється від тиші цвинтарів. Це мир, який дарує радість і життя вічне тому, хто вирішив іти за Христом.
Просімо, щоб Господь миру молитвами своєї Пречистої Матері, Богородиці, Діви Марії, запанував у наших родинах, у наших серцях, у нашому суспільстві та в усьому світі. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ
Фото з архіву
