Проповідь Блаженнішого Святослава у Київській Трьохсвятительській духовній семінарії в 14-ту неділю після Зіслання Святого Духа
Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою (Іс. 62, 5).
Преосвященний владико Михайле!
Всесвітліший отче ректоре!
Всесвітліші та всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Наше достойне лицарство, яке так сьогодні урочисто бере участь у цій особливій Божественній Літургії!
Наші дорогі брати-семінаристи, за яких ми особливо будемо молитися
і приносити безкровну жертву на початок цього навчального року!
Дорогі наші княжицькі парафіяни, які зростають не тільки в літах,
а й у Божій благодаті в цій семінарійній парафії!
Дорога молоде!
Дорогі діти!
Улюблені діти нашої Церкви в різних куточках земної кулі,
які моляться з нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні слово Святого Євангелія (Мт. 22, 1–14) благовістить, проголошує нам Бога, який кличе, — кличе людину до єдності із собою, і кличе дуже активно. Це Бог, який не є десь там далеко на небі байдужим спостерігачем за нашим нещасним, немічним земним життям. Ні! Це Господь, який для нас щось підготував. Він кличе кожного з нас до участі, до радості, бо хоче радіти мною і за мене.
Для того щоб розкрити цю таємницю покликання кожної людини до участі не в смутку, розпачі, плачі, а у вічній радості, Він і сьогодні посилає нам своє слово. Про це ми чуємо в нинішньому Євангелії. Ісус Христос розповідає притчу про царя, який справив весілля своєму синові (Мт. 22, 1–14). Цікаво, що це весілля — не тільки закрита вечірка, якась приватна радість для обмеженого кола привілейованих осіб. Цей господар, цар кличе всіх, запрошуючи їх до весільної радості. Іван Золотоустий підкреслює, що йдеться не про будь-яку вечерю і не про будь-яку гостину, а саме про весілля (пор. Гомілія 69 на Євангеліє від Матея, § 1). Ми добре знаємо, що весілля — це подія, яка, звичайно, стається раз у житті, особливо коли йдеться про батька, який має єдиного сина. Весілля — це свято єдності, коли силою таїнства Божої любові поєднуються дві особи і починають жити однією родиною, одним-єдиним життям.
Золотоустий каже, що цей цар — ніхто інший, як наш Отець Небесний, а син, для якого він приготував весілля, — Господь Бог наш Ісус Христос (пор. Гомілія 69 на Євангеліє від Матея, § 1). І ми запрошені не просто прийти і бути присутніми. Тут запрошення має значно глибший зміст. Отець Небесний через весільний бенкет хоче поєднати нас із Собою. Йдеться не тільки про єдність між Отцем і Сином у Святому Дусі, як про запрошення кожної людини стати учасником тієї внутрішньої єдності, радості, вічного життя і щастя, відкритих кожному з нас у євхаристійному бенкеті Небесного Царства під час кожної Божественної Літургії.
Але тут драматично розкривається друга дійсність. Цар посилає своїх слуг кликати запрошених. Проте вони не приходять. І Христос пояснює причину: вони не відгукуються на це унікальне, неповторне запрошення не тому, що мають якісь об’єктивні причини, незалежні від них, так би мовити, певні перешкоди, труднощі, щось, що наче їх виправдовує, що каже: вони просто не змогли. Ні. Євангеліє говорить: вони не хотіли (пор. Мт. 22, 5). Народне прислів’я каже: коли хтось не хоче, то ще гірше, ніж коли не може, бо ця відмова є особистим рішенням. І це рішення стає особистою трагедією. Що стається? Будучи зануреними у свої тимчасові, життєві клопоти, може, навіть життєві завдання, вони відмовляються від того, що є вічним, остаточним, понадчасовим і становить кінцеву мету людського життя. Вони відмовляються від вічної радості, яку дарує їм Господь Бог.
Проте історія на цьому не закінчується. Цей господар, цар не хоче, щоб його особливий бенкет був порожній. Він утретє посилає своїх слуг і велить їм кликати всіх: на дорогах, на перехрестях — і добрих, і злих. Тож цар не зважає на особисті немочі чи якості людини. Це запрошення відкрите для кожного, незалежно від його готовності до особистого причастя до життя самого Бога!
Однак наприкінці господар усе ж приходить подивитися на тих, хто прибув. І тут ми наближаємося до, можливо, основної сцени всієї цієї історії, яка є підсумком притчі.
Господар приходить та особисто зустрічається з присутніми. Він дивиться і бачить одного чоловіка, який не мав весільного одягу. Питає його, чому він прийшов на цей бенкет без відповідного вбрання. А той мовчить. Очевидно, що якби він мав якесь виправдання: не знаю, не отримав, так сталося, забув, — то міг би його назвати. Він не має що відповісти, бо отримав усе, але не мав нічого!
Таємниця відсутності весільного одягу була в центрі дискусії Святих Отців, починаючи ще з перших століть християнства. І тут дуже влучним учителем виступає святий Августин. Він каже, що перед кожним із нас відкриті начебто три запрошення і завдання: покликання до участі у весільній учті; дар участі в єдності з Господом, який ми отримуємо у Таїнстві Хрещення; велике завдання преображення нашого життя силою Божої любові (пор. Проповідь 90, § 4–6, 10).
Цей весільний одяг, що його шукає господар, є шатами любові, яку кожен із нас покликаний прийняти від Бога не просто як дар Його Божественного усиновлення і радості, а й як плід власного зусилля. Недостатньо лише пасивно споживати те, що приготував Бог. Господь кличе нас до особистої участі й особистих зусиль, щоб розділити цю радість. Він не просто каже: «Я тобі даю власну радість», а закликає: «Радій, живи та дій разом зі Мною!». Отже, щоб залишитися в тій радості, перебувати в єдності з Богом, кожен із нас повинен зодягнутися в шати Божественної любові та преобразити своє життя. Незалежно від того, яким ти був — добрим чи злим, маєш стати кращим, маєш стати Божим, маєш бути причасником святості самого Отця, який дарує тобі цю святість у цьому весільному таїнственному бенкеті.
Читайте також:
Глава УГКЦ: «Отець Небесний хоче нас поєднати зі собою через євхаристійний бенкет свого Царства»
«Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою» (Іс. 62, 5). Старозавітні пророки, передвіщаючи весілля Бога зі своїм народом, говорили про той месіанський бенкет, до якого буде покликана кожна людина, що приходить у цей світ. Сам апостол Павло говорить про єдність Христа і Церкви як про таїнство єдності Бога з кожною людиною (пор. Еф. 5, 25–32). Але це слово про покликання, запрошення і радість особливо звучить сьогодні тут, у нашій Трьохсвятительській духовній семінарії.
Дорогі семінаристи, це про вас сьогодні пророк Ісая каже: «Як молодий радіє молодою, так Бог твій радітиме тобою» (Іс. 62, 5). Сьогодні радіють небо і земля, — радіють тому, що маємо молоді серця, молодих хлопців, які відповідають на покликання, стають Божими обранцями, стають вибраними! Можливо, у своєму житті вони мали сотні інших запрошень і пропозицій. Адже тепер між різними навчальними закладами в Україні точиться велике змагання за абітурієнта. Та особливою є радість від того, що навіть під час війни ця духовна семінарія відкриває свої двері.
Знаю, отець ректор і члени ректорату, як ті посланці, ходили й шукали, можливо, навіть «на роздоріжжях», у різних наших парафіях, проводили день відкритих дверей у семінарії. І серед тих, кого вони кликали до вступу в семінарію, є вибрані, які відповіли на це запрошення.
У сьогоднішньому Євангелії звучить для вас, брати-семінаристи, дуже важливе слово. Не префект чи ректор щодня ходитиме й дивитиметься, як ви живете і працюєте, а Цар Небесний вдивлятиметься у ваші серця і душі. Те, що сьогодні починається, має рости й розвиватися. Бажаю всім вам, щоб одного дня Цар Небесний побачив кожного з вас одягненим у світлий весільний одяг вашого життєвого покликання, особистого зусилля, аскетичної праці над собою, причастя Святих Таїнств, заглиблення в таїнство богословської науки Христової Церкви. Бажаю вам, щоб одного дня Господь Бог міг зодягнути вас в шати Свого вічного Христового священства. Бажаю вам також, щоб час вашого перебування в семінарії став періодом особистого преображення силою і благодаттю Святого Духа, щоб щодня ви ставали кращими, ніж були вчора.
Те слово про радість господаря за тих, хто відповів на покликання, сьогодні особливо звернене до вас, дорогі лицарі Колумба, які в цій семінарії очікують на благословення та введення в уряд служіння у ваших спільнотах в різних містах і громадах України. Церква тішиться, що має таке лицарство, готове навіть у час війни стати на її захист і захист свого народу.
Ми дякуємо вам за те, що ви відповіли на покликання до участі в спільноті, у тому братерстві, яке має на меті не тільки сповідувати, а й утілювати у своєму житті те, що ми називаємо християнськими цінностями в третьому тисячолітті. Сьогодні ми будемо урочисто вводити в уряд тих, хто виконуватиме особливе завдання у спільнотах наших лицарів. Молимося за вас, щоб у розпочатому сьогодні служінні ви мали справжню радість, щоб відчули ту мить, коли Церква, Господь і ваші дружини радітимуть тому, що цей муж став кращим християнином і зодягнувся в шати Божої любові. «Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт. 22, 14).
† СВЯТОСЛАВ
