Проповідь Блаженнішого Святослава з нагоди 25-річчя коронації Воле-Довголуцької чудотворної ікони та 20-го З’їзду спільнот «Матері в молитві» Стрийської єпархії
Я ж, коли від землі буду піднесений,
усіх притягну до себе (Ів. 12, 32).
Високопреосвященний владико-митрополите Володимире!
Дорогий владико Тарасе!
Боголюбиві владики!
Всесвітліші, всечесні й преподобні отці!
Достойні представники органів державної влади різного рівня
на нашій дорогій Стрийщині!
Дорогі членкині наших спільнот «Матері в молитві»,
які так численно прибули на цю ювілейну прощу!
Достойні парафіяни цієї парафії, цього святого храму!
Дорогі паломники, любі сини і доньки нашої Церкви, які нині моляться разом із нами — і тут, у цьому храмі, і через цю живу трансляцію! Сьогодні з нами в молитві є вся наша Церква в Україні, навіть на окупованих територіях, наші воїни на фронті,
а також сини і доньки нашої Церкви, розсіяні по різних країнах світу. Ця молитва єднає всіх!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слово Святого Євангелія (Ів. 3, 13–17), яке ми щойно чули, можна назвати підсумком, змістом усього Святого Письма Нового Завіту.
Те, що сказав Ісус Христос під час цієї таємної розмови з Никодимом, згодом розгортатиметься в Його проповіді та чудах, але сповниться в момент Його страждання, смерті й триденного славного воскресіння.
Прислухаймося до цих слів, бо в них є життя вічне. Каже Христос: «Ніхто не ввійшов у небо, крім того, хто зійшов з неба: Син Чоловічий!» (Ів. 3, 13). Він говорить про два рухи: нисходження Бога до людини з небес, а відтак — Його восходження, піднесення, повернення до тієї слави, яку Він мав у свого Отця ще перед створенням світу. Довкола цих рухів зосереджене джерело життя вічного. Син Божий зійшов із небес на землю і став людиною. Проте це не було якоюсь Його подорожжю — прийшовши до людей, Він не покинув Отця у своїй славі.
Ісус Христос, Син Божий, прийняв людську природу, навіть більше, захотів стати останнім серед усіх людей. Він зійшов так далеко і глибоко, як тільки людина могла впасти і віддалитися від Нього. Оце нисходження (κατάβασις) означає момент, коли Бог шукає людину і входить у всі, можливо, найдраматичніші, найтяжчі моменти людського життя.
Син Божий став людиною, щоб увійти в людське страждання, у людську смерть, ба більше, щоб зійти на хрест, а через хрест — аж до аду, до глибин підземних, там, де гріх і смерть тримали у своїх руках, як в’язнів, увесь людський рід. «Син Божий наблизився до людини ближче, ніж людина є близькою до самої себе», — сказав святий Августин» (пор. Сповідь, III, 6, § 11).
Але тут, у момент Його найбільшого приниження, у Його хресній смерті, у розп’ятті, починається другий рух — Його піднесення, восходження (ανάβασις), повернення на небо. Він єдиний, хто зійшов, і лише в Ньому ми маємо можливість восходження на небо.
Цікаво, що саме в розп’ятті Ісус Христос починає відкривати всім людям свою прославу, своє восходження, піднесення. Тому завтра ми святкуватимемо Воздвиження чесного і животворного Хреста. Те, що в людських очах є найнижчим, через присутність самого Бога у стражданні й смерті починає набувати цілком іншого сенсу і змісту. Нисходження і восходження зустрічаються в одному місці. Отець починає прославляти й підіймати свого Сина, і це вознесення відбувається для того, щоб Ісус Христос повернувся на небо не сам, а щоб нас возніс із собою.
Святий Августин зауважує, що Син Божий возноситься і притягає всіх до себе у Святому Таїнстві Хрещення. Приймаючи Хрещення, ми вживлюємося в того єдиного, який возноситься на небо (пор. Про заслуги і прощення гріхів та про Хрещення дітей, до Марцелліна I, 26, 39, PL 44, 131). Тому каже Христос: «Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе» (Ів. 12, 32).
Оце притягання до Христа — це не лише привернення людської уваги, нашого почуття чи співчуття. Це не формування якогось фан-клубу, збір прихильників, послідовників, а щось набагато глибше. Воно означає таїнственне входження в Тіло воскреслого Спасителя, відкрите кожному, хто вірує, щоб він мав життя вічне. І хто вірує, приймає Хрещення, той належить до спільноти тих, хто з Христом буде вознесений у славу Небесного Отця.
«Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16). Ці ніжні слова про Божу любов, про ту силу, яка спровадила Бога з небес на землю до людини, ми слухаємо, вглядаючись у постать Пречистої Діви Марії. Бо саме в Ній сталося таїнство нисходження Сина Божого до людини, до людської історії. У Ній Син Божий став людиною, щоб кожен, хто вірує, отримав життя вічне.
Постать Пресвятої Богородиці, Її об’явлення в історії нашої Церкви і нашого народу особливо пов’язані із цією землею, із цим місцем, яке назавжди в усій Церкві буде знане як місце прослави Матері Божої в Її чудотворній іконі Матері Божої з Волі-Довголуцької.
Слово про прославлення в момент найбільшого горя і розпачу сталося тут. У 1668 році, коли згоріла церква, на згарищі здивований народ побачив «неопалиму купину» — ікону Пречистої Діви Марії, єдину, яка в цьому храмі горіла, але не згорала. І слава про цю ікону поширилася у всьому нашому народі.
Мить найбільшого горя стала часом прослави Пречистої Діви Марії на цьому святому і чудотворному місці. Тому сьогодні ми тут — у нашому болі, навіть у нашому розпачі й горі. Ми приходимо сюди до Божої Матері і дякуємо за ту подію, яка сталася 25 років тому.
Під час свого пам’ятного візиту до України святий папа Іван Павло ІІ освятив корони. Ми були свідками цієї події на іподромі у Львові. А потім, 23 вересня 2001 року, світлої пам’яті владика Юліан Ґбур у співслужінні з іншими владиками урочисто коронував цю чудотворну ікону Пречистої Діви Марії.
Коли Церква благословляє і коронує образ Пресвятої Богородиці, то вказує на особливий простір спілкування Бога з людиною, який є перед очима цієї ікони. Те, що чуємо в Євангелії, стається перед цією іконою: єдиний, хто зійшов з неба, восходить на небо, Син Чоловічий, і тут усіх молільників притягає до себе, прославляє тих, кому відкриває двері до життя вічного.
Тому ми приходимо сюди у своїх молитвах, у прощах. Ми начебто відчуваємо, що прищеплені до Тіла воскреслого Спасителя нашим Таїнством Хрещення. І цю єдність відновлюємо щоразу, коли приступаємо до Святих Таїнств — Сповіді та Святого Причастя. Стається те, задля чого Христос зійшов із небес на землю: «… Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).
Це слово про відкриті на цьому чудотворному місці небеса, про «небесну ліствицю», по якій сьогодні Господь Бог хоче вивести нас із землі на небо через постать Пречистої Діви Марії, по-особливому звучить у наших вухах, зокрема цього ранку. Сьогодні зранку російські дрони вдарили по місту Стрий. Ми чули новини, що було вражено житловий будинок біля залізничного вокзалу, що «шахед», який влучив у цей будинок, дивом не вибухнув і ніхто не загинув. Не тільки Київ, а й Стрий нині відчуває всю ненависть і злобу, яку російський агресор виливає на нашу землю, на наших людей, на наш народ, на Церкву.
Проте Господь хоче перетворити найбільший момент болю на момент прослави України. Нині Україна є розп’ята, але під тим хрестом, як тоді на Голготі, стоїть Мати Божа. Вона поруч із нами, Вона є свідком прослави України сьогодні. Бо нині на нас, розп’ятих, як на певне видовище, дивиться цілий світ і дивується нашій стійкості, нашій силі — як сказав би апостол Павло.
Будьте певні: тепер увесь світ знає, хто такі українці і що таке Україна. Від Аргентини до Австралії, від Канади до Казахстану, від далекої Японії до китайських просторів — Україна сьогодні прославляється, Христос підносить її у своєму Тілі своєю силою.
Щоразу, коли ми молимося, зокрема коли молиться мати перед образом Матері Божої, твориться дивний простір, у якому сходить Бог. І все те, про що чуємо в Євангелії, стає моїм особистим духовним досвідом. Коли ми молимося, сила Божої любові вкотре зводить Бога із небес на землю; Син Божий через любов приходить до того, хто творить цю молитву перед Ним. Тому такою цінною є молитва наших матерів.
Особливо дивною і таїнственною є історія спільноти «Матері у молитві» у нашій Церкві. Щиро дякую всім, хто вміє молитися, хто молиться і хто об’єднується в спільноти молитви.
Прошу всіх матерів і батьків: навчіть своїх дітей молитися! Сьогодні, коли ми запитуємо молодих людей, де вони навчилися молитися, чуємо відповідь: «На прощі». Боляче усвідомлювати, що їх не навчили молитися вдома. Виросли цілі покоління українців, які ніколи не бачили, як тато і мама вдома моляться перед образом Пречистої Діви Марії. Не бачили — я вже не кажу про те, щоб вони стали поруч і молилися разом.
Тому творімо наші спільноти молитви, щоб у наших родинах, навіть серед життєвих болів, стали дійсністю слова, якими закінчується сьогоднішнє Євангеліє: «Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише Ним — світ спасти» (Ів. 3, 17). Нехай Мати Божа рятує Україну. Нехай виблагає нам завершення цієї страшної війни. Нехай вона прийме сьогодні наш крик, наші сльози, нашу кров і принесе їх до свого Сина.
Сьогодні перед Її чудотворною іконою ми молимося: Мати Божа, рятуй Україну! Амінь. Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
