Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

Проповідь Блаженнішого Святослава у свято Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

22 листопада 2026, 18:22 51

Радуйся… промислу Створителя сповнення (Тропар свята).

Всечесні отці!
Преподобні сестри!
Дорогі в Христі брати і сестри!

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні Христова Церква святкує одне з найбільших християнських свят нашого літургійного року — Введення в храм Пречистої Діви Марії. Це свято особливе, його навіть важко порівняти з іншими нашими урочистостями. Це єдине свято, коли Церква звертає нашу увагу на дитинство, зокрема на дитинство Пречистої Діви Марії. Можливо, саме постать Богородиці відкриває нам глибину і важливість цього періоду людського життя, цінність якого не завжди була належно усвідомлена. Зрештою, не завжди вона усвідомлюється і сьогодні.

Колись вважалося, що дитина сама по собі не має власної гідності, а її гідність є наче похідною від гідності її батьків. Особливо вразливими в давнину були сироти та діти, позбавлені батьківської опіки й захисту, для яких Господь був єдиним захисником та опікуном. Однак саме це свято зберегло давню пам’ять Церкви, пов’язану з глибинним змістом дитячого періоду життя Пречистої Діви Марії, яку Бог вибрав за Матір свого єдинородного Сина і в якій здійсниться таїнство Божого воплочення.

У сьогоднішньому святі поєднуються дві, на перший погляд, абсолютні протилежності: дитина і храм Божий. Однак саме тут для нас відкривається щось набагато більше і глибше, що промовляє до кожного з нас. Старозавітний храм був наче видимим втіленням приписів закону Мойсея, пам’яті про минуле та знаком Божого милосердя до єдиного народу Ізраїлю. Натомість Богородиця є особою, яка знаменує собою початок Нового Завіту та предзображенням Божого благовоління до всіх людей. Вона є втіленим проповіданням спасіння всього людства, і сьогодні «у Божому храмі ясно з’являється і Христа всім прездвіщає». Тому ми співаємо Їй сьогодні: «Радуйся… промислу Створителя сповнення» (Тропар свята).

Зазвичай так стається, що людство в різних релігіях, у різних культурах намагалося збудувати храм Богові. Щось подібне ми читаємо і в Старому Завіті. Пророк Давид, який завоював Єрусалим і хотів перенести туди ковчег Завіту, відчував певну провину за те, що він живе в розкішному палаці, тоді як ковчег Завіту спочиває в наметі, адже Бог перебував у ньому, подорожуючи зі своїм народом. Він прагне збудувати Господеві храм, але вся історія спасіння й обітниця, яку отримує цар, починаються з того, що саме Бог будуватиме дім — династію Давидові, а в його потомстві воздвигне храм, гідний своєї слави, якого не може вмістити ні небо, ні земля (пор. II Сам 7, 1–16). Це одне з найважливіших одкровень про Божу ініціативу в усьому Священному Писанні!

І ось Пречиста Діва Марія — на виконання тієї обітниці, яку отримали Йоаким і Анна, безплідні батьки, удостоєні дару батьківства і материнства, — приноситься Богові. Вона входить у храм Господній. Святі Отці, які передали нам літургійні тексти та чудові духовні твори, наголошують на чомусь небувалому, що сталося цього дня (пор. св. Герман Константинопольський, Проповідь І на Введення в храм Богородиці, PG 98, 292–304). Як ми сьогодні читали в Посланні до Євреїв, у святая святих міг входити раз на рік «лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини» (9, 7). А тут саме в це найсвятіше місце, де спочиває Божа слава, входить не первосвященник, а трирічна дівчинка! Вона стане новозавітним храмом, позолоченим Святим Духом, як співає Христова Церква. Пречиста Діва Марія увійшла в храм саме для того, щоб Господь Бог збудував у Ній свій храм, про який обіцяв пророкові Давидові.

Слово Євангелія, яке ми щойно чули (Лк. 10, 38–42; 11, 27–28), розповідає про момент, коли Христос наголошує на тому, що є найважливішим у житті людини: «… Одного ж потрібно. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї» (Лк. 10, 42). Властиво, Марія символізує собою стосунок людини з Богом. А закінчується євангельське читання словами: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають»(Лк. 11, 28). Коли ми слухаємо Боже слово, з нами відбувається щось дивовижне. Бог будує свій храм у людському серці, — будує свій храм у тому, хто слухає Боже слово і зберігає його. Проте є ще одна деталь, яка має особливе значення для сучасного світу.

Храм, у який увійшла Богородиця, перебував у стані перебудови, яку здійснював цар Ірод. Цар хотів привласнити собі Божий храм. Замість того щоб храм являв Божу велич, сама його перебудова повинна була возвеличувати і прославляти земного царя. Тож храм почав втрачати первісний зміст і значення, задля яких Соломон колись його збудував. У цей храм, де святая святих було порожнім, де вже не було ковчега Завіту, входить Пречиста Діва Марія як провісниця істинного способу поклоніння Богові в дусі та істині. Саме в Ній захоче замешкати Боже слово, тому Вона приходить, щоб живитися ним, слухати його і зберігати в собі. Це Слово буде будувати Її, стане в Ній тілом і оселиться між нами.

Пречиста Діва Марія відкриває нам важливість і гідність кожної дитини, покликаної стати храмом Святого Духа. Господь Бог і нині, посеред нашої Церкви, у наших домашніх Церквах, будує собі храм — у душах і серцях дітей, яких Церква має навчити слухати Боже слово і зберігати його. Тому свято Введення в храм Пречистої Діви Марії завжди було святом християнського виховання, святом гідності дитини. Це день, коли Церква покликана творити у своїх парафіях простір, привітний і безпечний для дитини, де її гідність і покликання не просто усвідомлюються та приймаються батьками й Церквою, а й знаходять можливість здійснитися.

Господь зводить свій дім у дитячому серці. Не випадково саме у свято Введення в храм Пречистої Діви Марії Церква розпочинає Тиждень молитов за покликання до монашого і священничого служіння. Як важливо, щоб у час жахливої війни, яка краде дитинство в наших дітей і змушує їх передчасно дорослішати, Церква, звернувши увагу на дитину, допомогла їй зростати, формуватися як храм Святого Духа.

Це свято особливим чином звертає увагу батьків на їхніх дітей. Дуже часто батьки сприймають дітей як власний родинний бізнес-проєкт, у який вкладають певні ресурси, кошти, очікуючи дивідендів, зокрема на старість. Натомість Пречиста Діва Марія, яка сьогодні входить у храм, вказує нам на дитину як на храм Святого Духа, як на Божий дар. Батьки покликані бодай цього дня поглянути на своїх дітей іншими очима ‒ побачити в них дар Святого Духа, Божий дар для своєї родини, прийняти його, оцінити, відкрити його гідність і допомогти йому зростати силою Божого слова та благодаті Святого Духа.

Особливо Боже слово сьогодні звернене до священників, духовних провідників і вихователів, покликаних бути добрими архітекторами та будівничими, які вміють розпізнавати покликання до священничого і богопосвяченого життя. Як священник сьогодні за руку вводить Пречисту Діву Марію у святая святих, так і наші дівчатка та хлопчики потребують тих, хто впровадить їх у таємницю богоспілкування, християнської молитви та життя у Святих Таїнствах Христової Церкви.

Сучасна молодь потребує тих, хто допоможе їй зробити перші кроки назустріч Богові, не нав’язуючи готових відповідей, а відкриваючи шлях до особистої зустрічі з Ним. Ми не можемо накреслити земний шлях для іншої людини, але ми можемо і повинні відчинити їй двері храму. Не маємо права примушувати її полюбити Бога, але наше завдання ‒ допомогти їй відчути, що Бог її любить і кличе до себе. Не можемо зробити людське серце Божим храмом замість самої людини, але ми здатні свідчити про Господа, який хоче в ньому оселитися, і супроводжувати її у цій мандрівці до Нього.

Особливо молимося за наші семінарії, за семінаристів, які готуються стати духовними батьками, і за богопосвячене життя в наших монастирях, щоб спільноти були відкриті не тільки дверима, а й серцем і розумом, та готові прийняти дар тих, кого Господь Бог приводить до них.

Тому сьогодні так важливо молитися! Молімося, щоб у нашій Церкві ніколи не забракло тих, хто входить у Божий храм, зростає в ньому, а відтак посвячує своє життя служінню Йому.

Цього дня ми відзначаємо і державне свято — День гідності та свободи, яке нагадує нам про події Революції гідності тут, у Києві, і дуже промовистим є те, що це свято збігається із Введенням у храм Пречистої Діви Марії. Ми повинні усвідомити, що гідність — це дар який Бог дає людині, створивши її на свій образ і на свою подобу. Саме Боже слово утверджує цю гідність у серці людини, яка покликана прийняти правду про власну гідність і свободу. Гідність є не подачкою чи виявом милосердя земних володарів або державної влади до нас, а Божим даром кожній людині.

Свобода — це плід доброго вибору. Ми маємо первинний особистий досвід свободи, коли приймаємо Боже покликання, звернене до нас, і стаємо «промислу Створителя сповненням» (Тропар свята). Храм Божий — це не просто місце звершення релігійних обрядів, а простір, де людина може зупинитися в Божій присутності, віднайти себе, своє місце в Божому задумі, почути голос Бога, який її кличе. Своє справжнє призначення та особисте покликання людина відкриває лише тоді, коли вчиться слухати Бога. Тому маємо усвідомити, що Божа сила і благодать є необхідною умовою справжньої і повної свободи.

Пам’ять стає відповідальністю. Пам’ять про гідність і Божий дар свободи стає відповідальністю нашого народу, нашої держави і нашої Церкви. Це відповідальність, яку ми повинні спільно здійснити, щоб усе, про що чуємо, стало нашою дійсністю. «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають» (Лк. 11, 28). Амінь.

Слава Ісусу Христу!

† СВЯТОСЛАВ

Персони

Інші проповіді