Благодійність у Церкві: як бути милосердними?
Сенс благодійності закладено уже в самому слові — це дія, яка приносить добро. Філантропія, меценатство, альтруїзм — синоніми благодійності, які мають свої нюанси, проте основа у всіх цих понять одна: людяність, здатність бачити потреби іншого і допомогти. Про культуру благодійності у програмі «Відкрита Церква» говорили керівник відділу розвитку і комунікацій Патріаршої курії УГКЦ о. Володимир Мальчин, директорка Zagorij Foundation Євгенія Мазуренко та голова БФ «З янголом на плечі» Ірина Плахтій.
Найбільш поширене розуміння благодійності — ділитися коштами, але це лише одна із її форм. Волонтерство як зусилля багатьох, спрямоване на суспільне благо і зміни на краще — потужний і дієвий рух благодійності зокрема.
Чим є багодійність з точки зору Церкви?
«Благодійність у своїй основі походить від джерела любові — Господа Бога, — каже о. Володимир. — Коли людина досягає чогось у житті, вона сприймає це не лише як власне досягнення, а як дар від Бога, тому виникає природне бажання ділитися ним. Ще один аспект християнської благодійності — можливість побачити в іншому самого Христа, який казав — „що зробили ви для цих найменших — Мені ви зробили“. І ще: добрі справи мають відбиток у вічності, це те, що залишиться після нашого відходу».
Християнство — природне середовище благодійності, одна із його базових цінностей, а Церква — спільнота, яка відзначається діяльністю на благо ближнього. Кожен християнин за своєю природою є благодійником.
Отець Володимир підкреслює: Церква дбає не лише про спасіння душі, а про цілісне добро людини, про всі її потреби: «Щоб допомогти людині цілісно, подбати про суспільне добро Церква послуговується фондами як інструментом. Сама Церква не є ні фондом, ні іншою фінансовою інституцією, і благодійні фонди використовуються як інструмент, підзвітний державі і суспільству».
При Патріаршій курії УГКЦ є кілька таких фондів, які мають цільові програми: БФ Митрополита Андрея Шептицького для підтримки душпастирських проектів, зокрема, на окупованих територіях, БФ «Карітас Україна», який має різні напрямки діяльності. Отець Володимир анонсував створення ще одного фонду, метою якого буде підтримка трансформаційних процесів у суспільстві.
Про емоційну і системну благодійність
Отець Володимир порівнює різні рівні благодійності із трьома ситами Сократа. Перше — спонтанне коло добра, викликане миттєвим співчуттям і емпатією: наприклад, бажання купити їжі бездомній людині, яку побачили на вулиці, але більше, можливо, ніколи не побачимо. Друге коло — середньотривале, це неодноразова акція, як от патронат над будинком для бездомних, хоспісом чи сиротинцем. І третє коло — інституційна, системна благодійність, яка потребує зусиль і ресурсів, але зміни, які вона несе, є колосальними і довготривалими.
«Попри спонтанну доброту, яка є у культурному коді українців, суспільство потребує доброчинності системної, спрямованої на зміни у суспільстві», — підкреслює отець.
«Філантропія як системна благодійність — це про завтрашній день цього безхатька, про те, щоб змінити цю ситуацію і суспільну проблему, а отже — про суспільну трансформацію», — згоджується директорка Zagorij Foundation Євгунія Мазуренко.
Фундація, окрім основної діяльності, досліджує розвиток культури благодійності в нашому суспільстві. Євгенія Мазуренко наводить цифри лише за два роки: у 2019 році до благодійності долучилися 60 % громадян України, у 2021 — уже 67 %. Середній благодійний внесок за квартал зріс майже вдвічі: 2019 рік — 208 грн, 2021–398 грн. Внески у благодійні фонди: 2019 рік — 470 грн, 2021 рік — 800 грн.
«За цими цифрами бачимо, наскільки проблеми і виклики гуртують українців. Наше завдання — допомагати не лише, коли „горить“, а передбачити проблему і, по можливості, змінювати ситуацію на краще заздалегідь, — каже Євгенія. — Культура благодйності — це, зокрема, і розвиток персональної відповідальності за суспільне добро».
Отець Володимир Мальчин нагадує: за роки війни на Сході найвищий рівень довіри у суспільстві утримують три інституції — армія, волонтери і Церква.
«Благодійність — це, зокрема, і про довіру та репутацію, — каже він. — Один із найуспішніших кейсів УГКЦ — Український католицький університет, бюджет якого повністю забезпечують благодійники».
За даними відділу соціального служіння Патріаршої курії, лише у цьому році зібрано близько 30 мільйонів гривень на лікування потребуючих громадян. Діє постійна акція «Нагодуй убогого» — збірка при парафіях для створення так званих «банків їжі».
У часі пандемії при Церкві був створений спеціальний фонд на забезпечення саме цих потреб. УГКЦ відкрила свій Патріарший дім у Львові для потреб медиків, тепер Патріарший собор у Києві став одним із центрів вакцинації.
Починається щорічна акція, започаткована Любомиром Гузаром — «Андріїв гріш», збірка, яка відбувається у всіх парафіях до дня Святого Миколая.
Куди вкладатися?
Важливим є все, — кажуть учасники програми. Тому кожен може обрати те, до чого вважає важливим долучися, що ближче до серця.
Отець Любомир Яворський — колишній військовий капелан УГКЦ і секретар Ради душпастирської опіки при Міністерстві оборони України, а нині — Патріарший економ УГКЦ, каже: щоб допомагати ближньому, не обов’язково бути в Церкві. Але Церква відкрита для всіх — як для благодійників, так і для потребуючих.
«Не бійтеся звертатися до Церкви по допомогу — людині у певних обставинах не можна залишатися на самоті у своїх потребах, — каже він. — Ми — спільнота, і ми — люди, тому маємо ділитися нашими дарами і добром».
«Церква уже понад дві тисячі років формує культуру благодійності, надаючи різні способи послужити ближньому, — підсумовує о. Володимир. — Творіть добро — і добром вам віддячиться. Євангельський парадокс: коли намагаємося затримати щось лише для себе, воно руйнується, зникає. А коли ми готові поділитися — своїми талантами, часом, ресурсами — з іншими, все це примножується. Тож нехай для нас повсякчас будуть спонукою слова апостола Павла „більше радості у тому, щоб давати, аніж у тому, щоб отримувати“ (Ді. 20, 35).
Департамент інформації УГКЦ
