Проповідь Блаженнішого Святослава під час Всеукраїнської прощі до Страдча
Я милосердя хочу, а не жертви (Мт. 12, 7).
Високопреосвященні владики-митрополити!
Наші дорогі владики!
Всесвітліші, всечесні та преподобні отці!
Дорогі брати-семінаристи!
Преподобні брати і сестри в монашестві!
Достойні представники органів державної влади різних рівнів
і місцевого самоврядування, народні депутати, які сьогодні є серед нас!
Дорога львівська громадо!
Дорога яворівська громадо!
Дорогі паломники, які так численно сьогодні прибули
на цю історичну Страдецьку гору!
Дорогі брати і сестри на тимчасово окупованих територіях,
які моляться разом із нами за допомогою цієї живої трансляції!
Достойні наші воїни, достойні родини, родичі, рідні й близькі наших загиблих Героїв!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми переживаємо глибоку духовну хвилину, наповнену Божою присутністю. Цією прощею хочемо насамперед пригадати важливі події, які відбувалися двадцять п’ять років тому. Вона проходить у контексті відзначення двадцять п’ятої річниці приїзду до України святого папи Івана Павла ІІ, який подарував нам блаженних святих мучеників — героїв християнської віри часів комунізму, винісши їх на престоли Вселенської Церкви.
Особливо ці події відлунюють у наших серцях тут, у Страдчі, бо саме на наших блаженних священномучеників Миколу Конрада і Володимира Прийму тоді звернув увагу весь світ. Цього року ми також згадуємо їхні особисті ювілеї: сто п’ятдесят років від дня народження отця Миколи і сто двадцять років від дня народження співця Володимира.
У такі особливі історичні миті, коли Бог присутній між нами, Він до нас промовляє. Ми знаємо, що воплоченим Словом є Господь Бог наш Ісус Христос. І в цю хвилину Господь скеровує до нас своє слово.
Ми щойно почули особливий уривок із Євангелія (Мт. 12, 1 ‒ 8). Нечасто читаємо його в контексті наших свят, але саме цю подію дуже люблять наші селяни. Мабуть, у багатьох галицьких селянських хатах ми бачили славнозвісний образ — Ісус Христос у житі. Ми виростали, споглядаючи Христа, який проходить українськими ланами разом зі своїми апостолами. Проте, можливо, дивлячись на цей образ, не до кінця розуміли всю глибину змісту, який передала нам рідна церковна традиція. І сьогодні, слухаючи це слово, ми починаємо наново його відкривати й осмислювати.
Ісус Христос не просто прогулювався ланами. Євангелист Матей каже, що Він проходив із учнями в суботу. Учні були голодні, і, щоб утамувати голод, зривали колоски (пор. Мт. 12, 1). Законовчителі ж спостерігали збоку і почали звинувачувати їх, кажучи до Христа: «Он Твої учні роблять те, чого не можна робити в суботу» (Мт. 12, 2). Цікаво, що Він відповідає питанням на питання, у єврейському стилі: «Хіба ви не читали, що зробив Давид, як зголоднів був він і ті, що були з ним?» (Мт. 12, 3).
Христос пригадує особливу подію з історії Давида, коли той, утікаючи від царя Саула, знайшов прихисток у Божому домі (I Сам. 21, 1–7). Тоді священник не мав іншої їжі, щоб нагодувати Давида, окрім хлібів предложення. Це був особливий хліб. Згідно із законом Мойсея, у святині постійно мало бути дванадцять хлібів, які називалися хлібами предложення. Вони були символом життя дванадцяти колін Ізраїлю. Життя народу залежало від Бога, який є його Господарем. У цьому полягав зміст хлібів предложення. Вони були не лише даром Богові, а й знаком того, що Він животворить свій народ. Господь є Господарем і нашого життя.
І справді, ці хліби оновлювали щосуботи. Хліб предложення не був звичайною їжею, яку міг споживати будь-хто. Його було дозволено їсти лише священники. Проте Давид та його воїни, які перебували в небезпеці життя, переживали голод, сприймали в той момент правила культу і служіння по-іншому. Бо зміст хліба предложення полягав у тому, щоб рятувати й животворити людину, наситити її поживою, якою є передусім Божа сила, явлена в Його милосерді до нас.
Наступне запитання, яке ставить Христос своїм слухачам, мабуть, остаточно їх роззброює. Можливо, почувши згадку про храм, вони подумали: «Та тут не храм, а поле. Про що Ти, Христе, говориш?». А Господь їм відповідає: «Бо я бажаю милости, а не жертви; і знання Бога — над всепалення» (Ос. 6, 6).
Саме Боже милосердя до людини є змістом будь-якого культу. Воно спонукає й людину бути милосердною. Усі жертви, які вона приносить Богові, мають лише одну мету — бути учасником спасенної, животворної Господньої дії щодо людини. Богопізнання — це досвід Бога як джерела життя. Тоді все, що я роблю, що приношу Йому, стає проявом милосердя. Найглибше пізнати Бога можна через досвід отриманого і переданого милосердя. Святий Августин пригадує нам: «Милосердя є істинною жертвою» (Про Град Божий, X, 5, PL 41, 282).
Ще одне слово вказує нам на завершення цієї історії. Христос каже: «Бо Син Чоловічий — Господь і суботи» (Мт. 12, 8). Тут Він вживає слова «Син Чоловічий», які відсилають нас до книги пророка Даниїла, до його апокаліптичного видіння небесної слави Сина Божого (пор. Дан. 7, 1–13).
І тоді ми розуміємо, що тим істинним хлібом предложення заради життя всього людства, принесеним у небесній, нерукотворній святині, є ніхто інший, як Господь наш Ісус Христос. Саме Він у своєму тілі, яке пройшло через розп’яття, страждання, муки, смерть і воскресіння, як навчає Послання до Євреїв, увійшов як Найвищий Священник до небесного храму і там предложив своє Тіло як небесний хліб за життя всього людства (пор. Євр. 9, 24).
«Я милосердя хочу, а не жертви» (Мт. 12, 7). Дуже промовисто сьогодні ці слова звучать як Боже слово, звернене до наших мирян, адже нині ми святкуємо День мирянина в нашій Церкві. Господь нагадує нам, що віруюча людина, мирянин, є храмом Святого Духа. Своєю присутністю у світі, серед щоденної праці — на полі, у майстерні і навіть у політичній діяльності — мирянин покликаний бути носієм Божої присутності.
Понад двотисячолітня традиція слухання цього Божого слова допомагає нам глибше зрозуміти мить, яку ми зараз переживаємо. Святі Отці говорили, що коли Христос каже: «Тут є більше, ніж храм», то об’являє нам своє Божество. Бо хто може бути більшим від храму? Тільки той Бог, який його освячує і який надає йому сенсу.
Святий Кирило Олександрійський говорив про Христа: «Він називає себе більшим від храму, оскільки Слово Боже не освячується храмом, але саме освячує храм… Якщо храм мав таку честь через Божественну присутність, то наскільки більше її має той, хто є Богом за природою» (Фрагменти на Євангеліє від Матея, коментар до Мт.12, 5, PG 72, 437 C-440 A).
«Бо Син Чоловічий — Господь і суботи» (Мт. 12, 8). Це означає, що Він, як каже Августин, встановив і суботу, і всі інші дні тижня (пор. Проповідь47). Він є джерелом закону, покликаним спасти людину.
Наші миряни покликані нести цю освячувальну Божу силу всюди, куди сьогодні Господь їх посилає. Наші віруючі воїни покликані діяльно об’явити присутність Спасителя навіть там, де ворог сьогодні сіє смерть.
«Якби ви зрозуміли, що означає: Я милосердя хочу, а не жертви…» (Мт. 12, 7). Сьогодні це слово звернене до всіх нас, присутніх тут. Бо той небесний хліб, який є хлібом предложення на небесах, зараз зійде до нас. Сам Спаситель подасть нам себе у Таїнстві Євхаристії — Таїнстві свого Тіла і своєї Крові.
У цій прощі Господь каже мені й тобі: «Я є Господарем твого життя. Не бійся нікого, хто хоче його відібрати, бо Я — той, що тебе животворить. Я є Господарем усіх днів твого життя, не тільки святкового дня — суботнього. Я крокую разом із тобою ланами, горами й долинами України. Я є джерелом твого життя, твоєї сили і твоєї перемоги».
Тож вітаймо сьогодні нашого Господа, Сина Чоловічого, Господаря і цього святого дня, присутнього тут, серед нас. Той, хто сказав: «Тут більше, ніж храм» (Мт. 12, 6), є нині між нами. Увійдімо в глибоке духовне богопізнання — у досвід Його живої присутності. Тоді наша молитва стане саме тією жертвою, тим всепаленням милосердя, якого Він сьогодні від нас очікує.
У цій прощі молімося за перемогу України. Молімося, щоб Господь зупинив війну, щоб наші дівчата і хлопці, які своєю кров’ю на фронті подарували нам цей святковий день, живими і здоровими повернулися додому.
Сьогодні ми особливо молитимемося за наших загиблих Героїв. Наш звичай приносити до храму хліб — це традиційний спосіб поминання покійних. Цей хліб є хлібом предложення за їхнє життя, яке в цю хвилину Церква хоче скласти на Божому престолі.
Боже, благослови народ Твій і спаси спадкоємство Твоє! Блаженні священномученики Миколо і Володимире, моліть Бога за нас. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
† СВЯТОСЛАВ
