Звернення Глави УГКЦ у 221-й тиждень повномасштабної війни, 10 травня 2026 року
Христос воскрес!
Дорогі в Христі брати і сестри!
В Україні минає вже 221-й тиждень великої війни, повномасштабного вторгнення. Хоча цього тижня багато говорили про можливість припинення бойових дій і тимчасове перемир’я у зв’язку з різними подіями в москві, він став одним із найкривавіших за останній час. Росія не дотримується жодних обіцянок щодо тиші: день і ніч тривають бомбардування міст і сіл.
Ми хочемо подякувати Господу Богу і Збройним силам України за те, що пережили й цей тиждень. Відчуваємо, що кожен прожитий день — це відвойований у смерті час і простір, у якому життя перемагає. Цього тижня ми знову оплакували жертв російських бомбових і ракетних ударів у різних куточках України. Особливо жорстокими були денні атаки на Запоріжжя та Краматорськ, де загинули люди й десятки зазнали поранень. У Сумах росіяни навмисно вдарили по дитячому садку.
Справді, цей тиждень став тижнем боротьби зі смертю. Наприкінці тижня Європа і світ згадували роковини завершення Другої світової війни. Восьмого травня Україна разом із цивілізованим світом вшанувала пам’ять усіх, хто віддав життя за перемогу над нацизмом і фашизмом — найогиднішими проявами антилюдських ідеологій.
На тлі цих пам’ятних заходів, коли весь світ прагне перемогти саму війну, особливо пророчо прозвучав голос Вселенського Патріарха Варфоломія, який звернувся до парламенту Греції. У своєму слові він наголосив, що мир ніколи не є даністю, а досягненням людства. І сьогодні ми повинні зробити все можливе, щоб ніхто не відібрав у людства це досягнення, здобуте після Другої світової війни.
Сучасні тоталітарні ідеології — одна з яких є своєрідною еволюцією «червоного дракона» комуністичної гідри — й далі несуть смерть українській землі. Ми молимося, щоб Господь допоміг сучасному людству, засвоївши уроки Другої світової війни, зупинити новітніх паліїв війни. Просимо також відгукнутися на голос Папи Лева XIV та спільними зусиллями зупинити російського агресора.
Тому нині, вкотре молячись за мир і щодня намагаючись берегти цей Божий дар, ми хочемо, щоб наш голос лунав і надалі: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться!
Цієї неділі, згідно з доброю традицією нашого народу — як в Україні, так і на поселеннях у світі — ми святкуємо День матері. У цей особливий день ми не лише згадуємо наших матерів, тих, які є поруч із нами, і тих, які вже відійшли у вічність, а й дякуємо Господу Богові за великий дар материнства.
Ми молимося за наших матерів — за тих, які подарували нам життя, ввели нас у цей світ і стали для кожної дитини першим досвідом подолання самотності. Саме мама вчить дитину виходити поза межі власного «я» і творити щасливе «ми» в любові.
Дякуємо всім жінкам в Україні, які навіть в умовах війни не відрікаються від дару материнства, а перемагають смерть народженням нового життя. Дякуємо матерям, які мужньо боронять життя своїх дітей. Особливо вшановуємо тих жінок, які разом із материнською любов’ю передають дітям віру в Бога, навчають їх молитви та стають для них першими вчительками справжніх християнських і людських стосунків.
Промовисто, що саме в день вшанування матерів, у ритмі нашого пасхального наближення до П’ятдесятниці, Церква пропонує нам Євангеліє про жінку-самарянку. Вона прийшла до криниці по воду, але зустріла там самого Христа — джерело живої води благодаті Святого Духа. Прийшовши з глечиком, сама стала посудиною живої води для спраглих людей та провідницею до зустрічі з Господом.
Цієї неділі ми дякуємо всім нашим матерям, які навіть у час війни мають силу й благодать Святого Духа напоювати живою водою тих, хто спраглий добра і справедливості, милосердя й любові, а найбільше — Божого миру.
Тому сьогодні голосом наших матерів Церква, як вічна Наречена Христова, взиває до свого Жениха: «Прийди! Прийди, Ісусе! Прийди, Господи, і обдаруй наш народ та нашу землю Твоїм справедливим, небесним миром».
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
