Звернення Глави УГКЦ у 236-й тиждень повномасштабної війни, 23 серпня 2026 року
Слава Ісусу Христу!
Дорогі в Христі брати і сестри!
Цієї неділі ми вже нараховуємо 236-й тиждень великої, кривавої війни, яка має всі шанси стати забутою війною в сучасному світі. Щоразу менше про Україну говориться в світових медіа, інші теми виходять на передовиці медійних видань, але в Україні продовжують гинути люди. Війна, яка забирає щодня та щоночі життя десятків людей, на жаль, продовжується.
Цього тижня, в ніч на 20 серпня, ворог наніс черговий масований удар по столиці нашої Батьківщини — місту Києву. Згідно даних, які були оприлюднені, щонайменше 16 осіб загинуло, близько 40 зазнали поранень.
Дуже важливо тут зауважити, що з розвитком сучасної зброї той, хто вбиває в Україні, робить це в режимі реального часу. Посилаючи дрони з сучасними відеокамерами, вбивці бачать, кого вбивають, і тому не можна говорити про якусь помилку, але свідоме і добровільне вбивство цивільних. Зокрема, ця атака на Київ, де було задіяно десятки ракет сучасного типу, які були спроєктовані, щоб уражати цілі у відкритому морі чи в інших обставинах, були скеровані навмисно на житлові квартали міста Києва. У Соломʼянському районі міста Києва така ракета потрапила в дев’ятиповерхівку, було пошкоджено дитячі лікарні, пошкоджено садочки, пошкоджено склади харчів, навіть склади Червоного Христа.
Таким чином, ми справді є свідками щоденних злочинів проти людяності і міжнародного гуманітарного права. Тому світ не має права до цього звикати і не має права про це мовчати.
Цього тижня, у п’ятницю 21 серпня, у Києві було оголошено Днем жалоби.
Наша Церква намагається рятувати життя. Кожного дня крипти Патріаршого собору у Києві перетворюються на бомбосховища, де люди рятуються від смертоносної російської зброї.
Тому ми вкотре дякуємо Господу Богу і Збройним силам України за те, що ми живі, за те, що можемо далі молитися і працювати, служити людині в обставинах нелюдських військових дій.
Але цього тижня маємо теж і одну радісну світлу подію. 103 українських захисників було звільнено з російського полону. Між ними один військовослужбовець, який перебував в полоні ще із 2017 року. Більше 9 років катувань, знущань, ув’язнень, але він вижив і повернувся до своєї Батьківщини.
Ми сьогодні огортаємо нашою молитвою, зокрема, родини, які моляться за своїх чоловіків, дітей в російському полоні; родини зниклих безвісти, тих, які справді сьогодні моляться за своїх синів і дочок на фронті; огортаємо нашою молитвою рідних і близьких наших загиблих, як військових, так і цивільних.
І сьогодні справді Україна, яка наближається до свята своєї незалежності, молиться, думає і працює над загальнонаціональною єдністю.
Цього тижня відбулася дуже важлива подія громадянського суспільства в Україні. Наближаючись до 35-річчя незалежності нашої держави, відбувся такий круглий стіл під головною темою національної єдності. 35 років незалежності об’єднані довкола спільного знамена.
Ми сьогодні бачимо, що саме поняття національної єдності — це не якісь лише гарні побажання на чергове народне державне свято. Національна єдність — це необхідна умова перемоги і збереження української державності сьогодні. Загальнонаціональна єдність не означає, що усі повинні однаково думати, погоджуватися з тою чи іншою політичною партією чи іншим політичним курсом. Цілком ні. Національна єдність не звільняє нас від обов’язку не погоджуватися зі злом, боротися з корупцією, неправдою, контролювати дії влади.
Відповідальність за суспільство якраз і є осердям загальнонаціональної єдності в умовах війни. Ця єдність означає спільна мета, у якій сьогодні єднаються українці.
Ми сьогодні розуміємо, що наші внутрішні негаразди не можуть затьмарити цієї головної мети. Ми знаємо, що сьогодні той, хто хоче знищити наш український народ, нашу державу, це є російський агресор. І в ім’я перемоги над злом, в ім’я захисту нашої Батьківщини ми всі повинні єднатися.
А християни єднаються не тому, що ззовні хтось нам накидає необхідність синхронно чи однаково діяти. Ні. Християни відчувають моральний внутрішній імператив сумління служити спільному благо. І це є осердя тої єдності, про яку сьогодні говорять, думають і моляться християни України. Моляться тою прадавньою молитвою «В єдності сила народу. Боже, нам єдність подай».
Думаю, сьогодні об’єднані нашою спільною молитвою, спільною працею, спільним служінням, спільним захистом Батьківщини, ми кажемо вкотре на цілий світ: Україна стоїть! Україна бореться! Україна молиться!
Сьогодні, 23 серпня, коли Україна святкує День національного прапора, відбулася ще одна духовна міжнародна подія у Києві — Молитовний сніданок, на який прибули церковні діячі з дуже різних країн світу, з різних церков і конфесій. Прибули громадські діячі, лідери світової думки, інтелектуали, правозахисники, які прибули до Києва навіть серед небезпек і загроз, які тут нас чекають, щоб засвідчити свою солідарність з нашим народом у його боротьбі.
Ми хочемо подякувати усім тим, які приїхали, щоб молитися разом з українським народом і молитися за майбутнє України, яка сьогодні є світочем справжніх, загальнолюдських, демократичних і християнських цінностей для цілого світу.
Сьогодні ми теж готуємося до відзначення Дня Незалежності України. Завтра минатиме 35 років з того дня, коли наш народ проголосив про своє право будувати вільну, суверенну, соборну, незалежну державу. Для нас День Незалежності, для нас християн — це не тільки якась політична подія. Це і день молитви і вдячності Богові за дар свободи і за дар можливості бути собою.
Тому ми святкуємо цей день в молитві, об’єднаній в рамках Всеукраїнської ради Церков. Завтра ми станемо перед Божим обличчям у соборі Святої Софії у Києві для того, щоб подякувати Господу Богу за дар цієї свободи, але відтак молитвою заступництва молитися за нашу Батьківщину і за наш народ. І наша молитва буде про мир, про якнайшвидше закінчення цієї війни.
Ми просимо: Боже, благослови наш народ і нашу Батьківщину Твоїм справедливим, небесним миром!
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюбʼям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Слава Ісусу Христу!
