Книга І Макавеїв

1Лукавий нащадок 1–10; занепад віри в народі 11–15; зруйнування святині 16–40; безсоромні накази 41–64

1 Після того, як Олександер Македонський, син Филипа, вийшов з Хеттитського краю, розгромив Дарія, царя перського й мідійського, і став царем замість нього, починаючи від Греції,

2 взявся він до численних воєн, здобув багато кріпостей і вирізав царів землі.

3 Він пройшов аж на край світу і забрав здобич у багатьох народів. Заніміла земля перед ним, а серце його знеслось угору й загорділо.

4 Він зібрав вельми велику силу війська й підбив під себе краї, народи й володарів, і приневолив до данини.

5 Та по тім усім захворів, тож і зрозумів, що має вмерти.

6 От і прикликав своїх найвидатніших старшин, що змалку виховані були разом з ним, і розділив їм, ще за життя, своє царство.

7 Та й царював Олександер ще 12 років, а тоді помер,

8 і старшини його захопили владу, кожний у своїй країні.

9 Всі вони, по його смерті, вклали собі діядему на голову, так само і їхні сини по них, протягом довгих років, і накоїли на землі багато лиха.

10 Вийшов з них грішний нащадок — Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був закладником у Римі, і став царем у 137 році грецького панування.

11 Того часу з’явилися в Ізраїлі нечестиві люди, що звели багатьох інших, казавши: «Ходім та зробім союз з народами, що навколо нас, бо з того часу, як ми відокремились від них, упало на нас багато злиднів.»

12 Сподобалось їм це слово,

13 і деякі з народу, набравши охоти, пішли до царя, що й дав їм повновладу прийняти поганські звичаї.

14 От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм,

15 затерли собі знаки обрізання, відкупили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити.

16 Коли ж царство за Антіоха скріпилося, задумав він стати царем і над Єгиптом, щоб царювати над обидвома царствами.

17 Він увійшов у Єгипет з величезним військом, з колісницями, слонами, кіннотою й численними кораблями,

18 і вирушив війною на Птолемея, єгипетського царя; але Птолемей злякавсь його й утік, полишивши багато смертельно поранених.

19 Сирійці захопили укріплені міста у Єгипетськім краю, а Антіох забрав здобич з Єгипетського краю.

20 Розгромивши, отже, у 143 році Єгипет, Антіох повернувся й рушив з величезним військом на Ізраїля та на Єрусалим;

21 увійшов зарозуміло у святиню й забрав золотий жертовник і ліхтар з усім приналежним до нього посудом,

22 а й стіл появлення, чаші, кубки й золоті полумиски і завісу, вінки та золоту прикрасу, що були спереду храму, — усе пообдирав.

23 Забрав він срібло, золото, дорогий посуд і загарбав тайні скарби, що знайшов.

24 Забрав він усе те та й подався у свій край, учинивши велику різню й виговорюючи дуже зарозуміло.

25 Великий смуток огорнув Ізраїля по всіх усюдах:

26 начальники й старші застогнали, дівчата і хлопці повмлівали, жіноча врода занапастилася.

27 Кожний новоженець заплакав, одружена, сидівши у світлиці, засмутилась.

28 Земля здригнулась із-за своїх мешканців. Кожен дім Якова був соромом вкритий.

29 Після двох років вислав цар головного збирача податків по містах Юди; він прибув у Єрусалим з великим військом

30 і говорив до них підступно мирними словами, а ті йняли йому віри. Тоді він зненацька напав на місто й побив його страшно, вигубивши силу народу з Ізраїля.

31 Він ограбував місто, спалив його й розбив доми та мури навколо.

32 Жінок з дітьми забрали у полон і зайняли їхню худобу.

33 Відбудували Давидгород з його великим міцним муром та сильними баштами та й зробили з нього твердиню;

34 посадили туди грішне кодло, мужів без усякого закону, які в ньому добре укріпились,

35 понаскладали там зброї й харчів, згромадили єрусалимську здобич, зібравши її там докупи, і зробились великою петлею;

36 і стала з того засідка для святині та безнастанна диявольська загроза для Ізраїля.

37 Вони пролили кров невинну навкруги святині й осквернили святе місце.

38 І з-за них повтікали мешканці Єрусалиму, і став він осідком чужинців. Він став чужим для тих, що в ньому народились, його лишали власні його діти.

39 Його святиня опустіла, мов пустиня, празники його обернулись на смуток, його суботи на наругу, а честь його зійшла нінащо.

40 Такою, як колись була його слава, стала його безчесть, величність його обернулась на жалобу.

41 Тоді цар написав до всього царства, щоб усі стали одним народом

42 та щоб кожен покинув свої звичаї, і щоб усі народи прийняли царський приказ.

43 Багато ізраїльтян охоче прийняли його віру, стали жертвувати бовванам і оскверняти суботи.

44 Цар вислав також через гінців листи в Єрусалим та в міста Юди, яким наказував іти за чужими краєві звичаями,

45 припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята,

46 опоганити храм та святих,

47 будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин,

48 лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою,

49 так щоб забути закон та перемінити всі установи.

50 А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть.

51 Згідно з усіма цими наказами він написав до всього свого царства й настановив наглядачів над усім народом і звелів містам Юди приносити поганські жертви у кожному місті.

52 Багато людей з народу пристало до них — усі ті, що покинули закон і накоїли в краю лиха.

53 Вони присилували Ізраїля ховатися по всіх закутинах.

54 П’ятнадцятого дня (місяця) Каслев, 145 року цар Антіох звелів спорудити на жертовнику мерзоту запустіння, і по містах Юди навкруги споруджувано вівтарі.

55 При дверях домів та по майданах палено кадило.

56 Книги Закону, які знайдено, палили на вогні, порвавши їх спершу,

57 а коли в кого знаходили книгу Союзу або коли хто пильнував закон, то такого, згідно з царським наказом, засуджувано на смерть.

58 Отак вони зловживали силою над ізраїльтянами, яких кожного місяця знаходили по містах.

59 А двадцять п’ятого дня місяця жертвували на вівтарі, що був поставлений на жертовнику всепалень.

60 І жінок, що давали до обрізання своїх дітей, згідно з наказом, карано на смерть,

61 разом з їхніми немовлятками, прив’язаними їм до шиї, а й їхніх слуг і тих, що їх обрізували.

62 Однак, багато ізраїльтян не впали духом і постановили твердо не їсти нічого нечистого.

63 Вони були готові й умерти, аби лиш не осквернитися стравами та не опоганити святого Союзу, і справді вмирали.

64 Вельми великий гнів завис над Ізраїлем.

2Маттатія 1–28; святкування суботи 29–38; битва за свободу 39–48; смерть Маттатії 49–70

1 Того часу Маттатія, син Іоана, сина Симеона, священик, із потомків Йоаріва, покинув Єрусалим і осівся у Модіні.

2 Було в нього п’ятеро синів: Іоан, прозваний Гадді,

3 Симон, що звався Тассі,

4 Юда, що звався Макавей,

5 Єлеазар, що звався Аваран, та Йонатан, що звався Апфус.

6 Бачив Маттатія мерзоти, що діялись у Юдеї та в Єрусалимі,

7 і сказав: «Горе мені! Невже ж я на те народився, щоб бачити погибель мого народу й руїну святого міста, та щоб сидіти отут, тоді коли воно віддається в руки ворогів, а святиня — чужинцям на поталу?

8 Храм його став, неначе муж знеславлений.

9 Посуд його преславний забрано в неволю, а немовлят його побито на майданах, хлопців його — мечем ворожим.

10 Який народ не захопив його царства, не взяв з нього здобичі?

11 Усю красу з нього здерто, невільним стало вільне місто.

12 І ось усі наші святощі, краса наша й наша слава спустошіла, усе погани осквернили.

13 Навіщо нам і жити?»

14 І Маттатія та його сини роздерли на собі одежу, надягнули волосяниці й заридали гірко.

15 Тим часом прибули царські посіпаки, що примушували до відступництва, у місто Модін, щоб жертвувати,

16 і багато з Ізраїля перейшло до них. Маттатія ж і його сини зібрались осторонь.

17 Заговорили царські посіпаки й мовили до Маттатії: «Ти у цім місті славний ватажок і сильний, із синами та братами навкруги себе.

18 Тож приступи першим та виконай царський наказ, як то зробили всі народи, мужі юдейські й ті, що зосталися в Єрусалимі, то й станете, сам ти й твої сини, царськими друзями. Ти й твої сини будете обсипані сріблом і золотом та силою дарунків.»

19 Відповів Маттатія й голосно промовив: «Навіть якби всі народи в державі царській послухалися царя й усі до одного відступили від своєї батьківської віри і прийняли його накази,

20 я з моїми синами й братами буду пильнувати Союз батьків наших.

21 Хай Бог боронить, щоб ми покинули Закон і установи!

22 Слів царських ми слухати не будем, щоб відступити від нашої віри, чи то направо, чи наліво.»

23 Як тільки він вимовив слова ці, якийсь чоловік, юдей, на очах усіх приступив, щоб жертвувати на жертовнику у Модіні, згідно з царським наказом.

24 Уздрів те Маттатія, скипів, увесь затрясся, запалав гнівом за правду, кинувсь на нього і на вівтарі його заколов.

25 Та й чоловіка царського, що примушував жертвувати, теж убив під ту пору, а жертовник повалив на землю.

26 Він палав ревністю до Закону, як Фінеес проти Замбрі, сина Шалома,

27 і став кричати голосно по місті: «Хто ревнує за Закон і зберігає Союз, нехай іде за мною!»

28 І втік, сам він і його сини, у гори, покинувши все, що мали вони в місті.

29 Тоді багато тих, що плекали справедливість та правду, повтікали у пустиню, щоб там оселитись,

30 самі вони й їхні діти та їхні жінки й худоба, бо налягло на них лихо.

31 Царським мужам у війську, що було в Єрусалимі, у Давидгороді, було оповіщено, що люди, які порушили царський наказ, відступили в тайні печери в пустині.

32 Чимало кинулося за ними й догнало їх і, розташувавшись до битви проти них, розпочали з ними війну в суботу.

33 Вони сказали їм: «Годі вже! Вийдіть та зробіть згідно з царським словом, то й будете жити!»

34 А ті відповіли: «Не вийдемо й не зробимо за царським словом, щоб не сквернити день суботній.»

35 Тоді (сирійці) притьмом кинулись до бою,

36 але ті не відповіли, не кинули й каменем і печер не загородили,

37 кажучи: «Помремо всі в нашій невинності! Свідком нам небо й земля, що ви нас убиваєте несправедливо.»

38 І ті пішли на них війною у суботу, і юдеї полягли разом із жінками, дітьми та худобою — близько 1000 душ.

39 Довідались про це Маттатія та його друзі й почали плакати за ними вельми

40 і говорити один до одного: «Якщо всі ми чинитимемо, як учинили брати наші, і як не будем воювати проти поган за наші душі та за наші установи, то вони нас незабаром із землі зітруть.»

41 І ухвалили того самого дня: «Кожен, хто піде війною на нас у день суботній, — проти такого будемо воювати, щоб нам не вмерти всім, як умерли брати наші в печерах.»

42 Тоді до них пристала група Асидеїв, найвідважніших в Ізраїлі, — кожен відданий Законові,

43 а й ті всі, що від біди та лиха втікали, і собі до них пристали та їх скріпили.

44 І тим робом збилось військо. І розбили вони грішників у своїм гніві й беззаконних у своїй люті. А решта повтікала до поган, шукавши рятунку.

45 Маттатія та його друзі ходили скрізь і руйнували вівтарі,

46 насильно обрізували необрізаних дітей, яких знаходили в ізраїльських границях,

47 переслідували гордих, і справа в їхніх руках ішла добре.

48 Отак вони обороняли Закон від поган та царів і не давали грішникові зноситися вгору.

49 Як наблизився день смерти Маттатії, сказав він своїм синам: «Тепер горує гордість і насильство, це час руїни і лихого гніву.

50 Тепер, о сини, за Закон стійте ревно й дайте ваші душі за Союз батьківський.

51 Згадайте діла ваших батьків, які вони вчинили своєї пори, то й здобудете велику славу й вічне ім’я.

52 Чи Авраам у спокусі не був вірний і не було це йому зараховано за справедливість?

53 Йосиф зберіг Закон, як був у скруті, і став господарем Єгипту.

54 Фінеес, наш пращур, за свою велику ревність отримав завіт вічного священства.

55 Ісус, за те, що виконав Боже слово, став в Ізраїлі суддею.

56 Калев, за те, що правду свідчив у громаді, взяв пай землі у спадщину.

57 Давид за своє милосердя одержав у спадщину царський престол повіки.

58 Ілля за свою велику ревність до Закону був узятий на небо.

59 Ананія, Азарія та Мисаїл, за те, що мали віру, були врятовані від полум’я.

60 Даниїл у своїй безвинності був урятований від пащі левів.

61 Отож, коли розважите від роду й до роду, побачите, що всі ті, хто на Бога вповають, не гинуть.

62 Не бійтеся погроз нечестивця, бо його слава зійде у гніві на черви.

63 Нині він піде вгору, а взавтра зникне, бо зійде на порох, і його задуми зійдуть нінащо.

64 Будьте мужні, сини, і кріпіться в Законі сильно, бо в ньому ваша слава.

65 Ось Симон, ваш брат: знаю, що чоловік з нього розсудливий, його ви слухайте завжди, він буде вам за батька.

66 Юда Макавей, сильний вояк уже змалку, буде вождем вашого війська й піде на поган війною.

67 Зберіть навколо себе всіх тих, що закон пильнують, і пометіться за кривду народу вашого.

68 Відплатіть поганам те зло, що вам зробили, й пильнуйте приписів Закону.»

69 По тім благословив їх і приєднався до своїх предків.

70 Помер він у 146 році, і поховано його в гробі його предків у Модіні. І ввесь Ізраїль плакав за ним вельми.

3Успішна боротьба проти Аполлонія та Серона 1–26; рішення володаря Антіоха 27–37; палка молитва до неба 38–60

1 Замість нього став Юда, син його, що звався Макавей.

2 Усі його брати й усі, що були пристали до його батька, йому допомагали й провадили з радістю ізраїльську війну.

3 Він поширив свого народу славу, надягнув, неначе велетень, на себе броню, оперезався військовою зброєю і розпочав війну, щоб захистити мечем табір.

4 У своїх подвигах на лева був схожий, неначе левеня, що рикає на здобич.

5 Гнав беззаконних, розшукуючи скрізь їх, палив гнобителів свого народу.

6 Присіли беззаконні, його налякавшись; усі, що коїли неправду, настрахались, бо через нього прийшла воля.

7 Він засмутив чимало царів, своїми подвигами звеселив Якова. Пам’ять про нього буде повік благословенна.

8 Він пробіг через усі міста Юдеї і винищив з неї нечестивих, відвернув гнів від Ізраїля.

9 Слава про нього рознеслась аж на край світу, і згуртував він пропащих.

10 Аполлоній зібрав поганські народи й велике військо в Самарії, щоб іти війною на Ізраїля.

11 Довідався про це Юда й, виступивши проти нього, розбив його та вбив. Чимало полягло смертельно поранені, а решта втекла.

12 Забрано в них здобич, а меч Аполлонія взяв Юда й воював ним увесь свій вік.

13 Серон, вождь сирійського війська, почувши, що Юда зібрав велику ватагу вірних йому й готових воювати,

14 сказав: «Зроблю собі ім’я й прославлюся у царстві. Тож піду проти Юди і проти його прибічників, що зневажають царський наказ.»

15 І приєднавсь до нього великий загін нечестивих, і двигнувся з ним, щоб помститись на синах Ізраїля.

16 Коли він підійшов був аж до виходу Беторону, вийшов йому навпроти Юда з маленьким військом.

17 Коли юдеї побачили табір, що насувався їм назустріч, сказали до Юди: «І як нам, яких так мало, воювати проти такої безлічі страшної? Нам, що охляли, нічого не ївши сьогодні?»

18 Юда ж відрік: «Легко й малому війську захопити в руки велике; для неба все одно врятувати багатьма чи кількома,

19 бо перемога на війні не в безмежнім війську, а в силі, що походить з неба.

20 Вони йдуть на нас, повні зухвальства й беззаконня, щоб вигубити нас разом із жінками нашими й дітьми та щоб з нас здерти здобич,

21 а ми воюємо за життя наше й за наші установи.

22 Сам Бог їх знищить перед нами, тож ви їх не бійтесь.»

23 Ледве скінчив він говорити, то кинувсь на них зненацька, і Серон із військом були розбиті.

24 Юдеї гналися за ними від Беторону вділ аж до рівнини, і полягло з них близько 800 чоловік, а решта втекла у край Філістимлянський.

25 Тоді поширився страх перед Юдою та його братами, і жах охопив довколишні народи.

26 Слава про нього дійшла аж до царя, народи ж тільки й говорили про битви Юди.

27 Аж як почув цар Антіох про ті події, розлютився вельми й звелів зібрати всі сили свого царства в одне премогутнє військо.

28 Він відчинив свою скарбницю й видав військам платню на рік, наказавши їм бути готовими на всякий випадок.

29 Та побачив він, що грошей у скарбниці стало бракувати та що податки у краї зменшились із-за неладу та злиднів, що постали у краї, бо знищені були закони, що були споконвіку,

30 тож і злякався, що не матиме змоги, як то нераз уже бувало, робити видатки на дарунки, які перед тим щедрою рукою роздавав більше, ніж попередники його, царі.

31 Вельми отяжіла його душа, й задумав він піти у Персію, щоб набрати податків з країв і зібрати силу грошей.

32 Він залишив Лісія, славного мужа з Царського роду, над державними справами від річки Ефрату до границь Єгипту,

33 та щоб опікувавсь і його сином Антіохом, аж поки сам не повернеться,

34 і передав йому половину свого війська та слонів, наказавши про всі свої наміри щодо мешканців Єрусалиму та Юдеї,

35 а саме: вислати проти них військо, щоб знищити та згладити силу Ізраїля й тих, що зостались у Єрусалимі, викорінивши й пам’ять про них у тому місці,

36 та поселити чужоземців по цілому їхньому краї і роздати їм у спадщину їхні землі.

37 Узяв цар із собою половину війська, що було зосталось, і вирушив з Антіохії, столиці свого царства, року 147; він переправився через Ефрат-ріку і проходив через горішні краї.

38 Лісій вибрав Птолемея, сина Дорімена, Ніканора й Горгія, великих мужів із царських друзів,

39 і вислав з ними 40 000 чоловік та 7000 кінноти, щоб за царським наказом ішли спустошити землю Юди.

40 Двигнувшися з усім військом, отаборились вони біля Емаусу на рівнині.

41 Почувши про них, купці краю набрали силу срібла, золота й кайданів та й прийшли в табір, щоб купити як рабів синів Ізраїля. До них пристав загін сирійців та чужоземців.

42 Побачив Юда і його брати, що становище погіршилось і що ворожі війська розташувались на їхній землі. Довідались вони також і про царський наказ, щоб цілковито винищити їхній народ,

43 і сказав кожен до свого ближнього: «Підіймім народ наш з його занепаду, воюймо за наш народ і за його святиню.»

44 Скликано збори, щоб приготуватись до битви, щоб молитись і просити ласки й милосердя.

45 Єрусалим був безлюдний, мов пустиня. Ніхто з його дітей не входив, і не виходив. Храм був потоптаний ногами. Чужинці — у твердині, що стала житлом для народів. Радість у Якова однято, сопілка з гарфою замовкли.

46 Вони зібрались і пішли у Масифу, навпроти Єрусалиму, бо у Масифі було колись місце молитви для Ізраїля.

47 Постили того дня і, надягнувши волосяниці та посипавши попелом собі голову, роздерли на собі одежу.

48 Розгорнули книгу Закону, щоб звидіти те, що погани у своїх бовванів питають;

49 принесли й священичі одежі, первоплоди й десятини; привели назореїв, що виконали час своїх обітниць,

50 і закликали голосно до неба: «Що нам чинити з цими, куди їх відвести?

51 Твоя святиня потоптана й сплюгавлена, твої священики засмучені й прибиті.

52 І ось погани змовились на нас, щоб звести нас із світу; ти знаєш, що вони кують на нас.

53 І як нам проти них устоятись, якщо ти нам не допоможеш?»

54 І засурмили й закричали вголос.

55 Після того Юда настановив начальників народу: тисяцьких, сотників, п’ятдесятників та десятників,

56 і сказав тим, що будували хату, що недавно одружились, що посадили виноградники, а й боягузам, щоб кожен з них повертавсь додому, за законом.

57 І рушив табір і розташувався на південь від Емаусу.

58 Тоді Юда сказав: «Озбройтесь і будьте відважні, будьте готові на завтра рано до бою проти цих поган, які змовилися проти нас, щоб знищити нас і храм наш,

59 бо ліпше нам у бою вмерти, ніж споглядати на злидні нашого народу й нашої святині.

60 Яка б не була воля неба, нехай вона станеться.»

4Перемога Юди 1–35; очищення та нове посвячення святині 36–59; укріплення Сіону 60–61

1 І взяв Горгій 5000 чоловік і 1000 добірної кінноти й вирушив зо своїм військом уночі,

2 щоб напасти на юдейський табір і несподівано їх розгромити. Люди з твердині були їхніми провідниками.

3 Почув про те Юда й двигнувся зо своїми вояками, щоб ударити на царське військо під Емаусом,

4 заки воно ще розкинулось поза табором.

5 Горгій прибув уночі у табір Юди та, не знайшовши там нікого, заходився їх шукати у горах, бо він казав: «Вони від нас утікають.»

6 Як почало на день благословитись, з’явився Юда з 3000 чоловік на рівнині, але без покриття й мечів, яких вони бажали б.

7 Вони побачили поганський табір, сильний та укріплений до того ще й оточений кіннотою все було до війни вправне, —

8 і Юда сказав людям, що були з ним: «Не бійтесь, що їх така сила, й не жахайтесь їхнього натиску.

9 Згадайте, як спаслись ваші батьки в Червонім морі, коли за ними гнався фараон з військом.

10 Ось і тепер закличемо голосно до неба, щоб допомогло нам та згадало про союз із батьками й розбило перед нами оцю навалу,

11 та щоб усі народи взнали, хто той, що Ізраїля спасає та збавляє.»

12 Чужинці, підвівши очі, побачили юдеїв, що йшли їм назустріч,

13 і вийшли з табору, щоб з ними воювати. Тоді ті, що були при Юді, засурмили,

14 і почався бій. Погани були розбиті, і втекли на рівнину,

15 а ті, що були відстали ззаду, полягли всі від меча. Гналися за ними аж до Гезеру, до рівнини Ідумеї, Азоту та Ямнії, при якій полягло близько 3000 чоловік.

16 Юда, з військом завернувши з погоні, прийшов назад

17 і мовив до народу: «Не накидайтесь на здобич, бо мусимо далі воювати.

18 Горгій і його військо поблизу нас у горах. Стійте твердо тепер супроти наших ворогів, воюйте з ними, а опісля візьмете здобич спокійно.»

19 Не встиг Юда цих слів скінчити, аж ось із-за гори з’явилась частина війська

20 і побачила, що свої були примушені до втечі й що табір у вогні, бо дим, який побачили, дав знати, що сталося;

21 тож злякалися вони вельми, особливо, коли побачили військо Юди, готове до бою на рівнині,

22 і втекли всі у землю Філістимлянську,

23 а Юда повернувся тоді назад на грабунок табору. І забрано багато золота, срібла, блавату, кармазину й силу інших дорогих речей.

24 А як повернулися, то почали хвалити й благословляти небо, бо добре, бо милость його повіки.

25 Того дня ізраїльтяни осягнули велику перемогу.

26 Ті ж чужинці, що врятувались, прибувши до Лісія, оповіли все, що сталося,

27 а він, почувши те, збентеживсь і зневірився духом, бо з Ізраїлем не сталось так, як він того хотів би, й не збулось те, що цар йому звелів був.

28 Тому він другого року зібрав 60 000 добірних вояків і 5000 кінноти, щоб завоювати юдеїв.

29 Прибувши в Ідумею, вони отаборились у Бетцурі, і Юда вийшов їм навпроти з 10 000 чоловік.

30 Побачивши могутнє військо, він почав молитись і мовив: «Благословен єси, Спасителю Ізраїля, що знищив натиск велетня рукою Давида, слуги твого, що видав табір філістимлян у руки Йонатана, сина Саула та його зброєноші.

31 Отак замкни й оце військо в руці Ізраїля, твого народу. Ганьба нехай поб’є їхнє військо та їхню кінноту!

32 Нашли на них великий страх! Розбий їхню смілість, що в їхній силі. Нехай загинуть у своїй поразці.

33 Побий їх мечем тих, що тебе люблять, нехай тебе хвалять піснями всі ті, що знають твоє ім’я.»

34 Прийшло до бою, і з війська Лісія полягло близько 5000 чоловік, що впали на очах юдеїв.

35 І як побачив Лісій розгром війська свого й відвагу Юди та його вояків, що були готові чи жити, чи по-вояцькому згинути, повернувся в Антіохію, де найняв численніше військо, щоб піти знову на Юдею.

36 Тоді Юда та його брати сказали: «Оце розгромлений наш ворог! Ходім і очистьмо храм та посвятімо!»

37 І зібралось військо й пішло на гору Сіон.

38 Побачили вони храм спустошений, жертовник сплюгавлений, двері спалені, двори зарослі травою, немов у ліску або неначе десь у горах, а покої у руїнах, —

39 і розірвали на собі одежу, били себе в груди й сипали попіл собі на голову.

40 Потім упали обличчям до землі, засурмили на сполох і зняли голос до неба.

41 Тоді Юда велів своїм воякам воювати тих, що були у твердині, аж поки не очистять храму.

42 Вибрав він бездоганних священиків, ревнителів закону,

43 й очистили вони храм, забравши у нечисте місце сплюгавлене каміння.

44 Щождо сплюгавленого жертовника всепалень, то відбуто нараду, що з ним чинити,

45 і щасливо спало їм на думку зруйнувати його, щоб він не став їм ганьбою, бо погани були сплюгавили його;

46 отож його таки зруйновано, а каміння поскладано на горі храму, на підхожім місці, доки не з’явиться пророк, щоб дати про них якунебудь раду.

47 Взяли нетесаного каміння, за законом, і спорудили новий жертовник, такий, як перший,

48 і відбудували храм і все, що було в середині його, освятили двори,

49 зробили наново святий посуд і внесли ліхтар, кадильний жертовник і стіл у храм.

50 І запалили на жертовнику ладан, засвітили світичі на ліхтарі, що сяяли у храмі.

51 На стіл поклали хліби, розп’яли завіси і скінчили все, за що були взялись.

52 Двадцять п’ятого дня дев’ятого місяця — місяця Хаселев — 148 року встали вони вранці

53 і принесли, за законом, жертву на новім жертовнику для всепалень, що були зробили.

54 Жертовник був посвячений під спів пісень і під гру на гуслах, гарфах та цимбалах тієї самої пори й того самого дня, коли його погани були осквернили.

55 Увесь народ упав обличчям до землі, й поклонились та благословили небо, що дало їм перемогу.

56 Вісім день тривала посвята жертовника, і з радістю були принесені всепалення й жертви визволення й хвали.

57 Передню сторону храму приоздоблено золотими вінцями й маленькими щитами, поправлено двері й священичі покої, поставлено до них замки.

58 Вельми велика була радість у народі, а ганьба, що завдали її погани, була змита.

59 Тоді Юда та його брати й уся громада Ізраїля ухвалили, щоб дні посвяти жертовника святковано було у свою пору щороку 8 днів, починаючи від двадцять п’ятого дня місяця Хаселев, з радістю та веселощами.

60 Під ту ж саму пору обвели Сіон-гору навколо високим муром і збудували потужні башти, щоб погани, якби повернулися, знову не збурили святиню, як це зробили вони перед тим.

61 Юда поставив там залогу, щоб стерегти її; а щоб її укріпити, укріпив він і Бетсур, — щоб народ мав твердиню супроти ідумеїв.

5Битви проти сусідніх народів 1–54; розгром Йосифа та Азарії 55–62; здобутки Юди на півдні й на заході 63–68

1 Коли народи, що були навкруги, почули, що жертовник відновлено й що храм посвячено, як і перед тим, розлютувались вони вельми

2 й ухвалили знищити рід Якова, що жив серед них, і почали вбивати й вигублювати народ.

3 Юда воював проти синів Ісава в Ідумеї, в Акраваттані, бо вони оточили Ізраїля. Він, завдавши їм великої поразки, впокорив їх і забрав у них здобич.

4 Він пригадав собі також про злобу синів Беана, що були для народу сильцем і небезпекою, бо засідали по дорогах.

5 Він замкнув їх у баштах, обложив їх, видав їх на смерть і підпалив їхні башти з усіма тими, що там були.

6 Потім пішов на аммоніїв, де знайшов сильне військо й багатьох людей під проводом Тимотея;

7 звів з ними чимало боїв, розгромив і розбив їх.

8 Захопив також Язер із залежними від нього містами й повернувся в Юдею.

9 Тоді народи, що були в Гілеаді, зібрались на Ізраїля, на тих, що були в їхніх границях, щоб винищити їх; та ті втекли в Датема-твердиню

10 і вислали листи до Юди та його братів, кажучи: «Народи, що навколо нас, зібралися, щоб нас вигубити.

11 Вони готуються прийти й захопити твердиню, в яку ми повтікали. Тимотей на чолі їхнього війська.

12 Прийди ж тепер і вирятуй нас із рук їхніх, бо наших полягло вже сила,

13 і всіх наших братів, що у краї Тов, вибито; жінок їхніх і дітей забрано в неволю й майно розграбовано, при чім загинуло близько 1000 чоловік.»

14 Листи ці ще читано, аж ось надходять інші посланці з Галилеї, — одежа на них порвана, — оповідаючи те саме:

15 на них, мовляв, зібрались люди з Птолемаїди, з Тиру та Сидону, з усією Галилеєю поганських народів, щоб вигубити їх.

16 Коли почув про те Юда з народом, зібрались великі збори, щоб урадити, що їм чинити для допомоги братам, які були у скруті та на яких налягав ворог.

17 От і сказав Юда Симонові, братові своєму: «Вибери собі людей і піди, визволь братів, що в Галилеї, а я з братом моїм Йонатаном підемо в Гілеад.»

18 І лишив Йосифа, сина Захарії, та Азарію, вождя народу, з рештою війська в Юдеї, на варті,

19 наказавши їм: «Правте оцим народом і не нав’язуйте битви з поганами, поки ми не повернемося.»

20 І приділили Симонові 3000 чоловік, щоб ішли в Галилею, а Юді 8000 — у Гілеад.

21 І двигнувся Симон у Галилею й розпочав численні бої проти народів і розгромив їх,

22 і гнав їх аж до воріт Птолемаїди, і полягло отих поган зо 3000 чоловік, та й добич у них забрав він.

23 Потім зібрав юдеїв з Галилеї і з Арбатти з жінками та дітьми й з усім майном їхнім, і привів з радістю великою в Юдею.

24 Тим часом Юда Макавей та Йонатан, його брат, перейшли через Йордан і йшли три дні в пустині,

25 де здибали набатеїв, що прийняли їх і зустріли мирно та оповіли їм про все, що сталося з їхніми братами в Гілеаді,

26 що багато з них, мовляв, були замкнені в місті Босорра, Босор, Алемах, Хасфо, Макед, та Карнаїн, — усе це були міста укріплені й великі.

27 Та й в інших містах Гілеаду були теж замкнені, і ворог готувався на другий день напасти на ті твердині, захопити та винищити їх усіх в один день.

28 Тут Юда зо своїм військом притьмом звернув з дороги у Босорра-пустиню, здобув місто й витяв усіх чоловіків вістрям меча, захопив здобич і, спаливши місто,

39 відійшов уночі звідти й прибув до твердині.

30 Вранці, підвівши очі, побачили юдеї силу-силенну народу з драбинами та з знаряддям, щоб захопити твердиню, і виступили до бою.

31 Побачивши Юда, що бій почався, та що великий крик разом із звуком сурем знявся у місті аж до неба,

32 сказав своїм воякам: «Воюйте нині за братів ваших!»

33 І рушив трьома загонами на тили ворожі, сурмивши й молившись уголос.

34 І взнало військо Тимотея, що то був Макавей, і втекло від нього, а він завдав їм великого удару, так що того дня полягло їх близько 8000 чоловік.

35 Потім він повернув на Алем, напав на нього, здобув його і, вигубивши все чоловічої статі й забравши здобич, саме місто спалив.

36 А звідти двигнувся й здобув Хасфо, Макед, Босор і решту міст Гілеаду.

37 Після того Тимотей зібрав друге військо й отаборився проти Рафону, по той бік потоку.

38 Юда послав, щоб розвідатися про табір, і донесли йому: «До нього пристали всі народи, що навколо нас, — вельми велика сила.

39 Навіть арабів найняли собі на допомогу; вони отаборились по той бік потоку, готові йти проти тебе у битву.» І двигнувся Юда їм назустріч.

40 А Тимотей сказав начальникам свого війська, тоді як Юда зо своїм військом наближався до потоку: «Як він перейде до нас першим, ми не зможемо йому протистати, бо він буде сильніший від нас,

41 а як злякається й отабориться по той бік річки, ми перейдемо до нього і його переможемо.»

42 Скоро Юда прибув до потоку, розставив здовж нього народних писарів й наказав їм: «Не дозволяйте нікому зупинятись! Усі нехай ідуть до бою!»

43 Він перший перейшов проти ворога, а за ним увесь народ. І розгромив поган, що кинули зброю і повтікали у храм у Карнаїн,

44 але юдеї взяли місто і храм спалили з усіма, хто були в ньому. Отак був звойований Карнаїн, і не могли протиставитися Юді.

45 Юда зібрав ізраїльтян, що були в Гілеаді, від найменшого до найбільшого, жінок їхніх і дітей їхніх з усім майном їхнім — вельми велику силу, щоб вести їх в Юдею.

46 Прибули вони до Ефрону, великого й укріпленого міста, що лежало подорозі, так, що не можна було від нього відхилитись ні праворуч, ані ліворуч, лиш треба було пройти через нього.

47 Мешканці ж міста загородили їм перехід, закидавши камінням ворота.

48 Юда послав до них послів з мирними словами, так їм кажучи: «Ми пройдемо лише через вашу землю, щоб нам дістатись у наш край. Ніхто вам зла не заподіє, пройдем собі, та й годі.» Та ті не захотіли їм відчинити.

49 Тоді Юда звелів оголосити в таборі наказ, щоб кожен стояв на своїм місці,

50 і коли вояки вишикувались, Юда дав наказ увесь той день і всю ту ніч воювати проти міста, що нарешті піддалося.

51 Усіх чоловіків Юда витяв мечем, місто зрівняв із землею, забрав у нього здобич і пройшов через місто по трупах убитих.

52 Далі юдеї перейшли через Йордан у велику рівнину, що навпроти Бетшеану,

53 а Юда збирав відсталих позаду й підбадьорював народ протягом усієї дороги, аж поки не прибув у Юдею.

54 З радістю та веселощами вийшли вони на Сіон-гору і принесли всепалення, бо повернулись у мирі, ніхто з них не загинув.

55 Тоді як Юда і Йонатан були в Гілеаді, а Симон, брат його, у Галилеї перед Птолемаїдою,

56 Йосиф, син Захарії, та Азарія, начальники війська, довідались про славні подвиги в боях, що ті вчинили,

57 та й сказали: «Зробімо й собі ім’я, ходімо війною на поган, що навкруги нас!»

58 І дали наказ своєму військові і двигнулися на Ямнію.

59 Проти них вийшов з міста Горгій і ті, що були при ньому, і зав’язалась битва,

60 але Йосиф та Азарія були до ноги побиті, і гналися за ними аж до границь Юдеї, і полягло того дня зо 2000 ізраїльтян.

61 То була тяжка поразка для народу, бо вони не послухалися Юди та його братів, намисливши виявити хоробрість.

62 Та вони не були з роду тих мужів, через яких дано було Ізраїлеві спасіння.

63 Відважний Юда та його брати вславились вельми перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, скрізь, де дійшло їхнє ім’я;

64 і приходили до них, щоб їх вітати.

65 Юда з братами двигнувся знову, щоб воювати синів Ісава у краї на південь, і розбив Хеврон із залежними від нього містечками, зруйнував його твердині, а башти спалив вогнем, усі навколо.

66 Далі рушив, щоб дістатись у край Філістимлянський, і перейшов через Марісу.

67 Того дня полягли в бою священики, що хотіли виявитися хоробрими й нерозважно виступили до бою.

68 Потім повернув Юда в Азот, у землю Філістимлянську, спалив тесаних бовванів, богів їхніх, награбував з міст здобичі й повернувся в Юдею.

6Смерть Антіоха 1–17: облога замку в Єрусалимі 18–27; Антіох Евпатор проти Юди 28–47; укладення миру 48–63

1 Цар Антіох, проходивши через горішні краї, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом,

2 а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцері, щити та зброя, що там залишив був Олександер, син Филипа, цар македонський, що першим царював над греками.

3 Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг бо ті, що були в місті, довідалися про його намір

4 та оружно виступили проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон.

5 Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли були в Юдею — розбиті,

6 а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та мусів був утікати від юдеїв, що скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ.

7 Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив був на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом.

8 І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось.

9 Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти.

10 Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце,

11 і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, — я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний,

12 тепер пригадую собі те зло, що заподіяв у Єрусалимі, коли забрав був увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав був без причини винищити мешканців Юдеї.

13 Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині.»

14 Прикликав він Филипа, одного з своїх друзів, і настановив його над усім своїм царством,

15 давши йому вінець свій, одежу й перстень, щоб він опікувався Антіохом, його сином, і приготував його до царства.

16 Цар Антіох помер там 149 року.

17 Лісій, довідавшись про смерть царя, настановив царем Антіоха, його сина, якого виховав був змалку, і назвав його Евпатором.

18 Ті, що були у твердині, оточили Ізраїля з усіх боків у храмі й усякими способами старались чинити йому зло й підтримувати поган.

19 Юда вирішив вигубити їх, тож скликав увесь народ свій, щоб їх обложити.

20 І зібрались юдеї, і 150 року обложили кріпость насипами й таранами.

21 Та дехто прорвався з облоги, і до них пристали деякі з перевертнів з-поміж Ізраїля,

22 а, прибувши до царя, сказали: «Коли ти вже вчиниш розправу і помстишся за братів наших?

23 Ми добровільно взяли служити батькові твоєму, жити за його наказами і бути слухняними супроти його розпорядків,

24 і через те земляки наші обложили кріпость, відсахнулись від нас, ба навіть повбивали тих із нас, що їм потрапили до рук, а наші маєтки розграбували.

25 І то не тільки на нас простягнули руку, але й на всі краї сусідні.

26 Ось бо й нині обложили вони кріпость у Єрусалимі, щоб її здобути; укріпили храм і Бетсур,

27 і як ти їх не випередиш прудко, то вони ще гіршого, ніж це, накоять, і ти не зможеш тоді спинити їх.»

28 Розгнівавсь цар, коли вчув те, і зібрав усіх своїх друзів, вождів свого війська і начальників кінноти.

29 І з других царств і з островів, що на морі, прибули теж до нього наймані війська,

30 і було число військ його 100 000 піхоти, 20 000 кінноти і 32 вишколені до війни слони.

31 Пройшли вони крізь Ідумею, отаборились біля Бетсуру і, спорудивши знаряддя, воювали чимало днів. А ті, прорвавши облогу, спалили те знаряддя й воювали мужньо.

32 Тоді Юда відступив від твердині й отаборився біля Бетзахарії навпроти царського табору.

33 Цар, уставши рано-вранці, двигнув своє військо швидко по дорозі до Бетзахарії, де вишикувались до бою війська й засурмили.

34 Перед слонами вояки поставили виноградний та шовковичний сік, щоб їх під’юдити до бою.

35 Тварин було розділено поміж рядами: до кожного слона було приставлено 1000 чоловік у броні сітчастій, з бронзовими шоломами на головах; до того 500 добірних їздців були приділені до кожної тварини.

36 Ці їздці випереджали кожен рух тварини: куди б вона не йшла, вони йшли разом з нею, і від неї не відставали.

37 На кожнім слоні була для захисту укріплена дерев’яна башта, прив’язана до нього поясами, а в кожній башті чотири вояки, що з неї билися, і його погонич — індієць.

38 Решту ж їздців розставив цар на однім і на другім крилі війська, щоб настрахати ворога й захистити ряди.

39 Коли ж сонце слало промені на золоті та бронзові щити, гори від них блищали й, неначе світичі, палали світлом.

40 Частина царського війська розсипалась по високих горах, частина ж по рівнині; усі посувалися спокійно і в порядку.

41 Усіх, хто чули гомін такого численного війська та його походу, і гуркіт зброї, проймав страх, бо військо було вельми велике й сильне.

42 Юда та його військо наблизились до місця битви, і полягло з царського війська 600 чоловік.

43 Єлеазар, що звався Аваран, побачив одну з тварин, яка була прибрана у царський панцер та перевищувала усіх інших, тож думав, що на ній був цар,

44 і, щоб спасти народ свій і придбати собі вічне ім’я, пожертвував самим собою.

45 Він сміло кинувся через ряди на неї і, мордуючи направо й наліво так, що ворог розділивсь перед ним сюди й туди,

46 підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там.

47 Юдеї, довідавшись про силу царства й запал царського війська, відступили.

48 Царські війська двигнулися назустріч юдеям у Єрусалимі, і цар отаборився проти Юдеї навпроти гори Сіону,

49 уклавши мир з мешканцями Бетсуру, що вийшли з міста, бо не мали харчів, щоб витримати облогу, — рік бо той був суботній.

50 Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти.

51 Він довго стояв табором перед храмом і поставив там тарани, машини, вогнеметалки, каменеметалки й скорпіони, щоб кидати з них стріли, а також і пращі.

52 Ті, що були в облозі, теж виставили машини проти машин, і війна затягнулась довго,

53 але харчів не було по засіках, бо то був сьомий рік, і втікачі, що врятувались від поган у Юдею, поїли те, що лишилося від запасів.

54 Мало мужів зосталось у храмі, бо голод наліг сильно, й інші порозбігались, кожен до себе додому.

55 Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства,

56 повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу.

57 От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають.

58 Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом.

59 Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.»

60 Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли.

61 Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині.

62 Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо.

63 Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.

7Алкім первосвящеником 1–25; невдатна воєнна виправа Ніканора 26–50

1 Димитрій, син Селевка, утік 151 року з Риму і, прибувши з кількома чоловіками у приморське місто, проголосив себе царем.

2 Коли він підходив до царського палацу своїх батьків, військо схопило Антіоха та Лісія, щоб привести їх до нього.

3 Довідавшись про те, він мовив: «Не показуйте мені їхніх облич!»

4 І військо їх убило, а на його царськім престолі сів Димитрій.

5 Прибули до нього всі беззаконні та нечестиві мужі з Ізраїля, з Алкімом, що хотів стати первосвящеником,

6 й обвинуватили народ перед царем, кажучи: «Юда з братами вигубив усіх твоїх друзів і нас вигнав з нашого краю.

7 Тож пошли котрогось мужа, що йому довіряєш; нехай прийде і погляне на усю ту руїну, яку той заподіяв нам і царському краєві, і нехай покарає їх і всіх тих, що їм допомагають.»

8 І вибрав цар Вакхида, з царських друзів, що правив по той бік Ріки і був великим вельможею в царстві та вірним цареві,

9 і вислав його й нечестивого Алкіма, якого назначив первосвящеником і доручив йому помститись на синах Ізраїля.

10 Пішли вони й прибули з великим військом у Юдею. Вакхид вислав послів до Юди та до його братів з мирними, але підступними словами,

11 та вони на його слова не звірилися, бо бачили, що ті прийшли з великим військом.

12 Однак, до Алкіма та Вакхида прибув гурток книжників, щоб домагатися справедливої угоди.

13 Першими із ізраїльтян були Асідеї, що прийшли до них просити миру.

14 Вони сказали: «Священик з Аронового роду прийшов з військом; він нас не покривдить.»

15 Вакхид говорив з ними мирними словами та поклявсь їм, кажучи: «Ми не заподієм ні вам, ні вашим друзям ніякого лиха.»

16 Ті повірили йому, а він схопив з них 60 чоловік і вбив їх в один день, згідно з написаним словом:

17 «Тіла святих твоїх і кров їхню розлили навкруги Єрусалиму, і нікому було їх поховати.»

18 Страх і жах напав на ввесь народ, що говорив: «Нема в них ні суду, ні правди, бо вони порушили угоду й присягу, що нею присягалися.»

19 Тоді Вакхид відступив від Єрусалиму і, отаборившись у Визеті, звелів схопити багатьох із тих, що перейшли були до нього, а й деяких з народу, повбивав їх і вкинув у великий колодязь.

20 Здавши край на Алкіма й зоставивши йому на допомогу військо, Вакхид вернувся до царя.

21 Алкім боровся за первосвященство,

22 і всі ті, що робили заколот у своєму народі, зібрались до нього, захопили юдейську землю й накоїли в Ізраїлі багато лиха.

23 Побачив Юда усе те зло, яке Алкім із своїми прибічниками чинив в Ізраїлі, а яке перевищило те, що коїли погани,

24 і став обходити всі юдейські місцевості, щоб помститися на мужах, які перебігли до ворога, і не дозволив їм більше робити наскоків на край.

25 Побачивши, що Юда з помічниками скріпився, Алкім зрозумів, що не зможе їм протистати. Повернувся отже до царя, й оскаржив їх у тяжких злочинах.

26 Тоді цар послав Ніканора, одного з своїх найславніших начальників, що ненавидів Ізраїля і був його ворогом, і наказав йому винищити той народ.

27 Прибув Ніканор у Єрусалим з великою силою і вислав до Юди та його братів послів з мирними, але підступними словами, кажучи:

28 «Чого нам битись між собою? Я прийду з невеличким супроводом, щоб вас зустрінути в мирі.»

29 Прийшов він до Юди, й обидва вони привітались мирно, але вояки були напоготові, щоб схопити Юду.

30 Довідавсь Юда, що той прийшов із підступом до нього, і, налякавшись, не хотів більше його бачити.

31 Ніканор же здогадався, що його замисли відкрито, і двигнувся війною проти Юди біля Кафарсаламу.

32 У Ніканора полягло близько 500 чоловік, а решта втекла в Давидгород.

33 Після того Ніканор зійшов на Сіон-гору. Кілька священиків із храму й дехто з старших народу вийшли, щоб його привітати мирно й показати йому всепалення, що приносилося за царя.

34 Та він, глузуючи, насміхався з них, збезчестив їх, говорив з ними згірдливо

35 й у гніві так поклявсь: «Як Юда з військом не буде сьогодні виданий мені у руки, то, коли повернуся переможцем, спалю дім цей.» І відійшов у великім гніві.

36 Священики повернулись і, ставши перед жертовником та святинею, почали плакати, кажучи:

37 «Ти вибрав дім цей, щоб у ньому прикликувано твоє ім’я та щоб він був домом молитви й благання для твого народу.

38 Пометися над цим чоловіком та над його військом: нехай від меча вони поляжуть. Згадай їхні богохульства, не дай щоб довше жили.»

39 І вийшов Ніканор з Єрусалиму й отаборився біля Бетхорону, де приєдналось до нього сирійське військо.

40 А Юда розташував свій табір — 3000 чоловік — в Адасі й почав молитись:

41 «Коли посли асирійського царя стали богохулити, вийшов твій янгол і вбив 185 000.

42 Отак розбий і нині перед нами оце військо, щоб інші знали, що він говорив богохульство на твою святиню. Суди його за його злобою!»

43 Тринадцятого дня місяця Адара війська розпочали бій; військо Ніканора було розгромлене, і сам він поліг першим у бою.

44 Побачивши, що Ніканор упав, його вояки кинули зброю й повтікали.

45 Юдеї цілий день гналися за ними, від Адаси аж до околиць Гезери, і сурмили позаду на сполох.

46 Скрізь, з усіх селищ Юдеї вийшли люди й напали на них, так що завернули їх знову проти погоні. Усі полягли від меча, ніхто з них не лишився.

47 Тоді юдеї захопили перевелику здобич, відтяли Ніканорові голову і праву руку, що її гордо він простягнув був, і принесли в Єрусалим, щоб виставити напоказ.

48 Народ був дуже радий і святкував той день, немов великий день радощів.

49 І було схвалено святкувати той день щороку тринадцятого Адара.

50 Юдея на деякий. час зазнала спокою.

8Потуга римлян 1–16; союз Юди з Римом 17–32

1 І почув Юда про славу римлян, про їхню велику силу, про те, що вони доброзичливі супроти тих, хто пристає до них; що вони укладають дружбу з усіма тими, хто до них приходить; що то народ вельми могутній.

2 Йому оповіли про їхні війни та про їхні подвиги проти галатів, як вони цих підбили й присилували їх платити данину;

3 про те, що в Еспанії зробили, що заволоділи покладами золота та срібла, які там були;

4 про те, як своїм розумом та витривалістю підбили увесь той край, хоч край той був від них вельми далеко; про царів, що нападали на них із кінців світу, аж поки ті не знищили їх дощенту, завдавши їм великого удару; про те, як інші царі їм щороку платять данину;

5 про те, як вони в бою розбили Филипа та Персея, македонського царя, і розгромили інших, що були на них повстали;

6 про Антіоха, великого царя Азії, що двигнувся був на них війною із 120 слонами, кіннотою, колісницями та з превеликим військом, і як вони розбили його;

7 як вони взяли його живцем і примусили його самого та його спадкоємців на царському престолі платити тяжку данину, дати закладників і відступити

8 із своїх країв Індію, Мідію та Лідію, найкращі з своїх земель, що їх, забравши в нього, дали вони цареві Евменові;

9 як греки задумали піти на них, щоб звести їх зо світу,

10 та римляни, довідавшись про те, вислали проти них тільки одного воєводу, що розбив їх у бою, і багато з них полягло трупом, а їхніх жінок з дітьми він забрав у полон, здер з них велику здобич, підбив під себе край їхній, зруйнував твердині й зробив їх рабами аж по цей день.

11 Щодо решти царств та островів, які колинебудь їм спротивились, то вони їх знищили й підкорили, а з друзями своїми й з тими, що їм довіряли, зберегли дружбу.

12 Вони завоювали царів близьких і далеких. Усі про них чули, їх боялись.

13 Кому вони хочуть допомогти, щоб царювати, ті царюють, і кого хочуть, того скидають, і вони сильно зросли.

14 Однак при тому всьому, ані один з них не вклав собі на голову вінця, ані не носив багряниці, щоб у ній пишатись.

15 Вони зробили собі раду, й 320 радників радяться ввесь час про народ, щоб його справи були в доброму порядку.

16 Вони щороку довіряють владу одному, щоб правив ними та володів усім їхнім краєм. Всі слухаються одного, і ні заздрощів, ні ревнощів нема між ними.

17 І вибрав Юда Евполема, сина Іоана, сина Акко, та Ясона, сина Єлеазара, і послав їх у Рим, щоб укласти союз та дружбу

18 й щоб скинути з себе ярмо, бо бачили вони, як грецьке царство робило Ізраїля рабами.

19 Пішли ті в Рим, — дорога ж дуже довга, . — і прибули доради та й, промовляючи, так сказали:

20 «Юда Макавей з братами та народ юдейський послав нас до вас, щоб укласти з вами союз та мир і щоб ви записали нас між вашими союзниками та друзями.»

21 Сподобалось тим це слово.

22 Ось відпис договору, що його римляни на бронзових таблицях написали та вислали в Єрусалим на пам’ять для юдеїв про мир та союз:

23 «Гаразд хай буде римлянам та юдейському народові на морі й на суші повіки! Нехай далеко будуть від них меч та ворог!

24 Як вибухне війна перше проти Риму чи когобудь з його союзників на всім просторі їхньої держави,

25 народ юдейський буде битись у них при боці, коли нагода їм дозволить, із щирого серця.

26 Ворогам не постачатимуть і не даватимуть ні хліба, ні зброї, ні грошей, ані суден, — як Рим постановив, — і, нічого не порушуючи, будуть вони додержувати ці зобов’язання.

27 Так само й римляни, коли б на народ юдейський напав хтось перший, будуть при боці в них із душі битись, так, як обставини те вкажуть.

28 Напасникові ні хліба, ні зброї, ні грошей, ані суден, — нічого не даватимуть, як Рим постановив, і ці зобов’язання вони будуть додержувати без обману.

29 На таких умовах римляни заключили союз з народом юдейським.

30 Коли ж по цій угоді, чи то одні, чи другі, захочуть щось додати або відняти, вони те зроблять, як їм буде завгодно, і те, що додадуть чи віднімуть, буде чинним.

31 Про лиха ж, що їх цар Димитрій завдає Юдеям, ми йому написали: Навіщо давиш своїм ярмом наших друзів та союзників — юдеїв?

32 Як ще раз будуть скаржитися на тебе, ми боронитимемо їхні права й битимемося з тобою на морі й на суходолі.

9Поразка й смерть Юди 1–22; Йонатан — провідник 23–53; макавейська партія проти греків 54–73

1 Почувши, що Ніканор з військом полягли у бою, Димитрій послав знову в Юдею Вакхида й Алкіма на чолі правого крила.

2 І двигнулися вони по дорозі в Галгалу та обложили Маїсалот, що в Арбелах, і, здобувши його, вибили багато людей.

3 Першого місяця 152 року вони отаборились під Єрусалимом,

4 потім з 20 000 піхоти і 2000 кінноти пішли походом на Берет.

5 Юда з 3000 добірних вояків розташувався табором в Еласі.

6 Побачивши велику силу ворожих військ, вельми настрахались, і багато з них утекли з табору, так, що там зосталось тільки 800 чоловік.

7 Побачив Юда, що його табір почав розбігатися саме тоді, як бій надходив, і серце його краялося, бо не було більше часу їх зібрати.

8 Він з одчаю мовив до тих, що лишились: «Устаньмо й сміливо ходімо проти противників! Може, таки зможемо проти них воювати!»

9 Та військо його відмовляло: «Тепер ми нічого не зможемо зробити, хібащо тільки врятувати наше життя. Потім ми повернемося назад з братами й будемо битись, а тепер нас мало.»

10 Юда ж відрік: «Нехай того не буде, щоб таке чинити, — від них утікати! Якщо вже настав для нас час, помремо як хоробрі за наших братів і не дамо заплямити нашої слави.»

11 І вийшло військо з табору, і стало до зудару з ними. Кінноту розділено на дві частини. Пращники й лучники йшли попереду, всі найвідважніші теж були в перших лавах, тоді як Вакхид був на правім крилі.

12 Лава посувалася з обидвох сторін під звук сурем. Ті, що були при Юді, й собі засурмили,

13 і земля тряслась від гуркоту військ. Битва тривала від ранку аж до вечора.

14 Побачивши, що Вакхид і ядро війська були праворуч, Юда зібрав навколо себе щонайхоробріших,

15 розбив праве крило і гнався за ними аж до схилів гори Азоту.

16 Тоді ліве крило, вглядівши, що праве розбите, повернулось навздогін за Юдою і тими, що були з ним, і гналися за ними з тилу.

17 Бій був запеклий, і з одного й з другого боку полягло багато вбитих.

18 Поліг і Юда, а решта повтікали.

19 Йонатан і Симон узяли Юду, свого брата, і поховали у гробниці його предків у Модіні.

20 Увесь Ізраїль плакав за ним вельми і влаштував йому довгу жалобу, та й, голосячи багато днів, промовляли:

21 «Як же то міг полягти витязь, який рятував Ізраїля?»

22 Решта дій Юди, його воєн, подвигів, які він учинив, та величі його не були записані, бо їх вельми багато було.

23 Після смерти Юди беззаконні знову піднесли голову по всіх місцевостях Ізраїля, і знову з’явилися ті, що чинять несправедливість.

24 Того часу настав дуже великий голод, так що здавалось, ніби сама земля перейшла на ворожий бік.

25 Тоді Вакхид вибрав нечестивих людей і настановив їх над краєм панами;

26 ті заходилися вишукувати та вивідувати про друзів Юди і приводити їх до Вакхида, а цей карав їх і насміхався з них.

27 І настав в Ізраїлі такий великий утиск, якого не було, відколи не з’явився більш пророк.

28 Тоді зібралися всі друзі Юди та сказали Йонатанові:

29 «Відтоді, як помер брат твій Юда, немає мужа, схожого на нього, щоб виступити проти ворогів, Вакхида та тих, що ненавидять народ наш.

30 Отож: ми й вибрали тебе сьогодні, щоб ти був замість нього нашим начальником і вождем та провадив наші війни.»

31 Тоді Йонатан перейняв провід на себе, посівши місце Юди, свого брата.

32 Довідався про це Вакхид і шукав, як би його вбити.

33 Почули про те Йонатан, Симон, його брат, і всі, що були при ньому, і втекли в пустиню Текоа, де й отаборились при колодязі Асфар

34 Дізнався про це Вакхид у день суботній і з усім своїм військом перейшов через Йордан.

35 Йонатан послав був свого брата, начальника ватаги, до набатеїв, своїх приятелів, щоб дозволили примістити в них його великий обоз.

36 Але з Медави вийшли потомки Ямбрі й схопили Іоана з усім, що було в нього, і віддалилися з добиччю.

37 Та після того Йонатанові й Симонові, його братові, дали знати, що потомки Ямбрі справляють бучне весілля і з великою врочистістю ведуть з Надавату молоду, дочку одного з могутніх ханаанських вельмож.

38 Тоді вони, пригадавши кров брата свого Іоана, пішли й сховались у гірському сховищі.

39 Підвівши очі свої, побачили серед гармидеру почет з великими дарунками; то був молодий, що з своєю дружбою й братами йшли назустріч із бубнами, музиками та силою всякого знаряддя.

40 Встали юдеї з засідки й, кинувшись на них, стали їх бити. Багато було вбито й поранено, решта ж утекла в гори, а було взято й усю їхню здобич.

41 Отак весілля стало для них смутком, а музики — плачем.

42 І помстившися за кров свого брата, вони повернулись до багнистих берегів Йордану.

43 Почув про це Вакхид і прийшов суботнього дня з великим військом на береги Йордану.

44 Тоді Йонатан сказав тим, що були при ньому: «Встаньмо до бою за життя наше, бо сьогодні воно не так, як учора чи й позавчора.

45 Ось бо війна і спереду й ззаду нас, звідсіль і звідтіль вода Йордану, багно й хащі, нема нам куди втікати.

46 Ось час закликати голосно до неба, щоб нам урятуватись від руки ворогів наших.»

47 І розпочався бій: Йонатан простягнув руку, щоб ударити Вакхида, та той від нього назад відхилився.

48 Тут Йонатан і ті, що були при ньому, кинулись уплинь у Йордан і перепливли на той бік, але вороги не переправились через Йордан, щоб гнатися за ними.

49 Того дня полягло у Вакхида з 1000 чоловік.

50 Повернувшись у Єрусалим, Вакхид став будувати укріплені міста в Юдеї; твердиню в Єрихоні, Емаусі, Бетороні, Бетелі, Тамматі, Фаратоні й у Тефоні, з високими мурами й воротами на засувах,

51 і поставив у них залогу, щоб непокоїти Ізраїля.

52 Він укріпив також міста Бетсур і Гезеру й замок, зоставивши війська й запаси харчів у них.

53 Узяв як закладників синів вельмож краю і залишив їх під вартою у твердині в Єрусалимі.

54 Року 153, другого місяця, звелів Алкім усунути мур внутрішнього двору святині, чим зруйнував працю пророків, — і почали його валити.

55 Та тоді вхопив Алкіма параліч, і його робота припинилась. Йому заціпило уста, так що він не міг промовити й слова або розпорядитися щодо дому.

56 Тоді помер Алкім у великих муках.

57 Побачивши ж, що Алкім помер, Вакхид повернувся до царя, і земля Юдейська зазнала спокою на 2 роки.

58 Всі нечестиві влаштували нараду, кажучи: «Ось Йонатан із своїми прибічниками живуть собі спокійно та безпечно. Приведім тепер Вакхида, і він захопить їх усіх за одну ніч.»

59 І пішли вони до нього й умовилися з ним.

60 І вирушив Вакхид з великим військом, пославши потайки листи всім своїм союзникам у Юдеї, щоб вони схопили Йонатана та його прибічників; та їм не пощастило, бо задум їхній викрито.

61 Зате вони схопили близько 50 з видатних краю, що були на чолі змови, і їх убили.

62 Тоді Йонатан і Симон з прибічниками відійшли в Бетбасі, що в пустині. Вони відбудували те, що було зруйноване там, й укріпились.

63 Довідавшись про те, Вакхид зібрав усе своє військо й повідомив наперед своїх прибічників у Юдеї.

64 Прибувши сам, отаборився біля Бетбасі, і кілька днів брав його приступом, спорудивши машини.

65 Йонатан залишив Симона, брата свого, у місті, а сам вийшов в околицю з невеликим загоном

66 і розбив Одомера та його братів, а й синів Фасірона, у шатрах їхніх. Отак почались перші їхні вдатні діла, і вони вбивались у силу.

67 Симон же з прибічниками, вирвавшися з міста, підпалили машини,

68 і воювали проти Вакхида, що, розбитий, вельми засмутився, бо його намір і похід пішли нінащо.

69 Розлютившись на беззаконних, що нараяли йому йти в похід, він убив багатьох із них і вирішив повернутись у край свій.

70 Дізнавсь про це Йонатан і вислав послів до нього, щоб укласти мир і повернути бранців.

71 Вакхид прийняв його, вчинив згідно з тими умовами й присягнув йому, що не буде спричинювати йому шкоди по всі дні життя свого.

72 І видав йому бранців, що забрав був раніше в Юдеї, і повернувшись назад у край свій, вирішив більш не повертатись у край Юдейський.

73 Отак меч відпочив в Ізраїлі. Йонатан осівся в Махмасі, де почав правити народом, та винищив безбожних з-поміж Ізраїля.

10Йонатан та Олександер Балас 1–21; Пропозиція Димитрія 22–47; смерть Димитрія 48–50; весілля у Птолемаїді 51–66; Димитрій II 67–73; перемога Йонатана над Аполлонієм 74–89

1 Року 160 Олександер Епіфан, син Антіоха, прибув на кораблі й зайняв Птолемаїду, де його прийняли, і став він царем.

2 Почувши цар Димитрій про те, зібрав велику, силу війська й вийшов проти нього на війну.

3 Димитрій вислав до Йонатана лист, написаний мирними словами, щоб підлеститись йому,

4 бо він собі так думав: «Поспішімся укласти мир з ним раніш, ніж він укладе його проти нас із Олександром,

5 він бо згадає усе те зло, що ми накоїли йому, його братам та народові.»

6 І дав йому владу збирати військо, кувати зброю, називати себе його союзником, а й наказав повернути йому його закладників, що були у твердині.

7 Йонатан пішов у Єрусалим прочитати лист перед усім народом і тими, що були у твердині.

8 Огорнув їх великий страх, коли почули, що цар дав йому владу збирати військо,

9 і залога, що була у кріпості, видала Йонатанові закладників, а він віддав їх батькам їхнім.

10 І Йонатан замешкав у Єрусалимі й заходився відбудовувати та поновлювати місто.

11 Він звелів будівничим вивести мури й оточити Сіон-гору тесовим каменем, щоб її укріпити, і вони так зробили.

12 І повтікали чужинці, що були у твердинях, збудованих Вакхидом;

13 кожний з них покидав своє місце й повертався у свій край.

14 Лише у Бетсурі зостались деякі з тих, що покинули закон та заповіді: був бо то їхній притулок.

15 Цар Олександер зачув про ті обіцянки, які Димитрій послав був до Йонатана. Йому оповідали й про війни та про подвиги, що їх він з братами вчинив, і труди, яких вони зазнали,

16 тоді і промовив: «Хіба ж ми знайдемо другого такого? Зробімо його нашим другом і союзником!»

17 І написав до нього і вислав йому листи такого змісту:

18 «Цар Олександер братові Йонатанові, привіт!

19 Ми чули про тебе, що ти муж сильний і гідний стати нашим другом.

20 Тим ми й настановляємо тебе сьогодні первосвящеником твого народу та дозволяємо тобі називатися другом царським — і вислав йому багряницю та золотий вінець, — щоб ти пильнував наших справ і плекав дружбу з нами.»

21 І одягнувся Йонатан у святу одежу, сьомого місяця, 160 року, на свято Кучок, і назбирав війська й наготував зброї.

22 Почувши про все те, Димитрій засмутився й мовив:

23 «Що ми вчинили? Таж Олександер випередив нас, заприязнившись із Юдеями, щоб скріпитися!

24 Я теж їм напишу потішливими словами, обіцяючи їм пошану та гостинці, щоб вони стали мені на допомогу.»

25 І вислав їм такий лист: «Цар Димитрій народові юдейському, привіт!

26 Що ви дотримали договір з нами, залишились у нашій дружбі й не пристали до ворогів наших, почули ми про те й звеселились.

27 Тож нині бережіть і надалі твердо вашу нам вірність, а ми вам відплатимо добром за те все, що ви нам чините.

28 Ми дамо вам багато полегш й подаруємо гостинців.

29 Я вже тепер відпускаю вам і звільняю всіх юдеїв від податків, від податку соляного та коронного.

30 Щождо третини посіву та половини плодів з дерев, які мені належить узяти, то я віднині й надалі їх відпускаю, не буду їх брати з Юдеї та трьох округ, що були приділені до неї, з Самарії та Галилеї, віднині й на ввесь прийдешній час.

31 Єрусалим хай буде святим містом, вільним від податків, а й його околиці, його десятини та приноси.

32 Я зрікаюся й влади над твердинею в Єрусалимі й передаю її первосвященикові, щоб він у ній поставив залогу, яку захоче, для її оборони.

33 Усіх юдеїв, як далеко б вони не потрапили з Юдеї в полон, на всіх границях мого царства, я випускаю на свободу, без викупу. Я всіх звільняю від податків, навіть тваринних.

34 Свята всі й суботи, нові місяці та дні, призначені для богослужби, три дні перед святом і три по святі, — усі нехай будуть днями пільги та полегш для юдеїв, що живуть у моїм царстві,

35 і ніхто не буде мати права коїти що-небудь і докучати комусь із них У будь-якій справі.

36 І царське військо буде навербоване з 30 000 юдеїв-воїнів, які одержать платню, що належиться всім царським військам.

37 З них деяких поставлять по видатніших царських твердинях, а з-поміж цих будуть поставлені на довірочні служби в царстві. Дозорці їхні та їхні начальники будуть з-поміж них вибирані, і вони житимуть за своїми законами так, як наказав цар у Юдеї.

38 А ті три округи, що були від Самарії приділені до Юдеї, будуть становити частину Юдеї, щоб залежали від одного й не слухали ніякої іншої влади, крім первосвященика.

39 Птолемаїду з її околицями я дарую святині, що в Єрусалимі, на покриття видатків храму.

40 Крім того, я дам щороку 15 000 шеклів срібла з царських скарбниць, а ці гроші мають бути взяті з околиць, де це можливо.

41 Вся задишка, що її збирачі минулими роками не віддали, як було раніше, віднині дається на потребу храму.

42 До цього 5000 шеклів срібла, що їх брано щороку з прибутків храму, теж будуть відпущені, бо вони належать священикам, що служать.

43 Ті, що сховалися до храму в Єрусалимі й до всіх його притворів, чи то через податки царські, чи через якунебудь повинність, будуть безпечні з усім, що мають у моїм царстві.

44 Видатки на будову та на віднову храму теж робитимуть із царських прибутків,

45 а й видатки на будову мурів Єрусалиму та на його зміцнення навколо братимуться з царських прибутків; так само й на будову мурів у Юдеї.»

46 Та Йонатан з народом, почувши ці слова, не йняв їм віри й не прийняв їх, бо він пам’ятав те велике лихо, яке Димитрій заподіяв Ізраїлеві, і як він сильно утискав їх.

47 Вони воліли Олександра, бо він перший звернувся до них з мирними словами, і вони були його союзниками завжди.

48 Тоді Олександер зібрав велику силу війська й двигнувся в похід проти Димитрія.

49 Обидва царі розпочали битву, але військо Димитрія було присилуване до втечі. Олександер кинувсь навздогінці за ним і переміг.

50 Він бився завзято аж до заходу сонця. Того дня поліг у бою Димитрій.

51 Тоді Олександер вислав послів до Птолемея, єгипетського царя, з такими словами:

52 «Тільки-що повернувсь я у своє царство й сів на престолі моїх батьків та захопив владу, розбивши Димитрія і зайнявши нашу країну, —

53 коли я розпочав з ним війну, ми його розгромили і його військо, і сіли на його царському престолі —

54 то й укладімо собі один з одним дружбу. Видай мені дочку твою за жінку, а я буду твоїм зятем і дам тобі і їй дарунки, що будуть тебе гідні.»

55 Цар Птолемей відповів так: «Щаслив той день, коли ти, повернувшись у землю батьків твоїх, сів на їхнім престолі царськім!

56 Зроблю для тебе, як ти написав був. Вийди мені назустріч у Птолемаїду, де ми побачимось один з одним і я стану твоїм тестем, як ти був мовив.»

57 І рушив Птолемей з Єгипту, сам він і Клеопатра, його дочка, і 162 року прибув у Птолемаїду.

58 Назустріч йому вийшов цар Олександер, за якого цар Птолемей! видав свою дочку, і справив їм весілля у Птолемаїді з великою пишнотою, як то царям личить.

59 Цар Олександер написав Йонатанові, щоб він прийшов до нього на стрічу;

60 і той вибрався великопишно в Птолемаїду й зустрівся там з обидвома царями та й дав їм і їхнім друзям срібла, золота та силу дарунків, тож тим робом їм приподобався.

61 Тут же зібрались проти нього нікчемні людці з Ізраїля, перевертні, щоб оскаржити його, та цар їх не послухав.

62 Він звелів зняти з Йонатана його одежу й надягнути на нього багряницю; так і зроблено.

63 І посадив він його біля себе і сказав своїм вельможам: «Вийдіть із ним посеред міста й оголосіть, щоб його ніхто ні в чому не оскаржував та щоб ніхто йому нічим не докучав.»

64 Коли ж його обвинувачі побачили його славу, ще проголосив окличник, і його самого; одягненого в багряницю, — усі повтікали.

65 Цар надав йому великої слави й записав його поміж перших своїх друзів, призначив його воєводою і правителем.

66 І Йонатан повернувся в Єрусалим у мирі й радості.

67 Року 165 Димитрій, син Димитрія, прибув з Крети у землю своїх батьків.

68 Почув про це цар Олександер і, вельми засмутившись, повернувся в Антіохію.

69 Тоді Димитрій настановив управителем Келесирії Аполлонія, а цей стягнув велике військо й отаборився біля Ямнії, звідки й послав послів до Йонатана, щоб вони сказали:

70 «Тільки ти єдиний повстаєш проти мене. Я став сміховиськом і ганьбою через тебе! Чого ти хоробруєш проти нас у горах?

71 Коли ти довіряєш своїм військам, зійди до нас на рівнину, і там поміряємось один з одним, бо сила міст зо мною.

72 Спитай і розвідайся, хто я такий і хто ті, що мені допомагають. І скажуть тобі, що ти не витримаєш перед нами, бо ваші батьки двічі мусіли були втікати у своїй країні.

73 Ось і тепер не встоїшся проти кінноти і проти такої сили на рівнині, де нема ні каміння, ні скелі, ані місця, і куди б утікати.»

74 Почувши ці слова Аполлонія, Йонатан вельми образився. Він вибрав 10 000 чоловік і вийшов з Єрусалиму. Брат його Симон пішов йому назустріч із допомогою.

75 Він розташувався табором навпроти Яффи, та ті, що були в місті, замкнули браму, бо в Яффі була залога Аполлонія. Юдеї кинулися здобувати її,

76 і мешканці зо страху відчинили браму, тож Йонатан захопив Яффу.

77 Довідавшись про те, Аполлоній вирушив з трьома тисячами кінноти й великим військом і попрямував на Азот, так, мов би хотів пройти тудою, а насправді посунувся на рівнину, бо мав силу кінноти, на яку покладався.

78 Йонатан гнався за ним іззаду аж до Азоту, і війська зчепились у бою.

79 Аполлоній лишив у засідці в тилу Юдеї 1000 кінноти,

80 але Йонатан дізнався, що в тилу у нього є засідка. І оточило його військо й кидали на народ стріли від ранку до вечора,

81 але народ, як наказав був Йонатан, стояв міцно, хоч їхні коні й потомились.

82 Тоді Симон висунув наперед своє військо, і закипів бій з піхотинцями, бо кіннота була виснажена. Сирійців розгромлено й кинулись вони урозтіч.

83 Кіннота порозбігалась на рівнині; вони втекли в Азот і ввійшли в Бетдагон, капище їхнього боввана, щоб там урятуватись.

84 Та Йонатан підпалив Азот і міста навколо, набрав здобичі й спалив храм Дагона й тих, що туди повтікали.

85 Тих, що полягли від меча, з тими, що були спалені живцем, було разом близько 8000 чоловік.

86 Двигнувся Йонатан звідти й отаборився під Аскалоном, мешканці якого вийшли йому назустріч з великою шанобою.

87 Потім Йонатан із своїми повернувся в Єрусалим з великою здобиччю.

88 Довідавшись про те, цар Олександер додав йому ще більшої прослави

89 і вислав золоту запинку, що звичайно дається царським родичам; так само дав йому у власність Аккарон з усією його землею.

11Сумерк і кінець Олександра 1–19; поєднання Йонатана з Димитрієм II 20–53; Антіох VI та Йонатан 54–74

1 Єгипетський цар зібрав численні війська, як пісок при березі моря, і силу суден, і шукав як би підступом заволодіти царством Олександра, щоб приєднати його до свого царства.

2 Він вирушив у Сирію з мирними словами, і мешканці міст робили йому вхід вільним і виходили йому назустріч, бо такий був наказ від Олександра — виходити йому назустріч, він бо був його зятем.

3 Та Птолемей, як тільки входив у якесь місто, лишав у кожнім військо як залогу.

4 Коли він зблизився до Азоту, йому показано спалений Храм Дагона, Азот і його околиці в руїнах, порозкидані трупи, а деякі з них попалені під час війни, — а їх навалено цілі купи по дорозі, де він проходив.

5 Цареві оповіли все, що вчинив Йонатан, щоб його оганьбити, та він мовчав.

6 Йонатан вийшов назустріч цареві в Яффу з великою пишністю, і вони привіталися взаємно й там переночували.

7 Потім Йонатан випровадив царя аж до річки, що зветься Елевтер, і повернувся в Єрусалим.

8 Цар Птолемей опанував містами, що при морі, аж до приморської Селевкії, а й лихе намислив супроти Олександра.

9 Тому й вислав послів до царя Димитрія з такими словами: «Нум лишень, укладімо союз між собою: я дам тобі мою дочку, що була за Олександром, то й будеш царювати над царством твого батька,

10 бо я розкаявся, що видав мою дочку за нього, він бо шукав мене убити.»

11 Так обмовляв його, бо зазіхав на його царство,

12 і, забравши в нього свою дочку, дав її Димитрієві, і розірвав з ним, і стала явною їхня ворожнеча.

13 Птолемей увійшов в Антіохію й вклав собі на голову корону Азії, тож мав на собі дві корони: Єгипту й Азії.

14 А Олександер був у ту пору в Килікії, бо люди тих країв повстали проти нього.

15 Почувши про все те, Олександер виступив проти Птолемея на битву. Птолемей теж вирушив йому назустріч із сильним військом і присилував його до втечі.

16 І втік Олександер в Арабію, щоб там знайти притулок, але що Птолемей став переможцем,

17 то араб Завдієл відтяв Олександрові голову й послав Птолемеєві.

18 Та по трьох днях помер і Птолемей, а залогу, що він був розставив по твердинях, вибили ті, хто жили у твердинях.

19 Отак 167 року Димитрій став царем.

20 Того часу Йонатан зібрав юдеїв, щоб відвоювати кріпость, що в Єрусалимі, і виставив проти неї силу споруд.

21 Деякі нечестивці, ненависники власного народу, пішли до царя й оповіли йому, що Йонатан облягав твердиню.

22 Почувши про те, цар розгнівався, а розвідавшись добре, негайно двигнувся, прибув у Птолемаїду й звідти письмово звелів Йонатанові зняти облогу й чимдуж прибути до нього у Птолемаїду на нараду.

23 На звістку про це, Йонатан звелів далі провадити облогу, а сам, вибравши з Ізраїля старших та священиків, удався на небезпеку.

24 Взяв він із собою срібла, золота, одежі й силу інших дарунків і пустився в дорогу до царя в Птолемаїду й знайшов ласку в нього.

25 Деякі зрадники власного народу підняли на нього скаргу,

26 та цар учинив з ними так, як його попередники, й вивищив його над усіма своїми друзями.

27 Він затвердив за ним первосвященство й усі інші привілеї, які той раніше мав, і зачислив його між своїх перших друзів.

28 Йонатан попросив у царя звільнити від податків Юдею, три округи й Самарію, та обіцяв йому 300 талантів.

29 Цар згодився й написав про те все Йонатанові листа, що звучав так:

30 «Цар Димитрій братові Йонатанові та юдейському народові, привіт!

31 Ми посилаємо також і вам відпис листа, який ми були написали відносно вас до Ластена, нашого родича, щоб і ви про нього знали:

32 Цар Димитрій батькові Ластенові, привіт!

33 Ми постановили творити добро юдейському народові, нашим друзям, що зберігають все, що справедливе супроти нас, за їхню доброзичливість до нас

34 Тому ми поступаємось їм землею юдейською і трьома округами: Афаїремою, Ліддою та Ратаміном, що були відділені від Самарії й додані до Юдеї, разом із землями, що до них належать. Всім тим, хто жертвують у Єрусалимі, ми відпускаємо побори, що їх раніше цар брав з них щороку, з того, що земля родить і що дерева приносять.

35 Так само й інші націнки, десятини й податки, що нам належаться, за солонці, за корони, — ми їм віднині все даруємо.

36 Ані одного з тих привілеїв віднині на все майбутнє не може бути назад відібрано.

37 Отож, сьогодні звеліть зробити відпис усього цього й дайте його Йонатанові та виставте на святій горі на видному місці.»

38 Побачивши, що край утихомирився та що ніхто не чинив йому опору, цар Димитрій відпустив свої війська, кожне на своє місце, крім чужоземних сил, що їх набрав був з поганських островів. Тому всі вояки, що він мав від батьків, були йому ворожі.

39 Тоді Трифон, один з давніх прибічників Олександра, побачивши, що війська нарікають на Димитрія, пішов до араба Імалкуе, який виховував Антіоха, молодого сина Олександра,

40 і став наполягати, щоб той видав йому хлопця — зробити його царем замість його батька. Він оповів йому й про все, що зробив був Димитрій, і про ворожнечу, яку його війська мали і супроти нього. Пробув він там чимало днів.

41 Тим часом Йонатан послав сказати цареві Димитрієві, щоб усунув залоги з кріпости в Єрусалимі та з інших кріпостей, вони бо воювали з Ізраїлем.

42 Димитрій вислав до Йонатана таку відповідь: «Зроблю для тебе й для твого народу не тільки це, але й славою тебе і твій народ укрию, як матиму нагоду.

43 Тим часом ти зробиш добре, якщо вишлеш мені мужів на підмогу, бо всі мої війська від мене відступилися.»

44 І вислав йому Йонатан в Антіохію 3000 відважних мужів; прибули вони до царя, і він був вельми радий з того.

45 Але городяни зібрались в середині міста, — близько 120 000 — і хотіли вбити царя,

46 що втік у палац, тоді як вони зайняли виходи з міста й розпочали битву.

47 Тут цар покликав юдеїв на допомогу, що й зібрались разом усі до одного; і розсипались по місті, вбили в той день зо 100000,

48 підпалили місто, набравши того дня великої добичі, — тож врятували царя.

49 Тоді мешканці міста, побачивши, що юдеї господарювали в місті як хотіли, занепали на дусі й заблагали царя, кажучи:

50 «Подай нам правицю й нехай юдеї перестануть воювати нас і місто.»

51 І кинули на землю зброю, й уклали мир. Отак юдеї, вкривши себе славою перед царем і перед усіма в царстві, повернулися в Єрусалим з великою здобиччю,

52 а цар Димитрій сів на царському престолі, і край зазнав миру.

53 Однак, він не дотримав нічого з того, що обіцяв, і змінивсь до Йонатана, не віддячився йому тією доброзичливістю, якої зазнав від нього, ба навіть став його вельми гнобити.

54 Після того Трифон повернувся, а з ним і Антіох, молодий хлопчина, що став царем, поклавши собі на голову корону.

55 Війська, що відпустив був Димитрій, пристали до Антіоха. Вони взяли воювати на Димитрія, і був він розгромлений, і втік.

56 Трифон захопив слонів і зайняв Антіохію.

57 Тоді молодий Антіох так написав до Йонатана: «Я потверджую за тобою первосвященство й настановляю тебе над чотирма округами і ти будеш одним із царських друзів.»

58 І вислав йому золоте начиння й столове накриття та дозволив йому пити з золотих кубків, надягати багряницю й носити золоту запинку,

59 а брата його Симона настановив начальником краю від Тирських Сходів аж до границь Єгипту.

60 І вийшов Йонатан і почав проходити через край по той бік ріки та через міста, де війська Сирії збирались до нього на допомогу. Прибув він в Аскалон, де городяни вийшли зо славою йому назустріч.

61 Звідти пішов у Газу, та мешканці міста замкнули перед ним браму, він же розташував навколо неї облогу і, ограбувавши її, спалив її околиці.

62 Тоді мешканці Гази почали просити Йонатана, і він уклав з ними мир. Він узяв від них закладниками синів вельмож їхніх і вислав їх в Єрусалим. Далі пройшов він через край аж до Дамаску.

63 Довідавсь Йонатан, що військові начальники Димитрія прибули з великим військом у Кедеш, що в Галилеї, щоб примусити його покинути свій намір,

64 і вийшов проти них, а брата свого Симона лишив у краю.

65 Симон обложив Бетсур і, оточивши його, довго воював проти нього.

66 Мешканці міста почали в нього просити миру, і він його дав їм, та самих вигнав звідти і, захопивши місто, поставив там залогу.

67 Йонатан же, що зо своїм військом отаборився був над озером Генезаретським, рано-вранці прибув на Асор-рівнину.

68 Аж ось військо чужинців йому назустріч на рівнині, до того й засідка в горах накинулась на нього, (і то тоді, як військо) прямо йшло проти юдеїв;

69 ті, що були у засідці, повилазили зо сховищ, і розпочалася битва.

70 Усі, що були при Йонатані, повтікали; ніхто з них не залишився, крім Маттатії, сина Авесалома, та Юди, сина Халфі, начальника війська.

71 Тоді Йонатан розірвав на собі одежу, посипав голову порохом і, помолившись,

72 кинувся знову до бою, розгромив ворога, так що той мусів утікати.

73 Тоді ті, що були повтікали від нього, повернулись назад і гналися з ним за ворогом аж до Кедешу, їхнього табору, і там спинились.

74 Того дня полягло зо 3000 чужинців, і Йонатан повернувся в Єрусалим.

12Союз із Римом 1–18; лист спартанського царя 19–23; дальші битви 24–38; Трифон-зрадник 39–53

1 І побачивши, що час був сприятливий, Йонатан вибрав мужів і послав їх у Рим, щоб затвердити й відновити з римлянами дружбу.

2 Так само й до спартанців і в інші місця вислав листи в тій же справі.

3 Пустились ті в дорогу до Риму і, виступивши перед Радою, сказали: «Йонатан первосвященик та юдейський народ прислали нас, щоб відновити дружбу й союз із вами, як то було перше.»

4 І римляни дали їм листа до влади в кожній країні, щоб ті провели їх мирно в Юдею.

5 Ось відпис листів, що Йонатан був написав до спартанців:

6 «Йонатан первосвященик, народна Рада, священики й увесь юдейський народ братам спартанцям, привіт!

7 Уже в минулому Онія, первосвященик, одержав був листи від Арія, що царював над вами, в яких писалося, що ви брати наші, як про це свідчить залучений тут відпис.

8 Онія прийняв вашого посла з пошаною й узяв від нього листа, в якому говорилося про союз і дружбу.

9 Хоч ми його й не потребуємо, бо маємо втіху — святі книги, що в руках наших, —

10 нам усе ж таки приємно спробувати відновити братерство й дружбу з вами, щоб не зробитись вам чужими, багато бо часу упливло, відколи ви до нас писали.

11 Ми ввесь час вас згадуємо, безнастанно, чи то на свята, чи при будь-яких інших святкових нагодах, коли приносимо жертви, чи у молитвах наших, як воно личить і годиться про братів пам’ятати.

12 Ми раді вашій славі.

13 На нас же налягло з усіх сторін багато злиднів і воєн багато; усі бо навколишні царі на нас воювали.

14 Ми не хотіли під час тих воєн ні вам, ні іншим нашим союзникам та друзям надокучати,

15 бо маємо з неба допомогу й були врятовані від наших ворогів, які були принижені.

16 Тому ми й вибрали Нуменія, сина Антіоха, й Антипатра, сина Ясона, і вислали їх до римлян, щоб відновити з ними дружбу й союз, який мали ми з ними перше.

17 Ми звеліли й до вас завернути, привітати вас і доручити вам нашого листа про віднову нашого братерства.

18 Ви, отже, зробите гаразд, коли дасте нам відповідь у цій справі.»

19 А ось відпис листа, що спартанці вислали Онії:

20 «Арій, цар спартанський, Онії, великому первосвященикові, привіт!

21 В якімсь письмі про спартанців та про юдеїв знайшлося, що вони брати та з роду Авраама.

22 І от тепер, тому що ми це знаємо, ви добре зробите, якщо нам напишете, як вам ідеться;

23 а щодо нас, то ми вам відписуємо: Худоба ваша й ваше майно — наші, так само як усе наше — ваше. Даємо, отже, наказ, щоб вас про те повідомили.»

24 Довідався Йонатан, що начальники Димитрія повернулися з більшим військом, ніж перше, щоб воювати проти нього,

25 і виступив з Єрусалиму й пішов проти них в Амафітін-край, не дав бо їм часу вступити у край свій.

26 Він вислав розвідувачів у їхній табір, які, повернувшись, оповіли йому, що сирійці готові напасти вночі на юдеїв.

27 Тому, коли зайшло сонце, Йонатан звелів своїм бути напоготові й зі зброєю в руках усю ніч сподіватися бою, і розставив передові чати навколо табору.

28 Почули вороги, що Йонатан із своїми приготувався до бою, і зо страху впали серцем і запалили вогонь у таборі в себе й відступили.

29 Та Йонатан зо своїми не знали того аж до ранку, бо бачили, що горів огонь.

30 Аж потім кинувся Йонатан навздогінці за ними, та не встиг, бо ті перейшли вже Елевтер-річку.

31 Тоді Йонатан повернувсь проти арабів, що звуться завадеї, розбив їх, узяв з них здобич

32 і, знявши табір, пішов у Дамаск, пройшовши через цілу країну.

33 Симон теж вирушив у похід і пройшов аж до Аскалону й до сусідніх твердинь, потім звернув на Яффу й заволодів нею,

34 бо почув, що мешканці хотіли були видати ту кріпость прибічникам Димитрія, тим і поставив там залогу для її охорони.

35 Повернувшись назад, Йонатан скликав на збори старших народних і ухвалив з ними збудувати кріпості в Юдеї,

36 підвищити мури єрусалимські й вивести високий мур між кріпостю та містом, щоб її від міста відділити, щоб стояла окремо, отже, щоб залога не могла нічого ні купити, ні продати.

37 От і зібралися, щоб місто будувати, — аж ось частина муру коло рову, що була на сході, завалилась. Йонатан відновив дільницю, що зветься Хафената.

38 А Симон збудував Адіду на поділлю й укріпив її, додавши їй ворота з засувами.

39 Тим часом Трифон намагався стати царем над Азією, покласти вінець собі на голову і простягнути руку на царя Антіоха,

40 але боявся, що Йонатан йому цього не дозволить, буде воювати проти нього. Тому й шукав, як би то його схопити та вбити. Він рушив у дорогу і прибув у Бетшан.

41 Йонатан із 40 000 добірних до бою мужів вийшов йому назустріч і теж прибув у Бетшан.

42 Побачив Трифон, що той прибув з великим військом, і побоявся на нього простягнути руку,

43 тому й прийняв його з честю, появив його всім своїм друзям, дав йому гостинців і наказав своїм друзям та військам слухатись його, немов себе самого,

44 та й сказав до Йонатана: «Навіщо ти томив народ цей? Таж війни нема між нами!

45 попусти їх додому, а для себе вибери кілька чоловік, щоб були при тобі, і йди зо мною у Птолемаїду. Я дам тобі її разом з іншими твердинями й рештою військ та всіма старшинами, а сам повернусь назад, бож тільки для того я й прибув сюди.»

46 Повірив йому Йонатан і зробив так, як той сказав був: відпустив війська, що пішли собі в Юдею.

47 При собі лишив він 3000 чоловік, з яких 2000 залишив у Галилеї, а 1000 ходила з ним.

48 Скоро Йонатан увійшов у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули за ним браму, схопили його і вбили мечем тих, що ввійшли з ним.

49 Тоді Трифон послав війська й кінноту в Галилею та на велику рівнину, щоб вигубити всіх, що були з Йонатаном.

50 Та ці, довідавшися, що його взято й убито разом з тими, які були при ньому, один одного підбадьорили та й густими лавами двигнулися, готові до бою.

51 Як же побачили ті, які за ними гналися, що юдеям ідеться про життя, то відступили.

52 І тим робом прибули всі в мирі в Юдею й, сповнені страху, оплакували Йонатана й тих, що були при ньому; увесь Ізраїль плакав вельми.

53 Усі народи навколо намагалися їх стерти з лиця землі; вони казали: «Нема в них ні начальника, ні помічника; ходім лишень на них війною й зітрімо з-поміж людей пам’ять про них.»

13Симон управителем 1–11; підступ Трифона 12–30; мир з Димитрієм 31–42; здобуття Гезеру й замку 43–53

1 Довідався Симон, що Трифон стягнув велике військо, щоб іти в Юдею та її спустошити,

2 і, бачивши, як народ страшенно налякався, пішов у Єрусалим, зібрав народ

3 і заходивсь його пібадьорювати, кажучи: «Ви самі знаєте, скільки я, мої брати й дім мого батька зробили для закону й храму, і про ті війни та лиха, які ми зазнали.

4 Це з-за того загинули всі мої брати, з-за Ізраїля, — і я залишився сам.

5 Та й нині — тому не бути, щоб я щадив своє життя за ввесь цей скрутний час, бо ж я не ліпший за моїх братів.

6 Однак, я помщуся за мій народ, за храм, жінок і дітей ваших, бо всі погани збились докупи, щоб з ненависти звести нас із світу.»

7 На ті слова ожив і піднісся дух народу,

8 і всі вголос закричали: «Ти — вождь наш на місці Юди та Йонатана, брата твого!

9 Веди нашу війну, і ми зробимо все, що нам накажеш!»

10 От і зібрав він усіх мужів-вояків та й поспішився довершити мури Єрусалиму й укріпив його навколо.

11 А потім вислав Йонатана, сина Авесалома, з достатнім військом у Яффу; той вигнав мешканців із неї та й оселивсь там.

12 Трифон же двигнувся з великим військом із Птолемаїди, щоб напасти на Юдею, мавши при собі Йонатана бранцем,

13 тоді, як Симон був отаборився біля Адіди, проти рівнини.

14 Довідавшися, що замість Йонатана настановлено Симона, його брата, який має намір розпочати з ним війну, Трифон вислав до нього послів, щоб йому сказати:

15 «То з-за грошей, що їх брат твій Йонатан винен у царську скарбницю за різні урядові справи, які виконував, тримаємо його в себе.

16 Тож вишли 100 талантів срібла і двох його синів у заклад, щоб, випущений на свободу, він проти нас не збунтувався, і ми відпустимо його на волю.»

17 Знав Симон добре, що вони підступно з ним говорять, та все ж таки послав по гроші й по хлопців, щоб не накликати на себе ворожнечу народу,

18 який сказав би: Це тому, що я не вислав грошей і хлопців, загинув (Йонатан).

19 І вислав хлопців і 100 талантів, але той слова не додержав і не випустив Йонатана.

20 Ба навіть після того заповзявся вдертись у край, щоб його спустошити, й обійшов його з дороги, що веде в Адору. Симон із своїм військом, куди б той не рухнувся, ставав йому навпроти.

21 Тоді ті, що були у твердині, вислали до Трифона послів, нагально просивши його прийти до них через пустиню і вислати їм харчів.

22 І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб туди прибути, але тієї ночі випав вельми великий сніг, і через сніг він не міг прибути. Тому, знявши табір, пустився він у Гілеад;

23 коли ж близько був до Басками, убив Йонатана, що там і був похований.

24 Звідти Трифон повернувся й прибув у край свій.

25 Симон послав за останками брата свого Йонатана й поховав його в Модіні, місті своїх предків.

26 Увесь Ізраїль учинив над ним велику жалобу й довго плакав за ним.

27 Симон зробив над гробом свого батька і братів високий пам’ятник, що можна було бачити здалека й що був іззаду та спереду виложений тесаним камінням.

28 Поставив також 7 пірамід одну проти одної: батькові, матері й чотирьом братам.

29 І прикрасив їх ось так: поставив довкола них високі колони, на них умістив на вічний спомин збройні трофеї, а обабіч зброї різьблені судна, що їх могли бачити всі, хто пливли морем.

30 Це та гробниця, яку він спорудив у Модіні і яка існує по сьогодні.

31 Трифон, що поводився підступно з молодим царем Антіохом, убив його

32 й сам став царем замість нього, вклавши собі на голову корону Азії, і наробив у краю багато лиха.

33 Тим часом Симон відбудував твердині в Юдеї, обвів їх високими баштами й мурами з воротами на засувах і наскладав харчів у тих твердинях.

34 Він вибрав людей і послав до царя Димитрія, щоб цей дав землі пільгу, бо всі вчинки Трифона були здирством.

35 Цар Димитрій вислав йому відповідь на його прохання і написав йому такий лист:

36 «Цар Димитрій Симонові первосвященикові, другові царів, старшим і юдейському народові, привіт!

37 Ми одержали золоту корону й пальмову вітку, яку ви нам вислали. Ми готові укласти цілковитий мир з вами й написати нашим урядовцям зробити вам полегші.

38 Те, що ми встановили з вами, буде стояти, і твердині, які ви збудували, будуть ваші.

39 Ми відпускаємо вам недобори й недоліки, яких ви допустилися по цей день, як і корону, яку ви нам винні, а якби які податки брано в Єрусалимі, то більш їх не вимагатимуть.

40 Коли ж би хто з вас був здібний записатись у наші сердюки, нехай запишеться. І нехай мир буде між нами.»

41 Року 170 усунено з Ізраїля ярмо поганське,

42 і народ у грамотах та договорах почав писати: «Першого року Симона, великого первосвященика, вождя і начальника юдеїв.»

43 Того часу Симон обложив Гезеру й оточив її навколо військом. Він збудував рухому вежу і, підсунувши її під місто, ударив нею в одну башту й заволодів нею.

44 Ті, що були в рухомій вежі, вскочили в місто, де зчинилась велика метушня.

45 Мешканці з жінками та дітьми вийшли за мур у порваній одежі й стали вголос благати Симона, щоб уклав з ними мир,

46 кажучи: «Не чини з нами за нашою злобою, але за твоїм милосердям.»

47 І замирився Симон з ними, і битва припинилась, але він вигнав їх з міста й, очистивши доми, в яких були кумири, так увійшов у місто під співи і благословення.

48 Він викинув із нього всяку нечистоту й оселив там людей, що трималися закону, укріпив його і збудував собі самому дім у ньому.

49 Ті, що були у твердині, не могли ні вийти, ні ввійти, щоб щось у краю купити чи продати, і голодували сильно, і чимало з них від голоду погинуло.

50 Вони звернулися до Симона, благаючи в нього миру, і він дав їм його, але повиганяв їх звідти й очистив кріпость від усякої гидоти.

51 Двадцять третього дня, місяця другого, 171 року юдеї ввійшли до неї з похвалами, пальмовими галузками, під звуки гарф, цимбалів та гусел, під спів пісень та гимнів, бо був знищений між Ізраїлем великий ворог.

52 Постановлено щороку з радістю святкувати це свято. Він укріпив гору, на якій був храм, від сторони твердині, і замешкав там сам з усіма.

53 Побачив Симон, що його син Іоан став уже мужем, то й зробив його вождем над усіма військами. Іоан замешкав у Гезері.

14Димитрій потрапляє в полон 1–15; союз із Римом та Спартою 16–24; почесна грамота для Симона 25–49

1 Року 172 цар Димитрій стягнув свої війська й пішов у Мідію, щоб там шукати допомоги для війни з Грифоном.

2 Почув Арсак, цар Персії та Мідії, що Димитрій увійшов у його землі, і вислав одного із своїх начальників, щоб схопити його живцем.

3 Той вирушив і, розгромивши військо Димитрія, взяв його живцем у полон і привів до Арсака, а той кинув його до в’язниці.

4 Край Юди зазнав миру на ввесь час Симона, який шукав добра для свого народу, і влада його була їм довподоби, так само, як і його слава, повсякчасно.

5 На додаток же до тієї слави він здобув Яффу, зробив з неї пристань і відкрив доступ до островів на морі.

6 Він поширив границі для свого народу і правив своїм краєм.

7 Він зібрав силу бранців, забрав Гезеру, Бетсур і твердиню, і викинув з неї нечистоти: не було нікого, хто б противився йому.

8 Народ орав у мирі власну землю, земля давала свій урожай, а дерева на полі — плоди.

9 Старі сиділи по майданах, всі про добробут гуторили, молодь носила пишні шати й зброю.

10 Містам постачав він харчі, укріпив їх до оборони, так що слава про його ім’я дійшла на самий край світу.

11 Він повернув мир на землю, й Ізраїль радів з того вельми.

12 Кожен сидів собі під виноградною лозою чи смоковницею, і нікому було його лякати.

13 Зник їхній ворог із краю, а царів побито за тих днів.

14 Він додав духу всім нещасним у народі, тримався закону й усунув усіх беззаконних.

15 Він укрив храм славою та збагатив святим посудом.

16 Як чутка про смерть Йонатана дійшла до Риму та до Спарти, всі вельми засмутились.

17 Та як почули, що Симон, його брат, став первосвящеником замість нього й правив краєм і містами, що в ньому,

18 написали вони на бронзових таблицях до нього, щоб відновити з ним союз і дружбу, що були уклали з Юдою та Йонатаном, його братами.

19 Прочитано їх перед громадою в Єрусалимі.

20 Ось відпис листа, що його написали спартанці: «Правителі спартанські й місто Симонові, великому первосвященикові, старшим, священикам та всьому юдейському народові, своїм братам, привіт!

21 Посли, яких ви вислали до нашого народу, оповіли нам про вашу славу й честь. Ми були раді їхньому приходові

22 і записали те, що вони сказали, в народних постановах таким робом: Нуменій, син Антіоха, і Антипатр, син Ясона, посли юдейські, прийшли до нас, щоб відновити дружбу з нами.

23 Вподобалось народові прийняти тих мужів із честю й покласти відпис їхніх слів до громадського архіву, щоб народ спартанський мав про те згадку.» Відпис цього був виконаний і для первосвященика Симона.

24 Після того Симон послав Нуменія у Рим з великим золотим щитом, вагою 1000 мін, щоб затвердити з римлянами дружбу.

25 Довідавшись про те, народ сказав: «Як нам віддячити Симонові та його синам?

26 Він бо справді виявив себе разом з братами й домом свого батька твердим, воював і прогнав ворогів Ізраїля і дав йому свободу.» І вирізьблено це на бронзових таблицях, які й прибито до стовпів на горі Сіон.

27 Ось відпис тієї постанови: «Вісімнадцятого Елула 172 року, — це третій рік Симона, великого первосвященика, князя Божого народу, —

28 на великих зборах священиків, народу, князів народу й старших краю було вирішено ось що:

29 Чимало було воєн у краю, але Симон, син Маттатії, з потомків Йоаріва, і брати його віддали себе на небезпеку і протистали ворогам свого народу, щоб храм і закон його збереглися цілими. Вони вкрили великою славою народ свій.

30 Йонатан скупчив свій народ, став його первосвящеником і відійшов до своїх предків.

31 Тоді вороги їхні хотіли напасти на їхній край і простягнути руки на їхню святиню,

32 але Симон піднявсь і бився за народ свій. Він витратив багато власних грошей на те, щоб озброїти й оплатити військо свого народу.

33 Він укріпив міста Юдеї і Бетсур, що на границі Юдеї, в якім раніш була ворожа зброя, і поставив там залогу з мужів юдейських.

34 Він укріпив теж і Яффу, що на морі, і Гезеру на границі Азоту, де перед тим жив ворог, і де він поселив юдеїв, нагромадивши там усе, що було конечне для їхнього існування.

35 Народ бачив віру Симона і славу, яку він хотів здобути для свого народу, і настановив його начальником та первосвящеником за всі ті заслуги, за справедливість та за віру, яку зберіг він і своєму народові, шукаючи всяким способом підвищити народ свій.

36 За його часу пощастило, завдяки йому, вигнати поган із краю і тих, що були в Давидгороді, в Єрусалимі, де вони відбудували собі були твердиню, з якої робили наскоки й плюгавили навколо храм та допускалися великих гріхів супроти його святости.

37 Він оселив у ньому воїнів-юдеїв і для безпеки краю та міста укріпив його й підняв єрусалимські стіни.

38 Цар Димитрій дав йому за це верховне первосвященство

39 і зробив його одним із своїх друзів та оточив великою повагою,

40 бо довідався, що римляни звуть юдеїв друзями й братами і що вони прийняли послів Симона з честю,

41 що юдеї й священики ухвалили, щоб Симон був їхнім князем і первосвящеником назавжди, аж поки не постане пророк вірний,

42 щоб був їхнім полководцем, щоб піклувався храмом їхнім, щоб призначив урядовців над роботами, над краєм, над зброєю та над твердинями

43 і щоб піклувавсь особисто храмом, щоб усі були йому слухняні, щоб його ім’ям писано всі грамоти у краю, нарешті, щоб мав право одягатися в багряницю й носити золоті оздоби.

44 Нікому, чи то з народу чи з священиків, не буде можна відкинути що-небудь із того, ані перечити його наказам, ані без його дозволу скликати в краю збори, ані вдягатись у багряницю, ані носити золоту запинку.

45 А хто чинитиме навпроти цьому або відкине що-небудь із цього, того віддадуть під кару.»

46 І ввесь народ схвалив, щоб Симон діяв за цими установами.

47 Симон прийняв і згодився бути первосвящеником, вождем і князем юдейським і священицьким — бути на чолі всіх.

48 І звеліли вирізьбити цю постанову на бронзових таблицях і виставити на стіні храму на виднім місці,

49 а відпис її покласти у скарбниці, щоб Симон та його сини мали для вжитку.

15Антіох VII 1–9; облога Дори 10–14; лист із Риму 15–24; розрив з Антіохом 25–36; воєнна виправа Кендебел 37–41

1 Антіох, син царя Димитрія, вислав з морських островів лист до Симона, священика та юдейського князя, і до всього народу.

2 А в тому листі стояло ось що: «Цар Антіох Симонові, первосвященикові та князеві, і юдейському народові, привіт!

3 Тому що деякі злочинці захопили царство моїх батьків, то я й вирішив відібрати його назад, щоб завести в ньому порядок, як перше. Для того я стягнув силу війська і наготував військові кораблі.

4 Я маю намір висадитись у краю, щоб покарати тих, які зруйнували край наш та спустошили багато міст у моїм царстві.

5 Тому я нині затверджую за тобою всі пільги, що тобі дали були царі передо мною, а й усі ті дари, які вони були тобі відпустили.

6 Я дозволяю тобі бити власні гроші для твого краю.

7 Єрусалим і храм будуть вільні. Вся зброя, що ти наготував, і всі кріпості, які ти спорудив та які займаєш, залишаться для тебе.

8 Усякий царський довг і все, що будеш винен у царський скарб, відпускається тобі віднині і назавжди.

9 А як повернемо собі назад наше царство, вкриємо ми тебе, народ твій і храм такою великою славою, що вона, ота ваша слава, розійдеться по всьому світі.»

10 Року 174 Антіох вирушив у край батьків своїх, і всі війська пристали до нього, так що з Трифоном зосталося їх мало.

11 Антіох розпочав гонитву за ним, та він прибув, утікаючи, у Дору, що на морі,

12 бо знав, що над ним нависло лихо й що військо покинуло його.

13 Антіох обложив Дору, маючи при собі 112 000 воїнів і 8000 кінноти.

14 Він оточив місто тоді, як кораблі підпливли з моря, і натискав на місто з суші й з моря, не даючи нікому ні вийти, ні ввійти.

15 Тим часом Нуменій з тими, що були з ним, повернувся з Риму з листами до царів і до країв. Ось що там стояло:

16 «Люцій, римський консул, цареві Птолемеєві, привіт!

17 Юдейські посли прибули до нас як наші друзі й союзники, щоб відновити стару дружбу й союз, — їх вислав Симон первосвященик і народ юдейський, —

18 і принесли з собою золотий щит вагою 1000 мін.

19 Отож, ухвалили ми написати царям та країнам, щоб не завдавали їм зла, не нападали на них, ні на їхні міста, ні на їхній край, та не вступали в союз із тими, що будуть з ними воювати.

20 Ми згодилися прийняти від них щит.

21 Коли ж деякі злочинці втекли зо свого краю до вас, видайте їх Симонові первосвященикові, щоб покарав їх за їхнім законом.»

22 Те саме написав консул цареві Димитрієві, Атталові, Аріяратові, Арсакові

23 та до всіх країв, до Сампсаму, до спартанців, до Делосу, до Мендоси, до Сікіони, до Карії, до Самосу, до Памфілії, до Лікії, до Галікарнасу, до Родосу, до Фаселіди, до Косу, до Сіде, до Араду, до Гортини, до Кніду, до Кіпру та до Кирени.

24 І відпис цього передав Симонові первосвященикові.

25 Цар Антіох розташувався табором перед Дорою, кидаючи ввесь час на неї військові загони й вживаючи облогових машин. Він замкнув у ній Трифона, так, що той не міг ні вийти, ні ввійти.

26 Симон послав йому на допомогу 2000 добірних вояків, срібла, золота й відповідного знаряддя,

27 та цар не захотів того прийняти; ба більше, він навіть зробив нечинним усе те, що був уклав з ним перше, і поставився до нього інакше.

28 Послав до нього Атенобія, одного з своїх друзів, щоб той повідомив його словами: «Ви зайняли Яффу, Гезеру і кріпость у Єрусалимі, міста царства мого;

29 спустошили їхні землі, наробили у краю великої шкоди й захопили багато місць у моїм царстві,

30 Поверніть тепер назад міста, які ви зайняли, і податки з місцевостей, що ви захопили поза межами Юдеї.

31 А як ні, то дайте замість того 500 талантів срібла, а за шкоду, якої ви накоїли, і за податки з міст других 500 талантів, інакше підемо на вас війною.»

32 Прибув Атенобій, царський друг, у Єрусалим і як побачив Симона, його креденець із золотим та срібним посудом і численну челядь, був здивований. Переказав він йому царські слова,

33 а Симон відрік на те: «Ані землі чужої ми не захопили, ані добра чужого ми не забрали, лише спадщину батьків наших, що колись була несправедливо забрана нашими ворогами.

34 Ми при слушній нагоді відібрали назад спадщину батьків наших.

35 Що ж до Яффи та Гезери, які ти вимагаєш, то вони накоїли великої шкоди нашому народові та краєві нашому, — та все ж ми за них дамо 100 талантів.»

36 Той не відповів йому на це ні слова, а розгніваний, повернувся до царя й переповів йому тую мову, а й про славу Симона й про все, що бачив, тож цар і скипів великим гнівом.

37 Тим часом Трифон сів на корабель і втік в Ортосію.

38 Тоді цар настановив Кендебея верховним начальником приморської смуги й доручив йому піше та кінне військо.

39 Він наказав йому розташуватись табором проти Юдеї, звелів побудувати Кедрон, укріпити його ворота й вести війну з народом, тоді як сам пустивсь у погоню за Трифоном.

40 Кендебей прибув у Ямнію й почав мордувати народ, робити наскоки на Юдею, брати в полон людей і вбивати.

41 Він збудував Кедрон і поставив там комонних і звичайне військо, щоб вони, виходивши (вряди-годи), пильнували дороги в Юдеї, як то йому повелів був цар.

16Юда та Іоан 1–10; смерть Симона 11–22; закінчення 23–24

1 Того часу Іоан пішов з Гезери й розповів Симонові, своєму батькові про те, що робив Кендебей.

2 Симон покликав двох своїх старших синів Юду та Іоана, і сказав їм: «Я, мої брати й дім мого батька вели війни Ізраїля з нашої молодости по нинішній день, і нам щастило визволяти Ізраїля.

3 Та нині постарівсь я, ви ж, хвалити Бога, у цвіті віку. Тож будьте замість мене та мого брата й ідіть і бийтеся за народ наш, і допомога неба буде з вами!»

4 І вибрав з краю 20 000 вояків та кіннотчиків, що двигнулися проти Кендебея, переночувавши у Модіні.

5 Вставши вранці, просунулись рівниною, аж ось назустріч їм велике військо, піше й кінне, а проміж них потік.

6 Іоан зо своїм військом вишикувались проти ворога, але, побачивши, що люди бояться переходити через потік, сам перейшов його перший. Бачивши те, вояки його перейшли слідом за ним.

7 Він розділив своїх на дві частини й розставив вершників між піхотинцями, бо ворожа кіннота була вельми численна.

8 Отож, засурмили, і Кендебей із своїм військом пустився тікати, і полягло від тяжких ран чимало з них, а решта втекла у твердиню.

9 Тоді був поранений Юда, брат Іоана. Іоан гнався за ними, аж поки не дійшов до Кедрону, що (Кендебей) відбудував був.

10 Ворог утік до башт, що на полях азотських, але (Іоан) підпалив їх, і в них загинуло зо 2000. Потім повернувся спокійно у Юдею.

11 Птолемей, син Абуба, був настановлений правителем єрихонської долини; він мав багато срібла й золота,

12 бо був зятем первосвященика.

13 Та серце в нього загорділо, і він забажав заволодіти краєм, тому й задумав, як би то підступно звести зо світу Симона та його синів.

14 Саме тоді Симон, проїжджаючи містами країни, щоб забезпечити їхні потреби, спустився в Єрихон, сам він і Маттатія та Юда, його сини, — було це 177 року, одинадцятого місяця, місяця Савату, —

15 і син Абуба прийняв їх підступно в маленьку кріпость, що зветься Док, її він збудував був, — і там зробив для них великий бенкет. Там же сховав він кілька чоловік,

16 і як Симон із синами упився, Птолемей зо своїми встали, схопили зброю, накинулись на Симона в бенкетовій залі й забили його з синами та з кількома слугами.

17 Отак учинив він велику зраду і відплатив злом за добро.

18 Птолемей написав про те звіт і послав цареві з проханням вислати йому на допомогу військо й передати йому управу краю та міста.

19 Він вислав і людей в Гезеру, щоб забити Іоана, і виправив тисячникам листи, щоб вони прийшли до нього, а він би дав їм срібло, золото й гостинці.

20 І ще інших вислав, щоб зайняли Єрусалим і гору, на якій храм.

21 Тим часом хтось метнувсь наперед і оповів Іоанові в Гезері, що його батько й брати загинули, ще й додав: «Він вислав когось, щоб і тебе вбити.»

22 Почувши це, Іоан вельми збентежився, схопив людей, що прийшли його вбити, і покарав їх на смерть, бо знав, що вони хотіли його вбити.

23 Решта чинів Іоана, його війни, подвиги, які він учинив, будування мурів, що їх він вивів, та інші його дії

24 записані в літописі його первосвященства з того часу, як став він первосвящеником після батька.