Книга ІІ Макавеїв
1 «Братам юдеям, що в Єгипті, привіт! Брати юдеї, що в Єрусалимі та в краю Юдейськім, бажають щасливого миру.
2 Нехай Бог благословить вас добром і згадає союз з Авраамом, Ісааком та Яковом, своїми вірними слугами.
3 Нехай він дасть вам усім серце почитати його та чинити його волю великодушно й добровільно.
4 Нехай відкриє ваше серце для закону свого та для своїх заповідей і нехай дасть вам мир.
5 Нехай вислухає ваші молитви, примириться з вами та й не покине вас у лиху годину.
6 Ось ми тут сьогодні молимося за вас.
7 За Царя Димитрія, 169-го року, ми, юдеї, вам писали: у скруті й у великому смутку, що наліг на нас цими роками, відколи Ясон зо своїми прибічниками, зрадивши святу землю й царство,
8 підпалив двері в храмі й розлив кров невинну, — ми молились до Господа й були вислухані. Ми принесли тоді жертву й офіру з питльованої муки, засвітили ліхтарі й виклали хліби.
9 І нині ми вам пишемо, щоб ви святкували дні Кучок у місяці Кіслеві. Рік 188.»
10 «Ті, що живуть у Єрусалимі, та Юдеї, рада старших і Юда, Арістобулові, наставникові царя Птолемея, з роду помазаних священиків, і юдеям, що в Єгипті, привіт і поздоровлення!
11 Врятовані Богом від великих небезпек, ми вельми йому дякуємо як нашому вождеві в боротьбі проти царя.
12 Бо це він відкинув тих, що воювали проти святого міста.
13 Прибули бо в Персію, і князь із своїм військом, яке здавалось непереможним, був порубаний у храмі Нанеї, завдяки хитрості жерців Нанеї.
14 Антіох із своїми друзями прибув на те місце, немов би для того, щоб одружитися з богинею, а насправді, щоб захопити великий скарб як посаг.
15 Жерці храму Нанеї виставили той скарб, і коли Антіох з небагатьма ввійшов ув огорожу святині, вони, скоро він увійшов, замкнули храм,
16 відчинили в стелі потаємні двері й, кидаючи зверху камінням, забили князя і тих, що з ним були, і, розшматувавши їх на кусні та відтявши їм голови, кинули тим, що були зовні.
17 Нехай у всьому буде благословенний наш Бог, що видав на смерть нечестивих.
18 Маючи на думці святкувати двадцять п’ятого Кіслева очищення храму, ми вважали нашим обов’язком сповістити вас про це, щоб ви теж святкували Кучки й день появи вогню, тоді, як Неємія, відбудувавши храм і жертовник, приносив жертви.
19 Бо коли наших батьків виводили у Персію, тодішні священики взяли з жертовника вогню й потайки сховали в порожній сухий колодязь і там так добре скрили його, що місце нікому не було відоме.
20 А як минуло доволі часу, коли то було Богові вгодно, висланий перським царем Неємія звелів потемкам тих священиків, які сховали вогонь, розшукати його. Та як ці донесли нам, що не знайшли вогню, лише якусь масну воду, тоді він казав їм зачерпнути її і принести до себе.
21 І коли для жертв усе було готове, Неємія звелів священикам обризкати тією водою дрова й те, що лежало на них.
22 Коли вони так зробили, й сонце, що перед тим було сховане за хмарами, через якийсь час знову засяяло, зайнявся вогонь великий, так що всі здивувались.
23 І тоді, коли горіли жертви, священики молилися, а зо священиками ввесь народ. Йонатан починав, а за ним інші промовляли разом з Неємією.
24 Молитва ж була така: Господи, Господи, Боже, Творче всього, страшний, могутній, справедливий, милосердний і єдиний Царю та благодітелю,
25 єдиний подателю, єдиний справедливий і Вседержителю, вічний, що спасаєш Ізраїля з усякого зла, що вибрав єси наших батьків і освятив їх,
26 прийми цю жертву за ввесь народ твій Ізраїля; бережи твоє спадкоємство й освяти його.
27 Збери наших розсіяних; визволь тих, що в рабстві між народами; зглянься над упослідженими й поневіреними, і нехай народи знають, що ти — Бог наш.
28 Покарай тих, що гноблять нас і поневіряють нами в своїй гордині.
29 Пересели народ твій у твоє святе місце, як це Мойсей був сказав.
30 В той час священики співали гимни.
31 А коли жертви згоріли, Неємія звелів облити велике каміння водою, яка залишилась.
32 Як це зробили, загорілося полум’я, що його поглинула ясність, яка засяяла від жертовника.
33 Коли це стало явним, і перському цареві оповіли, що на тому місці, де виселені священики були сховали вогонь, з’явилась вода, якою Неємія з товаришами очистили приналежне до жертви,
34 тоді цар, огородив те місце, розслідив справу й об’явив його святим.
35 Він приймав і роздавав силу дарунків тим, що їм хотів показати свою прихильність.
36 Товариші Неємії назвали ту воду нефтоар, що означає очищення, однак загально називають її нефтай.»
1 «У відписах (спогадів) знаходять, що пророк Єремія звелів переселенцям узяти вогню, як це було зазначено
2 і як він наказав переселенцям, давши закон їм, не забувати заповідей Божих і не давати звести себе думками, дивившися на золотих та срібних ідолів та на всю красу, що навколо них.
3 І разом з подібними порадами він їх заохочував не віддаляти закону від свого серця.
4 А було в тому письмі, що пророк, за даним йому об’явленням, повелів узяти з собою намет і кивот, коли він був вийшов на гору, звідки Мойсей, піднявшись, бачив Божу спадщину.
5 Прийшовши туди, він знайшов там житло, схоже на печеру, і вніс туди намет, кивот і жертовник кадильний та й забив двері.
6 Дехто з тих, що були його супроводжували, приступили, щоб позначити дорогу, та не могли її знайти.
7 Довідавшись про це, Єремія почав їм дорікати, кажучи: Те місце буде невідомим, аж поки Бог не збере свого народу й не змилується над ним.
8 Тоді Господь знову покаже ті предмети, й буде видно славу Господню і хмару, як вона з’явилась була за Мойсея і за Соломона, коли він просив, щоб храм був посвячений велично. —
9 Далі оповідалося, як він у своїй мудрості приніс жертву посвячення і викінчення храму;
10 і як Мойсей молився був до Господа, і зійшов огонь з неба та й спалив жертви, так і Соломон помолився, і вогонь, спустившись із неба, пожер всепалення.
11 Мойсей сказав: Тому що жертву за гріх не спожито, тим то й знищено її.
12 Так само й Соломон робив 8 днів.
13 Про ці самі події оповідалося теж у літописах і спогадах Неємії, а також і про те, як він заклав книгозбірню, в якій зібрав книги про царів, пророків і про Давида, та царські листи про приноси.
14 Юда теж зібрав усі книги, що були розкинені з-за війни, що нам нагодилась; тепер вони в нас.
15 Якщо ви їх потребуєте, пришліть до нас людей, щоб вони принесли вам їх.
16 Заміряючи святкувати очищення (храму), ми написали вам про це. Ви, отже, зробите добре, коли святкуватимете ці дні.
17 Бог же спас увесь народ свій та віддав назад усім спадщину, царську владу, священство й храм,
18 як обіцяв він своїм законом, той Бог, — ми надіємося на Бога, — скоро змилується над нами і збере нас із піднебесної у святе місце, бо він нас визволив з великих бід і храм очистив.»
19 Події, що відбулися за Юди Макавея та його братів, — очищення великого храму, посвячення жертовника,
20 також війни проти Антіоха Епіфана та проти його сина Евпатора,
21 об’явлення, що було з неба для тих, хто шляхетно та ревно боролися за юдейство, так що хоч їх і мало було, а все ж таки відвоювали ввесь край, прогнали варварські орди;
22 славетний на ввесь світ храм назад забрали, звільнили місто; закони, що мали бути скасовані, вони знову поновили; Господь бо своєю великою доброзичливістю був милосердний до них, —
23 усе те, про що оповів Ясон Киренейський у п’ятьох книгах, спробуємо скоротити в одну.
24 Бачивши тьму-тьменну чисел і трудність для тих, хто схоче цілковито віддатись оповіданням тієї історії, з огляду на велику кількість матеріялу,
25 ми старалися дати душевне задоволення тим, що захочуть їх читати, легкість тим, хто волітимуть затримати їх у пам’яті, а користь тим усім, кому потрапить у руки ця книга.
26 Нам же, що взяли на себе тяжкий труд цього скорочення, праця була нелегка, коштувала поту й безсонних ночей.
27 Так само, як не легко і тому, хто справляє бенкет і старається задовольнити інших. Однак, щоб зробити приємність багатьом, ми радо візьмемо на себе цей важкий труд,
28 а, полишивши авторові точне оповідання кожної події, самі будемо старатися стисло окреслити скорочення.
29 Бо як воно є з будівничим дому нового, який має дбати про цілу будову, і як той, що забирається малювати чи прикрашувати, дбає тільки про те, що необхідне для оздоби, так теж є, здається мені, і з нами.
30 Заходити в глибину питань, підходити до них з усіх боків, вивчати їх подробиці — це справа первоавтора;
31 а шукати стислости в оповіданні, уникати повного оповідання про події, — в цьому слід лишити волю тому, хто коротко переповідає події.
32 Почнім, отже, нашу повість, не додаючи нічого більше до того, про що ми вже сказали: бо воно направду було б і нерозумним розписуватися довго перед писанням історії, саму ж історію скорочувати.
1 Тоді, коли правління у святому місті відбувалось у повному мирі й закони, завдяки благочестю та ненависті до зла в первосвященика Онії, береглись якнайкраще,
2 траплялось, що й самі царі шанували храм і прославляли святиню найкращими дарами;
3 тож і Селевк, цар Азії, давав з власних прибутків усе, що було конечне для видатків на богослужебні жертви.
4 Та якийсь Симон з покоління Веніямина, наставник храму, не погодився з первосвящеником щодо управи ринку в місті,
5 а не мігши Онію подолати, подався на зустріч з Аполлонієм з Тарсу, під цю пору правителем Келесирії та Фінікії,
6 і оповів, що скарбниця в Єрусалимі повна нечуваних багатств, що там сила грошей була незліченна та що не всі вони були призначені на жертви, тож цареві можна б їх узяти в руки.
7 В розмові з царем, Аполлоній розповів йому про багатства, про які йому донесено, і цар вибрав Геліодора, свого першого намісника, і вислав його з наказом забрати вищезгадані багатства.
8 Геліодор вирушив негайно в дорогу, буцімто щоб навідатися до міст Келесирії та Фінікії, в дійсності ж, щоб виконати намір царський.
9 Прибувши в Єрусалим, де його первосвященик міста прийняв доброзичливо, він, Геліодор, сказав про те, що було йому об’явлено, та й заявив причину, з-за якої прийшов, ще й спитав, чи воно справді так і є.
10 Первосвященик же пояснив йому, що то були вклади вдів і сиріт;
11 дещо належало Гірканові, синові Товії, дуже знатному мужеві; що воно не було так, як, говоривши неправду, повідав був нечестивий Симон; що всього було 400 талантів срібла й 200 талантів золота;
12 і що, нарешті, аж ніяк не можна було робити кривди тим, хто звірилися на святість місця, на велич і недоторканість храму, вшановуваного в цілому світі.
13 Але Геліодор відповів, що, силою даного йому наказу царського, ці багатства мали бути конечно перевезені в царську скарбницю.
14 Коли ж у призначений день він увійшов, щоб оглянути багатства, по всьому місті зчинилося велике занепокоєння.
15 Тоді священики у священичих одежах, припавши до землі перед вівтарем, благали Небо, що встановило закони про вклади, щоб зберегло їх цілими для тих, що дали їх на схов.
16 Хто споглядав на обличчя первосвященика, то в того серце краялося від болю: вид бо його й змінений колір виявляли душевний біль.
17 Страх і тремтіння охопили тіло його, з чого всі бачили, хто тільки дивився на нього, те страждання, яке опанувало його серце.
18 Люди ж кидалися купами з домів, щоб молитися всі разом, бо храм ось-ось мав бути осквернений.
19 Жіноцтво з волосяницями, які сягали по груди, висипало на вулиці. Щождо дівчат, які були замкнені по домах, то деякі збігались до дверей, деякі ставали на мури, а деякі виглядали крізь вікна.
20 А всі вони, простягнувши руки до неба, проказували благальні моління.
21 Жаль було дивитися на натовп, який у безладді припав до землі, та на вельми прибитого первосвященика у великому страсі.
22 Вони отже взивали до Господа Вседержителя, щоб він зберіг повірені вклади цілими та в повній безпеці для тих, хто повірили їх.
23 Тим часом Геліодор брався виконувати наказ.
24 Він зо своїми прибічниками був уже там, де була скарбниця, коли Володар духів і всякої влади вчинив там велику появу; а вчинив він це так, що всі, хто були відважилися ввійти, побиті Божою силою, знепритомніли й занепали на дусі.
25 їм бо з’явивсь якийсь кінь із страшним вершником на собі, прибраний у пишну упряж; він кинувся з усієї сили й передніми копитами став бити Геліодора. А той, хто сидів на ньому, видавалося, мав золоту зброю.
26 Крім того, двоє юнаків з’явились йому — неабиякої сили, прегарної вроди, зодягнені в чудові шати. Вони, ставши з обох боків Геліодора, били його безустанку, завдавши йому безліч ударів.
27 Коли ж він, повитий густою темрявою, впав зненацька на землю, його вхопили і, поклавши на ноші, винесли,
28 і визнали явно Божу силу: безпомічний бо був той, хто щойно з великим почетом та з прибічниками ввійшов був в оту скарбницю.
29 І коли він, побитий Божою могутністю, лежав там німий, без жадної надії на рятунок і покинутий,
30 юдеї благословляли Господа, який прославив своє святе місце; храм же, недавно ще переповнений страхом та неладом, завдяки появі Бога Вседержителя сповнився веселощами та радістю.
31 Втім, деякі з товаришів Геліодора заходилися відразу просити Онію, щоб він візвав до Всевишнього, і щоб Всевишній дарував життя сердезі, який був уже при останньому віддиху.
32 Боявшися, щоб цар не підозрівав юдеїв, мовляв, то вони скоїли якесь лихо Геліодорові, священик приніс жертву за здоров’я цього мужа.
33 Коли ж первосвященик приносив жертву, щоб надолужити переблаганням, ті самі юнаки знов з’явилися Геліодорові, зодягнені в ті ж самі шати, і, стоячи, сказали: «Подякуй вельми Онії первосвященикові, бо завдяки йому Господь дає тобі ласкаво життя.
34 А по цій карі з неба повідай усім про велич Божої могутности.» Сказавши це, вони зникли.
35 Геліодор же, принісши Господеві жертву й зробивши якнайбільші обітниці тому, хто врятував йому життя, люб’язно попрощався з Онією і повернувся з військом до царя.
36 Він свідчив усім про діла превеликого Бога, які він бачив сам на власні очі.
37 А коли цар спитав Геліодора, кого б, на його думку, можна ще раз послати в Єрусалим, він відповів:
38 «Як маєш якогось ворога або ворохобника, то пошли його туди, і побачиш, як буде покараний, якщо пощастить йому врятуватись, бо довкола того місця є направду якась Божа сила.
39 Сам бо той, хто має житло на небі, наглядає й захищає те місце, а тих, що туди приходять із злими замірами, він б’є і губить на смерть.»
40 Отак воно було з Геліодором, і тим робом була врятована скарбниця.
1 Згаданий Симон, який видав скарби й батьківщину, обмовив Онію, мовляв, то він нацькував проти Геліодора й був причиною його нещастя,
2 і добродія міста, покровителя одноплемінників, ревнителя законів він зухвало назвав бунтарем проти держави.
3 Ненависть так загострилася, що один з прибічників Симона пустився на душогубства.
4 Тоді Онія, бачивши небезпеку тієї незгоди і те, що Аполлоній, син Менестея, правитель Келесирії та Фінікії, ще побільшує злобу Симона,
5 пішов до царя, — не як обвинувач своїх громадян, а радше мавши на думці загальне добро й добро кожного з усієї громади;
6 бо добре розумів, що без царського заступництва неможливо було осягнути миру і що Симон не спинить своє безумство.
7 Коли ж Селевк відійшов на той світ, а царство взяв у руки Антіох, прозваний Епіфаном, тоді Ясон, брат Онії, намагався обманом захопити первосвященство.
8 Розмовляючи з царем, він обіцяв йому 360 талантів срібла й 80 талантів з іншого прибутку.
9 Крім того, він зобов’язався дати ще інших 150 талантів, якщо дадуть йому повновладу заснувати гімназію та ефебію й надавати антіохійське громадянство мешканцям Єрусалиму.
10 І коли цар пристав на те, Ясон, захопивши владу в руки, запопався відразу переводити своїх земляків на грецькі звичаї.
11 Він скасував ті царські пільги, що були признані доброзичливо юдеям завдяки Іоанові, братові Евполема, який був послом до римлян у справі укладення дружби та союзу; він скасував законні установи й запровадив звичаї, противні законові.
12 З радістю заснував він під самісінькою твердинею гімназію і щонайвизначніших юнаків скликав до фізичних вправ.
13 Надмірне безчестя Ясона довело до вершини гелленізму — переходу до чужосторонніх звичаїв, — був бо безбожником, а не первосвящеником.
14 Тому священики не дбали вже більше про службу коло жертовника, а, занехаявши храм і занедбавши жертви, скоро давано знак для метання диском, поспішали взяти участь у протизаконних вправах у палестрі,
15 і, не ставивши ні у що батьківську гідність, цінували якнайвище грецьку пишноту.
16 За те вони й опинились у халепі: тих, що були їхніми ворогами й кривдниками, хотіли вони наслідувати в поведінці й бути схожими на них у всьому, а ті й стали їм ворогами та катами;
17 бо порушувати Божі закони не можна безкарно, — це виявить наступний час.
18 Коли в Тирі, в присутності царя, відбувалися п’ятирічні ігрища
19 отой мерзенний Ясон послав як представників Єрусалиму кілька глядачів, що прийняли були антіохійське громадянство й принесли з собою 300 драхм срібла на жертву для Геракла. Одначе, ті, що принесли їх, уважали за краще не вживати їх на жертву, бо це не личило б, а скласти на якусь іншу потребу.
20 Отже, те, що за наміром того, хто їх послав, мало піти на жертву для Геракла, завдяки тим, що принесли, пішло на будову човнів.
21 Коли ж Аполлоній, син Менестея, був висланий в Єгипет на коронування царя Філометора, Антіох, довідавшися, що цар не похваляв його поступків, почав думати про власну безпеку й тому прибув він у Яффу, а звідтіля пішов у Єрусалим.
22 Ясон і місто прийняло його пишно, зо смолоскипами та гучними криками; по тому він пішов з військом у Фінікію.
23 По трьох роках Ясон вислав Менелая, брата згаданого Симона, щоб той приніс гроші цареві та й нагадав йому деякі пильні справи.
24 А Менелай, увійшовши у взаємини з царем і прихиливши його на свій бік поважним своїм виглядом, захопив для себе первосвященство тим, що дав на 300 талантів срібла більше від Ясона,
25 тож і повернувся з царськими грамотами в руках, хоч і не мав нічого гідного для священства, а тільки лють жорстокого тирана та шал дикої звірюки.
26 Отак Ясон, що був усунув підступно свого власного брата, сам був усунений іншим і мусів утікати в край аммоніїв.
27 Щодо Менелая, то він осягнув владу, але з обіцяних цареві грошей не дав нічого,
28 хоч і Сострат, начальник твердині, вимагав їх від нього, бо йому доручено збірку податків. З тієї причини їх обидвох покликано до царя.
29 Тоді Менелай лишив своїм намісником у первосвященстві власного брата Лісімаха, а Сострат — Кратета, начальника кипрійців.
30 Під час цих подій мешканці Тарсу й Маллосу вчинили повстання, бо їх передано як гостинець Антіохіді, царській наложниці.
31 Тому цар чимдуж вирушив, щоб полагодити цю справу, лишивши намісником Андроніка, одного з найвидатніших урядовців.
32 Тоді Менелай, гадаючи, що настав слушний час, забрав крадькома деякий золотий посуд із храму й подарував його Андронікові, а деякий пощастило йому спродати місту Тирові й сусіднім містам.
33 Коли про це певно довідався Онія, який оселився у захисному місці Дафне біля Антіохії, почав йому докоряти.
34 Після того Менелай, узявши до себе Андроніка, . намовив його забити Онію. Андронік прийшов до Онії, заговорив його підступно і, простягнувши йому з клятвою правицю, — хоч і не усунув цілком підозри, — спонукав його таки вийти з безпечного сховку й забив на місці без жодної уваги на справедливість.
35 За те не тільки юдеї, але й чимало поган були обурені та вболівали над несправедливим убивством тої людини.
36 І коли цар повернувся з кілікійських країв, юдеї, що були в столиці, і греки, які поділяли їхній біль, прийшли до нього з приводу беззаконного вбивства Онії.
37 Засмучений до глибини душі й повен спочуття, Антіох почав плакати на згадку про розсудливість і великий хист покійника,
38 отож, палаючи сильним гнівом, здер негайно ж порфіру з Андроніка, подер на ньому одежу й звелів вести його кругом по цілому місті аж до того ж місця, де той злочинне вбив Онію і там скарав смертю лютого вбивцю. Отак Господь заплатив йому належною карою.
39 Коли Лісімах, за згодою Менелая, вчинив багато святотатств по місті й коли чутка про те рознеслась назовні, народ згромадився проти Лісімаха, бо чимало золотого посуду вже рознесено.
40 А що натовп, повний гніву, вчинив повстання, то Лісімах, озброїв зо 3 000, і чинив насилля на чолі з Аураном, що був не менш старий, як жорстокий.
41 Люди, побачивши, що напад іде від Лісімаха, вхопилися хто за каміння, хто за дрючки, а хто й набрав пороху, що там лежав, у руки, і кидали на тих, що були з Лісімахом;
42 тим робом поранили з них чимало, деяких убили, а решту присилували до втечі; самого ж святотатця забили при скарбниці.
43 За ці події вчинено суд над Менелаєм.
44 І коли цар прибув у Тир, троє мужів, яких послала рада старших, подали скаргу на нього.
45 Менелай, майже страчений, обіцяв грубі гроші Птолемеєві, синові Дорімена, щоб той прихилив царя на його бік.
46 Тим то Птолемей відвів царя в сіни, нібито для того, щоб подихати свіжим повітрям, і досяг того, що цар змінив свою думку,
47 та виправдав Менелая, винуватця всього лиха, від обвинувачень. А тих нещасних, що їх навіть і скити, якби їх судили, були б визнали невинними, він засудив на смерть.
48 Тож ті, що заступилися за місто, за народ і за святий посуд, негайно зазнали несправедливої кари.
49 Ось чому навіть мешканці Тиру, обурені таким злочином, влаштували їм величний похорон.
50 А Менелай, завдяки зажерливості вельможних, утримався при владі; злоба його зростала, і він став великим ворогом своїх співгромадян.
1 Під ту пору Антіох готував другий похід на Єгипет.
2 Сталось, що по всьому місті, протягом якихось 40 день, з’являлись, мчавши повітрям, вершники у вигаптованій золотом одежі, вишиковані та озброєні списами й голими шаблями,
3 і загони коней, вимуштруваних до бою, які наскоком кидалися й відбивали одні одних серед розмахування щитів, густого лісу копій, метання стріл, відблиску золотої зброї та різноманітних панцерів.
4 І тому всі молилися, щоб ця поява була добрим знаком.
5 А коли рознеслась неправдива чутка про смерть Антіоха, Ясон, узявши з собою понад 1000 чоловік, напав зненацька на місто. Тих, що були на мурах, захоплено; а коли місто нарешті здобули, Менелай утік у твердиню.
6 Тоді Ясон учинив немилосердну різанину власних співгромадян, не розумівши, що успіх над земляками це найбільше нещастя, і гадавши, що він тріюмфує над ворогом, а не над власними братами.
7 Однак владу він не захопив; вкінці ж вкритий ганьбою (за зраду), повернувся знову втікачем у край аммоніїв.
8 І тут його лихе життя скінчилось: його обвинуватили перед Аретою, царем арабським, і він утікав з міста в місто, усіма гнаний, зненавиджений як порушник законів, омерзілий як кат батьківщини та власних громадян; отож утік він у Єгипет.
9 Нарешті той, що стільки людей вигнав з батьківщини, загинув на чужині подавшись до лакедемонян з надією знайти там притулок завдяки спорідненню.
10 І того, що стільки людей кинув без похорону, ніхто не оплакав. Він сам залишився без похорону, далеко від гробу своїх предків.
11 Коли чутка про ці події дійшла до царя, думав він, що юдеї збунтувались. Тому, лютий, як звір, прибув він з Єгипту, приступом узяв місто
12 й наказав своїм воякам нещадно сікти тих, що потраплять у руки, та стинати тих, що вийдуть на доми.
13 Це була різанина молодих і старих, заглада недорослих жінок та дітей, винищення дівчат і немовлят.
14 Пропало 80 000 за ті три дні: 40 000 було вбитих і стільки ж продано в неволю.
15 Та цього було йому ще мало; він насмілився ввійти у найсвятіший на землі храм, куди завів його Менелай, зрадник законів і батьківщини.
16 Він брав нечистими руками посуд і дари, принесені іншими царями на побільшення чести й слави святого місця, і давав їх у скверні руки.
17 Антіох загордів, не розумів бо, що Владика на короткий час розсердився за гріхи мешканців міста й тому став байдужий до святого місця:
18 якби люди не поринули в численні гріхи, він, ледве прибувши, теж був би негайно покараний і покинув би свій одчайдушний намір, як це трапилося з Геліодором, що його вислав цар Селевк перевірити скарбницю.
19 Та Господь вибрав не задля храму народ, але храм задля народу.
20 Тому й храм, який поділяв з народом його лихо, поділяв з ним по тому й благодійства; покинутий розгніваним Вседержителем, при замиренні з великим Володарем, був знову відновлений у повній славі.
21 Отже, Антіох, забрав із храму 1800 талантів і пустився чимдуж в Антіохію; переповнений пихою, гадав, що може зробити суходіл судноплавним, а море проходимим — така велика була гординя його серця.
22 Він залишив правителів, щоб вони знущалися з народу: в Єрусалимі — Филипа, родом із Фригії, вдачею більшого варвара від того, хто його призначив,
23 а в Гарізімі — Андроніка; крім цих же ще Менелая, який більше від інших знущався над співгромадянами, настроєний вороже до земляків юдеїв.
24 Цар же послав начальника міссіїв Аполдонія з військом числом 22 000, наказавши вистинати всіх дорослих, а жінок з дітьми продати.
25 Прибувши в Єрусалим, він удавав, що має мирні наміри, почекав до святого дня суботи й, певний, що юдеї в той день не робитимуть нічого, звелів своїм взяти за зброю.
26 І вистинав тоді всіх, що були вийшли, щоб подивитися на видовище, а опісля ганяючи з вояками по місті, вигубив дуже багато людей.
27 Юда ж Макавей подався в пустиню з десяткою інших, де він жив із своїми співтоваришами, як живуть дикі звірі, не споживаючи нічого, крім зел, щоб не накликати на себе скверни.
1 Незабаром цар вислав старця атенця, щоб присилував юдеїв лишити батьківські закони й не жити за Божими законами,
2 осквернити храм, що в Єрусалимі, й назвати його храмом Олімпійського Зевеса, а той, що на Гарізімі, згідно з характером мешканців того міста, — храмом Гостинного Зевеса.
3 Тяжкою, для народу докраю нестерпною була навала так великого лиха.
4 Храм же наповнили погани розпустою та пияцтвом; вони веселилися з повіями, в святім подвір’ї зближалися з жінками і впроваджували туди негожі речі.
5 Вівтар був повний нечистих жертв заборонених законом.
6 Не вільно було ні суботу святкувати, ні дотримувати прадідівських свят, ба навіть і юдеєм називатися.
7 Людей приводили насильно щомісяця в день царських народин, щоб вони їли жертвенне м’ясо. А як наставало свято Діонисія, примушувано їх брати участь у процесіях, увінчуватися плющем.
8 За порадою Птолемея, був виданий наказ так само поводитися з юдеями сусідніх грецьких міст і примушувати їх їсти жертвенне м’ясо;
9 а тих, що не погодяться прийняти грецьких звичаїв, мали вбивати; так, отже, можна було бачити, яке настало горе!
10 Привели бо двох жінок, що обрізали своїх дітей; їм прив’язано їхніх дітей до грудей і, обвівши їх прилюдно по цілому місті, скинули стрімголов з муру.
11 Про інших, що були повтікали до печер у сусідстві, щоб потайки святкувати день суботній, донесено Филипові, і їх усіх разом спалено, бо вони не могли допомогти собі, шанувавши святий день.
12 Прошу, отже, тих, що їм потрапить у руки ця книга, не розпачувати над тими нещастями, а вірити, що кари впали не погибелі ради, а на науку нашому народові;
13 бо не лишати грішників на довгий час, але негайно покарати їх — це знак великої доброти.
14 Якщо з іншими народами Владика чекає довготерпеливо, аж сповниться міра їхніх гріхів, щоб їх покарати, то з нами він вирішив інакше,
15 саме — не карати нас наприкінці, коли наші гріхи дійдуть уже до краю.
16 Ось чому він ніколи не позбавляє нас свого милосердя; і хоч карає свій народ нещастями, та ніколи не покидає його.
17 Тільки, щоб пригадати вам, ми згадали про ці речі; після цих кількох слів повернімось до оповідання.
18 Був тоді Єлеазар, один із найвидатніших книжників, муж уже похилий в літах, шляхетний видом; його ж силували їсти свинину, відкривавши йому рота.
19 Та він, воліючи почесну смерть над ганебне життя, подався добровільно на місце тортур,
20 сплюнувши спершу (на м’ясо), як це й мали б робити всі, які зважились відкинути те, чого навіть з прив’язання до життя не можна їсти.
21 Ті, що були відряджені до беззаконного жертвування здавна знавши цього мужа, взяли його набік і почали його намовляти, щоб приніс м’яса, яке можна було йому споживати, сам собі зготував його та й удав начебто він їсть із жертвенного м’яса, згідно з царським наказом,
22 і тим урятував себе від смерти; тож мав би, завдяки давній до них дружбі, зазнати людяного ставлення.
23 Та він прийняв шляхетну постанову, гідну свого віку, старечої поважности, посивілого від невтомного труду волосся, добре вихованої змалку поведінки, особливо ж згідну з святим, Богом установленим законом, то ж не вагавшися, заявив, щоб його послали на другий світ.
24 «Не годиться бо нашому вікові таке вдавати, щоб молодь не думала, що дев’ятдесятлітній Єлеазар перейшов на поганську віру,
25 та через моє лицемірство, з прив’язання до короткого та незначного життя, і сама не збилась з дороги, — а й собі щоб не накликати на старість сорому та безчестя.
26 Ба, навіть якби я й уник тепер людської кари, то рук Вседержителя ні живий, ні мертвий не уникну.
27 Тому коли я тепер помру безбоязно, то виявлюся гідним моєї старости,
28 а для молоді лишу зразок відважної та шляхетної смерти за величні й святі закони». Це сказавши, він, не вагаючись, пішов на місце тортур.
29 Ті, що вели його й що недавно перед тим були зичливі йому, з-за слів, що їх він висказав, поставились до нього неприхильно, вважали бо ці слова за безумство.
30 Він же, готовий вмерти від ударів, застогнав і мовив: «Господь у своїй святості й у своєму знанні добре відає, що я, мавши змогу звільнитися від смерти, зношу тілом ці гіркі страждання від ударів, душею ж терплю їх радо заради страху, що його маю перед ним».
31 Отак Єлеазар помер, лишивши своєю смертю не тільки для молоді, але й для багатьох інших з народу приклад відваги та пам’ятку чесноти.
1 Сталось також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину.
2 Тоді один з них, говоривши за всіх, промовив так: «Про що маєш нас питати? Що хочеш від нас знати? Ми готові радше вмерти, ніж переступити батьківські закони.»
3 Розгнівався цар і наказав розпекти на вогні грати та котли.
4 Скоро вони були розпечені, він звелів тому, що говорив за всіх, утяти язик, обдерти з голови шкіру й у присутності інших братів та матері обтяти йому руки та ноги.
5 А коли його, скаліченого на всьому тілі, звелів цар принести до вогню і пекти на ґратах, то він ще дихав. Як же дим з тіла, що смажилося на ґратах, розійшовся далеко, то інші брати з матір’ю піддавали один одному духу до відважної смерти, кажучи так:
6 «Господь Бог дивиться згори й направду милість має до нас, як це Мойсей був ясно об’явив у пісні: І він матиме милість до своїх слуг.»
7 Коли перший так помер, тоді привели другого на муки, і здерши йому з голови шкіру разом з волосям, спитали: «Чи їстимеш, заки розшматують тобі тіло член за членом?»
8 А він відповів мовою своїх батьків: «Ні!» Тому й він переніс такі самі муки, як і перший.
9 Віддихаючи ж востаннє, сказав: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, — до вічного життя.»
10 Після того почали катувати третього. Йому наказано висунути язика, і він зробив так негайно, та, простягнувши відважно руки,
11 заявив безстрашно: «Я маю їх з неба й заради його закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь знов їх дістати».
12 Тож сам цар і ті, що були з ним, здивувались душевній силі юнака, який не зважав на муки.
13 А коли цей помер, підвели четвертого на ті самі важкі муки,
14 а як він мав уже вмирати, то сказав: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що він воскресить його знову; для тебе ж воскресіння до життя не буде.»
15 Опісля за тим привели п’ятого й заходились його катувати.
16 Тоді він глянув цареві в вічі й мовив: «Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, що Бог покинув наш народ!
17 Зажди, отже, то й побачиш велику його силу, і як він тебе й твоє потомство покарає.»
18 Після цього привели шостого, який, мавши вмирати, сказав: «Не зводь себе даремно. Ми бо терпимо те з-за себе самих, бо ми грішили супроти нашого Бога; тому над нами й скоїлись предивні лиха;
19 та не думай, що уникнеш кари, ти, що насмілився з Богом воювати.»
20 Незвичайно великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, що, бачивши як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа.
21 Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність мужеським духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них:
22 «Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла,
23 тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, — віддасть назад вам У своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів.»
24 Антіох думав, що вона його зневажає, і боявся, щоб вона, йому на наругу, не звернула голосу наймолодшого, який ще лишився; почав отже його умовляти, і то не лише словами, але й під клятвою запевняв, що збагатить його, вчинить щасливим, ба навіть матиме його за друга й дасть йому великий уряд.
25 Якже ж юнак ніяк не хотів на те пристати, цар прикликав матір і заходився її намовляти, щоб вона дала хлопцеві рятівну пораду.
26 А що він довго умовляв, то вона й погодилась переконати сина.
27 Тож нахилившись над ним, почала вона глузувати з жорстокого тирана, кажучи так, батьківською мовою: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе.
28 Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом.
29 Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами.»
30 Ледве вона скінчила, як юнак сказав: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим.
31 А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих!
32 Ми за свої гріхи страждаєм.
33 Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та він знову примириться з своїми слугами.
34 Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку,
35 бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить.
36 Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю.
37 Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що він — Бог єдиний;
38 та й щоб гнів Вседержителя., слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах.»
39 Розгніваний тим, цар мучив його ще гірше, ніж інших, бо дошкулила йому наруга.
40 Отак він і розлучився бездоганно із життям, звірившись повнотою на Господа.
41 Останньою після синів померла й мати.
42 Нехай сказане про жертви та надмірні муки вистачить.
1 Тим: часом Юда Макавей і його товариші, продершись потайки в села, скликали родичів і тих, що залишилися твердо при юдействі, та й назбирали їх до 6000.
2 Вони благали Господа, щоб зглянувся над народом, який усі топтали, щоб змилувавсь над храмом, який осквернили нечестивці,
3 щоб змилосердився над містом у руїнах, яке мало бути зрівняне з землею, щоб вислухав потоки крови, які кликали до нього,
4 щоб згадав неправедну різанину невинних немовлят і богохульства, кинуті на його ім’я, і щоб обурився проти нечестивих.
5 Зібравши навколо себе численне військо, Макавей став непереможним для народів, бо гнів Божий обернувся в милосердя.
6 Кидаючися зненацька на міста й села, він палив їх; а займавши вигідні місця, проганяв ворогів чимало.
7 Особливо ж використовував він ночі, що були союзниками в таких наскоках, і слава про його відвагу рознеслась по всіх усюдах.
8 Помітивши, що Юда за короткий час багато досяг і що його успіхи дедалі зростали, Филип написав до управителя Келесирії і Фінікії Птолемея, щоб він допоміг у царських справах.
9 Тоді цей вибрав Ніканора, сина Патрокла, одного з перших друзів, і негайно вислав на чолі не менш як 20 000 війська, набраного з різних народностей, щоб вигубити ввесь народ юдейський. Він приєднав до нього також Горгія, досвідченого начальника у військових справах.
10 Ніканор задумав роздобути за продаж юдейських полонених 2000 талантів цареві на данину для римлян.
11 Отож, він вислав притьмом до приморських міст запрошення купувати юдейських полонених, обіцявши 90 рабів за один талант і навіть не думавши про кару, яка мала впасти на нього від Вседержителя.
12 Коли звістка про похід Ніканора дійшла до Юди, він сповістив тих, що були при ньому, про наближення ворожого війська;
13 тоді боягузи і які не мали віри в Божу справедливість, розбіглися по різних місцях,
14 а деякі, продавши все, що зосталося, просили Господа, щоб визволив їх від нечестивого Ніканора, який продав їх ще перед боєм, —
15 щоб визволив, якщо не заради них самих, то ради союзу з їхніми батьками та ради його величного й святого імени, яке вони прикликали.
16 Макавей зібрав своїх, числом 6000, й умовляв їх не боятися ворога, ані не лякатися великої сили поган, які неправедно нападають на них, лише — мужньо боротися,
17 не забуваючи зневаги, що її зазнало святе місце, наруги упослідженого міста та руїни батьківських звичаїв.
18 Ворог, казав він, покладається на свою зброю та на сміливість, а ми покладаємося на Бога Вседержителя, який може й тих, що на нас нападають, і ввесь світ в одну мить знищити.
19 Він нагадав їм ті заступства, які їхнім прадідам дано було за Санхериба, коли загинуло 185 000;
20 і битву в Вавилонії проти галатів, коли всього тільки 8000 юдеїв з 4000 македонців вийшли до бою, і тоді македонці захиталися, тих 8000, завдяки допомозі, що прийшла їм з неба, розгромили 120 000 і взяли силу здобичі.
21 Піддавши їм тими словами духу, так, що вони були готові хоч би й на смерть за закони та за вітчизну, розділив він своє військо на чотири частини.
22 На чолі кожної частини поставив своїх братів Симона, Йосифа та Йонатана, давши кожному по 1500 мужів.
23 Опісля, звелівши Єлеазарові читати зо святої книги, подав клич: «Поможи Боже!» Сам став на чолі першої частини, і вирушив проти Ніканора.
24 Тому що Вседержитель був для них союзником, вони вбили понад 9000 ворогів, поранили й покалічили більшу частину Ніканорового війська й усіх присилували до втечі.
25 Гроші тих, які прибули, щоб їх купити, забрали собі й гналися за ними довго; назад повернулися тільки тому, що вже не достало часу:
26 був переддень суботи, і тому не можна було далі провадити гонитву.
27 Зібравши ворожу зброю і згромадивши здобич, вони вшанували суботу, палко благословляючи й хвалячи Бога, що урятував їх у той день і поклав для них початок свого милосердя.
28 А як пройшла субота, роздали частину добичі жертвам переслідування, удовам і сиротам, а решту розділили між себе й дітей.
29 Після того урядили вони загальну молитву до милостивого Господа, в якій просили його до кінця примиритися зо слугами своїми.
30 Були в них сутички і з вояками Тимотея та Вакхида, з яких вони розгромили понад 20 000, і міцно закріпились у високих кріпостях. Велику здобич розділили вони на дві рівні частини: собі одну, а другу для жертв переслідування, сиротам і вдовам, а при тому й про старих не позабули.
31 Ворожу зброю зібрали вони вельми старанно й склали в підхожих місцях, а решту здобичі занесли в Єрусалим.
32 Вбили вони і полководця у війську Тимотея, — великого злочинця, який накоїв юдеям багато зла.
33 З нагоди свята перемоги на батьківщині спалили живцем тих, хто підпалили двері храму, а й Каіллістена, який був утік у якусь хатину; тим робом одержав він гідну відплату за своє злочинство.
34 А той тричі злочинець Ніканор, що був привів 1000 купців, щоб їм продати юдеїв,
35 був принижений завдяки Господній помочі тими, кого він уважав за останніх; він зняв з себе пишну одежу й пройшовши один-однісінький, наче раб-утікач, увесь край, прибув в Антіохію, щасливий, що не загинув разом з військом;
36 він, що взяв був на себе зібрати для римлян данину з продажу єрусалимських полонених, мусів об’явити, що юдеї мають Оборонця й що вони непереможні тому, що живуть згідно з установленими ним законами.
1 Під той час жалюгідним був поворот Антіоха з перських країв.
2 Він бо, увійшовши в місто, що зветься Персеполь, заходився грабувати храм і загарбувати місто. Але люди кинулися великим натовпом до зброї, і він мусів утікати; тим то Антіох, якого тубільці прогнали, мусів ганебно відступити.
3 Коли він був десь біля Еікбатапи, довідався, що сталося з Ніканором та з тими, що були при Тимотеї.
4 Лютий від гніву, задумав він помститися на юдеях за цю неславу, якої зазнав від тих, що примусили його до втечі. Тому звелів колісничникові гнати безупинно, щоб скоріше закінчити подорож. Та присуд з небес уже висів над ним; він бо хвалився в своїй гордині: «Як лиш прибуду туди, зроблю з Єрусалиму юдейське кладовище.»
5 Але Господь, який усе бачить, Бог Ізраїля, побив його якоюсь невилікувальною та невидимою недугою. Не встиг він і домовити тих слів, як напав на нього нестерпний біль у нутрі й дошкульні муки в середині;
6 і було воно повнотою слушно для того, хто стільки страшних нутряних мук завдав іншим.
7 Усе ж він не применшив своєї люті, навпаки, повний пихи і дихаючи палким гнівом на юдеїв, звелів їхати чимдуж; аж тут сталося, що він зненацька повалився з колісниці, яка мчала вельми прудко. А падаючи, вивихнув він собі всі члени тіла.
8 Тож так той, хто ще нещодавно в надлюдській своїй писі гадав, що може морським хвилям наказувати, той, хто намір мав важити на терезах найвищі гори, простягся долі, і його несли на марах; це й було для всіх блискучим доказом Божої сили.
9 З тіла цього нечестивця закишіли наверх черви, й воно, серед важких мук, ще за його життя почало розпадатися на кусні, а від смороду ціле його військо терпіло.
10 І той, хто нещодавно ще думав, що може зір небесних сягнути, того ніхто не міг більше знести: такий нестерпний, дошкульний був сморід.
11 Діткнений отак, почав тоді позбуватися тієї превеликої гордині, а під Божим бичем приходив до розуму, зазнаючи щохвилини дедалі більших болів.
12 А не мігши вже й сам стерпіти свого смороду, мовив: «Воно є справедливо коритися Богові, а не вважати себе, бувши смертним, за рівного Богові».
13 Тож нечестивий став молитися до Владики, який над ним не милосердився, і казав
14 об’явити вільним святе місто, яке ще недавно так квапився зрівняти з землею та зробити з нього кладовище;
15 юдеїв, яких вирішив був позбавити могили й разом з дітьми викинути на поталу птахам та звірюкам, — тепер усіх зрівняти з атенцями;
16 а святий храм, що його раніше був пограбував, — приоздобити щонайкращими дарами, святий же посуд увесь великодушно назад повернути; на видатки для жертвоприношень — достачати все з власних прибутків;
17 нарешті обітував зробитись юдеєм і переходивши всіма залюдненими місцевостями, вістити всемогутність Божу.
18 А що його муки не вщухали, бо справедливий суд Божий надійшов на нього й уся надія на здоров’я була марна, — він і написав до юдеїв листа, що міститься нижче й має вигляд прохання, змістом же такий:
19 «Предобрим громадянам юдеям Антіох, цар і головний начальник, щирий привіт, здоров’я і добробут вам!
20 Коли все з вами гаразд і з вашими дітьми, і коли ваші справи йдуть так, як ви хочете, я, покладаючи надію на небо, пригадую з великою любов’ю вашу пошану та доброзичливість до мене.
21 Повертавшися з країв перських і захворівши на тяжку недугу, я вважав за конечне подбати про загальну для всіх забезпеку:
22 не те, щоб мене взяла розпука щодо і здоров’я, — я бо навіть маю велику надію, що поборю цю недугу, —
23 але з огляду на те, що мій батько, як рушав походом у краї гористі, також призначав щоразу наступника,
24 щоб на випадок несподіванки або недоброї звістки, населення держави, знавши, кому довірено державні справи, не турбувалось.
25 Крім того, беручи до уваги, що довколишні володарі та сусідні царства чигають на відповідний час і очікують нагоди, я призначив царем Антіоха, сина мого, якого я не один раз, коли об’їздив горішні сатрапії, всім з вас довірив і появив. Я написав йому теж листа, що тут нижче.
26 Отож, прошу вас і заклинаю, щоб ви, пам’ятаючи на мої благодійства, які ви всі разом і кожний з вас зокрема одержали від мене, зберегли й до мого сина ту зичливість, що її маєте тепер до мене.
27 Я переконаний, що він, чинивши згідно з моїм рішенням, поводитиметься з вами лагідно й людяно.»
28 Ось так той душогуб і богохульник, терпівши жахливі муки, тому що стільки лиха завдав іншим, помер нужденно серед мук на чужині в горах.
29 Тіло його привіз Филип, його співровесник, який, боявшись Антіохового сина, подався в Єгипет до Птолемея Філометора.
1 Тим часом Макавей з товаришами під проводом Господнім посіли храм і місто,
2 зруйнували жертовники, що їх погани звели на площі, а й капища;
3 вони очистили храм, спорудили новий жертовник і, роздобувши вогню з каменя, взяли того вогню та після дворічної перерви принесли знову жертви, палили ладан, засвітили ліхтарі й виклали хліби появлення.
4 Зробивши це, вони припали до землі і просили Господа, щоб не допустив їм знову зазнати таких нещасть; коли ж вони б часом згрішили, то щоб він повчив їх лагідно і не видавав богохульникам та варварським поганам.
5 Того самого дня, коли чужинці осквернили храм, відбулося й очищення храму, а саме двадцять п’ятого того ж самого місяця, себто Хаслева.
6 З радістю відсвяткували вони 8 днів так, як свято Кучок, пригадуючи, як ще нещодавно обходячи свято Кучок, наче звірі, тулилися по горах і печерах.
7 Тим то з тирсами, з зеленим гіллям та пальмами в руках вони співали гимни тому, хто довів до доброго кінця очищення святині.
8 Тоді вони також усі разом проголосували й ухвалили, що ввесь юдейський народ має щороку святкувати ці дні.
9 Отак воно було зо смертю Антіоха, прозваного Епіфаном.
10 Тепер оповімо про те, що сталося за Антіоха Евпатора, сина отого нечестивця, й оповідатимемо скорочено про лиха, що їх завдають війни.
11 Цей, успадкувавши царство, поставив на чолі урядування одного собі Лісія, головного правителя Келесирії та Фінікії.
12 Тим часом Птолемей, прозваний Макроном, перший задумав виявити себе справедливим супроти юдеїв, щоб відшкодувати їм за минулу кривду, тож: почав керувати ними мирно.
13 Тому близькі йому обвинуватили його перед Евпатором, і скрізь був він ославлений як зрадник тому, що покинув Кіпр, який йому доручив Філометор, і перейшов до Антіоха Епіфана. А що він не зміг гідно виконувати свій високий уряд, то й скінчив самогубством, — отруївся.
14 Горгій став правителем країни; він тримав наймані війська й хапався кожної нагоди, щоб провадити війну проти юдеїв.
15 На той час і ідумеї зайняли вигідні твердині й непокоїли юдеїв; вони прийняли втікачів з Єрусалиму й старалися затягнути війну.
16 Але ті, що були при Макавеї, молились усі разом і попросили Бога, щоб став їм за союзника; відтак рушили на ідумейські твердині,
17 а, кинувшись на них відважно, звоювали; збили всіх тих, що воювали на мурах, вирізали всіх, що потрапили їм до рук, тож вигубили не менш як 20 000 чоловік.
18 А що не менш як 9000 утекло в дві сильні башти, в яких було все потрібне на час облоги,
19 Макавей зоставив Симона, Йосифа й Закхея з достатнім для облоги числом вояків і пішов у міста, де явно відчували потребу його присутности.
20 Люди з оточення Симона, ласі на гроші, далися на підступ з боку тих, що були в баштах; узяли 70000 драхм і дозволили декому втекти на волю.
21 Довідався про це Макавей, зібрав старших у народі, й обвинуватив тих, що так зробили, бо вони за гроші продали братів, випустивши проти них ворога на волю.
22 Він скарав їх як зрадників на горло й негайно захопив обидві башти.
23 Зо зброєю в руках він завжди мав щастя, отож вигубив в обох баштах більш як 20 000.
24 Тимотей же, якого перед тим юдеї розгромили, зібрав превелику силу чужоземного війська й чимало азіятської кінноти та й з’явився в Юдеї, щоб завоювати її збройно.
25 Як же він уже наближався, люди, що були при Макавеї, посипали на голову пороху, загорнули бедра волосяницею і почали молитися до Бога.
26 Вони припали спереду до підніжжя вівтаря, і просили Бога, щоб змилувавсь над ними та щоб ворогував з їхніми ворогами, щоб був противником їхніх противників, як це ясно закон проголошує.
27 А коли вони скінчили молитву, вхопилися за зброю і вийшли далеко з міста; однак затримались, коли до ворога були вже близько.
28 Саме коли на світ благословлялось, вдарили одні на одних; одні мали запорукою на успіх і на перемогу не тільки відвагу, але й довір’я до Господа, другі ж покладались на лють, що й проводила ними у битві.
29 І як бій став запеклим, з’явились ворогам з неба п’ять вельми достойних мужів на конях із золотими уздами і проводили юдеями.
30 Вони взяли Ма-кавея перед себе, покрили його своєю зброєю й охороняли від ран, а на ворогів кидали стріли й блискавки; тим то останні, збентежені й не бачачи нічого, розбіглися в цілковитому безладі.
31 Тоді взято їх 20 500 піхотинців і 600 їздців.
32 Та й сам Тимотей утік з іншими в укріплену твердиню, що звалася Гезера, начальником же в ній був Херей.
33 Чотири дні сміливі вояки Макавеєві облягали твердиню.
34 Ті, що були всередині, звірившись на неприступність місця обсипали їх богохульствами й кидали в них нечестивими словами.
35 Коли ж світало на п’ятий день, 20 юнаків із тих, що були при Макавеї, палаючи обуренням від тих образ, кинулися мужньо на мур і з несамовитим запалом заходилися стинати всіх, що потрапляли їм у руки.
36 Інші ж насіли на тих, що були всередині, з другого боку огорожі, підпалили башти й, розвівши вогнище, живцем спалили тих, що зневажали їх; ще інші ж висадили браму, впустили решту війська й перші зайняли місто.
37 Тимотея, який сховався в ритві, разом з братом Хереєм і Аполлофаном, скарали на горло.
38 Опісля склали вони хвалу в гимнах та піснях Господеві, що дав Ізраїлеві такі великі благодійства й дарував їм перемогу.
1 Незабаром і на Лісія, царського опікуна й родича, який був над усіма справами в державі, впало великим тягарем те, що сталося.
2 Отож, зібрав він близько 80 000 піхотинців і всю кінноту та й вирушив проти юдеїв, бо мав на думці заселити місто греками,
3 оподаткувати храм нарівні з поганськими святинями та зробити продажним щороку сан первосвященика.
4 Йому й на думку не спало, що таке могутність Божа; гордий на свої десятки тисяч піхотинців, тисячі комонних та 80 слонів,
5 увійшов він у Юдею, наблизився до укріпленої природою Бетсури, що лежала за яких 5 стадій від Єрусалиму, і обложив її.
6 Коли мужі, що були при Макавеї, довідалися, що він облягає твердині, заходилися зо всім народом ревно й слізно просити Господа, щоб послав доброго ангела на рятунок Ізраїля,
7 сам же Макавей, перший вхопив за зброю і почав умовляти інших, щоб разом з ним, не зважаючи на небезпеку, допомогли своїм братам. І вирушили вони, повні відваги.
8 Коли були вже біля Єрусалиму, з’явився попереду них вершник у білій одежі, що вимахував золотою зброєю.
9 Тоді ж вони благословили милосердного Бога й, сповнившися відваги, готові були йти не тільки на людей, а й на найдикших звірів, ба й на залізні мури.
10 Отож рушили вони в бойовому порядкові з небесним союзником, бо Господь змилувавсь над ними.
11 Як леви, кинулись вони на ворогів і поклали трупом 11 000 піхотинців, 1600 комонних, а решту присилували до втечі.
12 Більшість отих останніх, важко поранені, кинувши зброю, врятувались. Сам же Лісій теж урятувався, ганебно втікши.
13 Бувши не без глузду, він добре зміркував ту поразку, що сталась, і зрозумів, що євреї були непереможні, бо їхнім союзником був Бог могутній.
14 Тому вислав сказати, що він згодиться на все, що тільки справедливе, а й, мовляв, що буде царя переконувати та приневолювати, щоб той став їм приятелем.
15 Макавей прийняв те все, що запропонував Лісій, бо мав на думці добро громадян. А й цар згодився на все, що Макавей пропонував на письмі Лісієві на користь юдеїв.
16 Лист, що його написав Лісій до юдеїв, був такого змісту: «Лісій юдейському народові, привіт!
17 Іоан і Авесалом, посланці ваші, передали мені додане тут письмове свідоцтво і просили мене затвердити те, про що в ньому йдеться.
18 Те, що мало бути донесеним цареві, я виклав йому; і на те, що можна було зробити, він згодився.
19 Якщо ви й надалі доброзичливо ставитиметесь до державних справ, то й я на майбутнє старатимусь чинити вам добре.
20 Про це й про інші дрібні справи я дав вашим посланцям і моїм людям наказ, щоб вони обговорили все з вами.
21 Бувайте здорові! Року 148, двадцять четвертого Діоскоринтія.»
22 А царський лист містив у собі таке: «Цар Антіох братові Лісієві, привіт!
23 Коли вже батько наш перенісся до богів, воля наша така, щоб населення царства могло безтурботно віддаватися своїм власним справам;
24 також ми довідались про юдеїв, мовляв, вони не бажають переходити на грецькі звичаї, як те волів був наш батько, а хочуть радше жити за своїми звичаями і просять, щоб їм можна було триматися своїх законів, —
25 тож бажаючи, щоб і цей народ жив спокійно, ми й ухваляємо, щоб їхній храм було повернуто їм назад і щоб вони собі жили за своїми прадідівськими звичаями.
26 Ти, отже, добре зробиш, коли вишлеш до них послів і замиришся, щоб вони, знаючи нашу волю, мали до нас довір’я і віддалися з радістю своїм звичайним справам.»
27 А до народу царський лист був такий: «Цар Антіох, привіт Раді юдейській та іншим юдеям!
28 Якщо ви здорові, так цього вам і бажаємо; ми теж здорові.
29 Менелай повідомив нас, що ви бажаєте повернутися до ваших справ.
30 Тим, отже, що повернуться до тридцятого Ксантика, буде дана безпека й дозвіл.
31 Юдеї матимуть ужиток із своїх страв та своїх законів, як воно було й раніше, і нікого з них ніяким чином не можна буде турбувати за помилки, несвідомі вчинки.
32 Я посилаю вам і Менелая, щоб вас потішив.
33 Бувайте здорові! Року 148-го, п’ятнадцятого Ксантика.»
34 Римляни теж вислали до юдеїв листа, що мав таке в собі: «Квінт Менлій і Тит Маній, посли римські, юдейському народові, привіт!
35 На те, що Лісій, царський родич, зволив вам, ми також даємо згоду.
36 Щодо того, що він вирішив запропонувати цареві, пришліть когонебудь до нас небарно, щоб ми, розглянувши все, виклали цареві так, як вам корисно, бо ми йдемо в Антіохію.
37 Отож, покваптесь і пришліть послів, щоб і ми знали, що у вас на думці.
38 Бувайте здорові! Року 148, п’ятнадцятого Ксантика.»
1 Після укладення цих договорів Лісій виправився до царя, і юдеї взялися знову до хліборобства.
2 Та деякі з начальників країни, як от Тимотей, Аполлоній, син Геннея, Єронім та Демофон, до яких пристав ще Ніканор, начальник кіпріотів, не давали їм спокою, ані мирного життя.
3 Мешканці Яффи вчинили ось який страшний злочин: вони запросили юдеїв, які жили з ними, ввійти разом з жінками й дітьми до човнів, що їх приготували так, немов би нічого злого не задумували;
4 а це ухвалило все місто. І коли ті — як люди, що бажають жити в мирі й ніякої підозри не мають, — на це погодилися, мешканці Яффи вивезли їх у море і втопили, а було їх принаймні 200.
5 Коли ж про ту жорстокість супроти земляків довідавсь Юда, оповів він про неї тим мужам, які були при ньому.
6 Тож він, візвавши до Бога, справедливого Судді, виправився проти душогубців своїх братів, підпалив уночі пристань, спалив човни, а тих, що туди повтікали, стяв мечем.
7 А що кріпость була замкнена, він рушив далі, та думав ще раз повернутись і вирізати всіх мешканців Яффи;
8 але довідавшися, що й мешканці Ямнії хочуть те саме зробити з юдеями, які жили з ними,
9 напав на них уночі, спалив пристань з кораблями, так що заграву від пожежі видно було в Єрусалимі, на 240 стадій.
10 А коли вони віддалилися звідтіля на 9 стадій і звернулися проти Тимотея, тоді напали на Юду араби числом не менш як 5000 піхотинців і 500 комонних.
11 Битва зав’язалася запекла, але завдяки Божій допомозі ті, що були при Юді, перемогли, і розгромлені кочовики попросили в Юди миру та обіцяли дати скот і допомогти їм в інших справах.
12 Юда зрозумів, що вони справді могли багато в чому бути йому корисними, тим то й згодивсь укласти з ними мир; і як мир укладено, розійшлись вони по шатрах.
13 Напав Юда й на одне місто, що звалося Каспін і було укріплене валами та обведене довкруги мурами, а заселював його мішаний народ.
14 Ті, що були в ньому, звірившись на силу мурів і добрий запас харчів, обходилися згорда з людьми Юди, ганьбили їх та ображали негожими словами.
15 А ті, що були при Юді, візвавши до великого Володаря всесвіту, який за часів Ісуса без таранів, без військових машин повалив Єрихон, накинулися на мур, неначе леви,
16 і, захопивши місто, — така вже на те воля Божа, — вчинили неймовірну різанину, так що ставок поблизу, який був 2 стадії завширшки, здавався повним крови, що туди стекла.
17 Відійшовши звідтіля на 750 стадій, вони прибули в Харак до юдеїв, що звуться тувіянами.
18 Однак, не застали в тих краях Тимотея, який відійшов звідтіля, не заподіявши нічого, а тільки лишив в одному місці сильну залогу.
19 Доситей і Сосипатр, старшини Макавея, виступили й убили понад 10 000 із тих, що їх Тимотей лишив там.
20 Макавей же розділив своє військо на загони, поставив на чолі кожного загону старшин і рушив проти Тимотея, який мав при собі 120 000 піхотинців і 2500 комонних.
21 Довідавшись про наступ Юди, Тимотей вислав наперед жінок, дітей і решту клунків, у місце, що зветься Карніон, бо воно було нездобутним і неприступним завдяки вузьким просмикам навколо.
22 Коли з’явився перший загін Юди, ворога огорнув страх; його налякала й поява того, хто все бачить, тож він і кинувся врозтіч хто куди; і вони самі раз-у-раз нищили своїх і кололи одні одних власними мечами.
23 А Юда завзято гнався за ними й вигубив близько 30 000 тих злочинників.
24 Сам Тимотей потрапив у руки Доситея і Сосипатра; та він підступно просив їх, щоб випустили його живим, бо він, мовляв, мав у себе багато їхніх батьків та братів, і з ними могло б статися якесь лихо.
25 І коли він урочисто їх запевнив, що відішле тих, кого мав у себе живими й здоровими, вони випустили його на волю, щоб спасти своїх братів.
26 Потім Юда виступив на Карніон та на Атергатіон і вбив 25 000,
27 а після того розгрому та різанини рушив також на Ефрон, сильне місто, де жив Лісій з людьми всякого роду. Декілька дужих юнаків вишикувались перед мурами й захищали їх відважно, а всередині містились великі запаси воєнних машин і метальні знаряддя.
28 Та юдеї, візвавши до Володаря, який своєю могутністю розбиває ворожі сили, здобули місто, а тих, що в ньому були, вбили — близько 25 000.
29 Звідтіля вони рушили на Скитополь, який лежав 600 стадій від Єрусалиму.
30 Але що юдеї, які там перебували, засвідчили, мовляв, мешканці Скитополю були до них сердечні та в лиху годину помагали,
31 то Юда з вояками подякував їм, попросив їх, щоб і на майбутнє були доброзичливі супроти його народу, і прибув у Єрусалим перед самим святом Седмиць.
32 А після свята, що зветься П’ятидесятницею, вони виправились на Горгія, правителя Ідумеї.
33 Він же виступив з 3000 піхотинців і 400 комонних,
34 що нав’язали битву, в якій полягли деякі з юдеїв.
35 Один собі Доситей, відважний вершник відділу Бакенора, притримав Горгія і, вхопивши за плащ, тягнув його дедалі дужче, щоб узяти, злочинця, живцем. Та налетів один із тракійських вершників на Доситея і відтяв йому рамено, а Горгій утік у Марісу.
36 Тоді, як воїни Ездрія, що билися вже довго, потомились, Юда візвав до Господа, щоб з’явивсь йому союзником і провідником у битві.
37 Заспівав він на ввесь голос батьківською мовою воєнну пісню, кинувся зненацька на вояків Горгія і примусив їх до втечі.
38 Далі Юда зібрав своє військо й прийшов у місто Оддолам; а коли настав сьомий день, вони, за звичаєм, очистились і провели там суботу.
39 Наступного дня вояки Юди прийшли, — саме тоді була на це крайня пора, — щоб зібрати трупи поляглих і поховати їх у батьківських гробах разом з родичами.
40 Вони знайшли тоді під тунікою в кожного з померлих дрібні речі, посвячені ямнійським ідолам, що були юдеям заборонені законом, тож усім стало ясно, що вони через те й полягли.
41 В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним;
42 і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха поляглих.
43 Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, —
44 бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих.
45 При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, — що за свята й благочестива думка! —
46 Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха.
1 Року 149 до мужів Юди дійшла звістка, що Антіох Евпатор насувається з сильним військом на Юдею,
2 і що з ним Лісій, його опікун і перший дорадник; кожний з них мав при собі грецьке військо −110 000 піхотинців, 5 300 комонних, 22 слони і 300 колісниць із серпами.
3 Пристав до них і Менелай, який з великим лицемірством підмовляв Антіоха; він бо не дбав про добро батьківщини, лише прагнув захопити владу.
4 Та цар царів збудив проти того злочинця гнів Антіоха, і коли Лісій довів, що Менелай був причиною всього лиха, цар звелів відвести його в Берею й там скарати за звичаєм того місця.
5 Є на тому місці башта, 50 ліктів заввишки, повна попелу, а в ній кругле, як колесо, знаряддя, яке, де б не попало, кидало (засудженого) в попіл;
6 туди приводили і скидали на загибель того, хто допустився святотатства чи вчинив якісь інші злочини.
7 Такою смертю довелось умерти нечестивому Менелаєві, і він не був навіть похований у землі.
8 І цілком слушно, бо він накоїв багато гріхів супроти жертовника, вогонь якого й попіл-святий, — тож у попелі знайшов він і смерть.
9 Тим часом цар, сповнений щонайлютіших намірів, рушив наперед, щоб завдати юдеям більшого лиха, ніж вони зазнали за його батька.
10 Довідавшись Юда про це, велів удень і вночі взивати до Господа, щоб він, як це бувало раніше, допоміг і сьогодні тим, кому загрожувала небезпека втратити закон, батьківщину і святий храм,
11 і не допустив, щоб народ, який ще тільки недавно відідхнув був трохи, потрапив знову в руки нечестивих поган.
12 І всі разом, виконуючи той наказ, із плачем та постом припавши обличчям до землі, три дні без перестанку, молилися до милосердного Господа; тоді Юда піддав їм духу та звелів бути напоготові,
13 По особливішій нараді з старшими ухвалив він раніш, ніж царське військо прорветься в Юдею і здобуде місто, вийти проти нього і, з Божою допомогою, вирішити справу боєм.
14 Здавшись на Творця всесвіту, він закликав тих, що були при ньому, битися відважно аж до смерти за закон, храм і місто, батьківщину й установи, та й отаборився біля Модіну.
15 Тим, що були при ньому, він дав гасло: «Від Бога перемога!» — і разом з юнаками, яких уважав за найвідважніших, напав уночі на царський намет, вбив у таборі близько 2000 і проколов наскрізь найсильнішого слона разом з тим, що був у його башті.
16 Нарешті, сповнивши табір страхом і тривогою, повернулися щасливо.
17 А сталося це, коли вже на світ благословилось, завдяки Господньому покровительству, що на Юді почивало.
18 Цар скуштував, що таке юдейська сміливість, тому старався хитрощами взяти твердині.
19 Він ударив на міцну юдейську кріпость Бетсуру, але його відбито; він зазнав невдачі — потерпів поразку.
20 Юда ж послав тим, що були в ній, необхідне;
21 однак один із юдейських войовників, Родок, видав ворогові тайну. Його опісля викрили, схопили й посадили в тюрму.
22 Тому цар розпочав удруге переговори з тими, що були в Бетсурі; він запропонував мир, одержав його, і відступив; напав на воїнів Юди, але його побито.
23 Довідавшися, що Филип, якого лишив намісником в Антіохії, збунтувався, збентежився цар і звернувся до юдеїв та пристав під клятвою на всі їхні справедливі вимоги; він помирився, приніс жертву, вшанував храм і став для міста благодійним.
24 Він прийняв доброзичливо Макавея і лишив Гегемоніда управляти від Птолемаїди до Герринів.
25 Опісля вирушив він у Птолемаїду, однак мешканці Птолемаїди не були вдоволені тими договорами, були обурені умовами, ба навіть хотіли їх скасувати.
26 Тоді Лісій зійшов на трибуну й усяким можливим способом обороняв їх; тож переконав людей, утихомирив та прихилив до себе, а тоді повернувся в Антіохію. Отак було воно з походом царським та з його відворотом.
1 Після 3 років, довідались вояки Юди, що Димитрій, син Селевка, приплив з великим військом та човнами в Триполійську пристань,
2 захопив край і вбив Антіоха та його опікуна Лісія.
3 Якийсь Алкім, що був колись первосвящеником і доброхіть осквернився тоді, коли треба було уникати поган, зрозумів, що для нього немає ніякого рятунку, ані доступу до святого жертовника;
4 отож прибув він десь у 151 році до царя Димитрія і приніс йому золотий вінок, пальму й до того ще оливкові галузки, що їх звичайно приносять у храм. Того дня не робив він більше нічого.
5 Однак, згодом знайшов нагоду виявити свій безумний намір, коли то Димитрій покликав його на нараду й поспитав про настрої і задуми юдеїв; тоді він відповів:
6 «Ті з юдеїв, які звуться сидеями і якими верховодить Юда Макавейський, мають тільки війну та бунт на думці й не дають Царству зажити спокійно.
7 Тому, позбавлений достоїнства, яке я дістав від своїх предків у спадщину, себто первосвященства, я прийшов сьогодні сюди,
8 поперше, бо піклуюся щиро про царські справи, по-друге — бо побиваюся за своїми власними громадянами; бо із-за безглуздя тих, що їх уже згадав, увесь наш народ зазнав чимало лиха.
9 Ти, отже, царю, в своїй шляхетній людяності, яку маєш супроти всіх, розглянь кожну з цих справ і зарадь нашій країні та нашому нещасному народові.
10 Бо доки житиме Юда, мир у державі буде неможливий.»
11 Скоро закінчив говорити, інші друзі царя, що були до Юди неприхильні, зараз же заповзялися дратувати Димитрія.
12 І він негайно вибрав Ніканора, який був над слонами, призначив його правителем Юдеї і вислав
13 з наказом вбити Юду, вояків його розігнати, а Алкіма настановити первосвящеником величного храму.
14 Погани ж, які від Юди втекли з Юдеї, приставали натовпами до Ніканора, бо думали, що лихо та нещастя юдеїв вийдуть їм на користь.
15 Юдеї довідались про наступ Ніканора і про поганський напад, і порохом посипали себе та й заходилися благати того, що споконвіку встановив свій народ і завжди наглядно піклувався своїм спадкоємством.
16 На наказ вождя, вони притьмом вирушили звідтіль і зударилися з ними біля села Дессау.
17 Симон, брат Юди, зіткнувся з Ніканором, але що ворог з’явився зненацька, то зазнав невдачі.
18 Одначе й Ніканор, почувши про відвагу вояків Юди, та про їхню мужність у боях за батьківщину, вагався вирішувати справу кров’ю.
19 Тому він вислав Посідонія, Теодота й Маттатію, щоб вони уклали мир.
20 Справу розглядали доволі довго, і коли начальник звідомив про неї військо, та виявилось, що всі були однієї думки, укладено договір.
21 Призначили й день, коли начальники мали зійтися окремо на тім самім місці; отож, з обидвох боків викотили вози та приготували для кожного почесний ослін.
22 Юда розставив на вигідних місцях оружних, готових на всякий несподіваний та підступний напад з боку ворога; але все обійшлося мирно.
23 Ніканор перебував у Єрусалимі й нічого недоречного не вчинив; він навіть розпустив натовп, що купами був зібравсь біля нього.
24 Юду він увесь час тримав коло себе, сердечно прив’язавсь до нього,
25 ба навіть заохотив одружитися, завести родину. І, справді, Юда одружився, був щасливий та й жив собі гарненько.
26 Побачивши Алкім цю взаємну дружбу, взяв із собою відпис укладеного договору, пішов до Димитрія та й мовив: «Ніканор кує зраду, він вибрав Юду, ворога держави, його наступником».
27 Цар тим розгнівався вельми й, розгніваний обмовою цього лукавого мужа, написав Ніканорові, кажучи, що той договір він не схвалює, і наказав привести чимдуж Макавея в’язнем в Антіохію.
28 Одержавши цей наказ, Ніканор збентежився, бо тяжко було йому зламати договір з Юдою, який ні в чому не був винен.
29 А що йти проти царя було неможливо, то він і шукав можливости виконати те нещирим робом.
30 Тим часом Макавей, зауваживши, що Ніканор почав поводитися супроти нього неприязніше й що звичайні його зустрічі з ним похолоднішали, зрозумів, що ця зміна не віщує нічого доброго; тож зібравши при собі чимало прибічників, він тепер уже уникав Ніканора.
31 Та й той помітив, що Юда влучно попередив його в хитрощах, отож подався до величного й святого храму, саме тоді, коли священики приносили звичайні жертви, і повелів видати йому Юду.
32 Коли ж під клятвою сказано, що не знають, де є той, кого він шукає,
33 Ніканор простягнув руку проти храму й так поклявся: «Якщо не видасте мені Юди в’язнем, то я цей Божий храм зрівняю з землею жертовник зруйную і на цьому місці споруджу прекрасний храм Діонисієві.»
34 Сказав та й пішов собі геть. А священики, простягнувши руки до неба, заходилися взивати до того, хто завжди був оборонцем нашого народу, кажучи:
35 «Ти Господи всього, ти, що не потребуєш нічого! Ти зволив, щоб храм, у якому ти перебуваєш, був серед нас!
36 Тож і тепер, Святий, Господи всякої святости, збережи навіки чистим від усякої скверни цей недавно очищений дім!»
37 На одного з старших єрусалимських, на ймення Разіс, мужа, який любив співгромадян, вельми поважного й за свою доброту прозваного батьком юдеїв, зроблено донос перед Ніканором;
38 бо вже й перед тим, коли треба було уникати поган, він був обвинувачений у юдействі, він бо за юдейську віру віддав би з запалом тіло й душу.
39 Отож, бажавши наочно показати свою неприхильність до юдеїв, Ніканор вислав понад 500 вояків, щоб його схопити;
40 гадав бо собі, що тим завдасть юдеям важкого вдару, коли зведе його зо світу.
41 І як ті вояки вже мали намір захопити башту та виломити вхідні двері, наказано принести вогню й підпалити двері. Разіс же, оточений з усіх боків, кинувся на власний меч,
42 воліючи відважно померти, аніж потрапити в руки тим злочинцям та видати себе на ганьбу, негідну своєї благородности.
43 Цей Разіс, у боєвому запалі, не поцілив влучно, і тоді, коли зграя вдерлася досередини, він вибіг відважно на мур, звідкіля ж сміливо кинувся вниз на натовп.
44 А що люди швидко розступилися, і простір став вільним, то він і впав усередину на порожнє місце.
45 Ще дихаючи, палаючи обуренням, він підвівся й, хоч увесь стікав кров’ю і мав на собі важкі рани, кинувся бігом крізь натовп, виліз на якийсь стрімкий камінь
46 і, цілком уже без крови, виривав із себе кишки, брав їх обома руками й кидав на натовп; при тому він молився до того, хто має владу над життям та духом, щоб знову повернув йому їх, і (так) помер.
1 Довідався Ніканор, що вояки Юди були в самарійських місцевостях, і вирішив для певности напасти на них у день відпочинку.
2 Деякі з юдеїв, що були змушені йти за ним, казали: «Ні, не вигублюй їх таким жорстоким і нелюдським способом! Дай радше славу дневі, що його вшанував і освятив той, хто все бачить.»
3 А той, тричі злочинний, спитав: «Чи є на небі Володар, який наказав святкувати день суботній?»
4 Ті відповіли ясно: «Так, є живий Господь, Володар неба, і то він повелів святити сьомий день.»
5 Тоді той відрік: «Я також володар на землі, тож наказую вам узятися за зброю та виконати царський наказ.» Однак, не пощастило йому здійснити свій жорстокий задум.
6 Коли Ніканор, повний зарозумілої гордовитости, вирішив поставити пам’ятник на знак перемоги над військом Юди,
7 Макавей, увесь час повний надії, твердо вірив, що дістане допомогу від Господа.
8 Отож, він умовляв тих, що були при ньому, не боятися поганського нападу, але згадавши на ту допомогу, яка колись прийшла їм з неба, і сьогодні чекати перемоги, що прийде їм від Вседержителя.
9 Він підбадьорював їх словами з закону й пророків, пригадував їм бої, що їх вони були колись перенесли, і тим додав їм відваги.
10 Коли він таким робом збудив у них запал, то видав накази й водночас пригадав їм про поганське віроломство та кривоприсяжство.
11 По тому озброїв кожного з них, не так безпекою, що від щитів та списів, як певністю, яка походить від слів добрих; оповів вірогідний сон, одне видіння, і всіх порадував.
12 А видіння було ось яке: Онія, колишній первосвященик, муж добрий і шляхетний, видом достойний, поведінкою скромний, вже з дитинства позначений всіма чеснотами, молився, піднявши руки, за юдейську громаду.
13 Потім з’явився таким самим способом інший муж, який відзначався сивиною й поважним виглядом, з дивною та незмірною величчю, яка оточувала його.
14 Заговорив же Онія, мовивши: «Це той, що братів любить і молиться багато за народ та за святе місто, Єремія, пророк Божий.»
15 Тут Єремія простягнув правицю, щоб дати Юді золотий меч, а даючи, так промовив:
16 «Візьми цей святий меч, дар від Бога; ним розіб’єш ворогів.»
17 Піднесені на дусі чудовими словами Юди, спроможними надхнути їх на подвиг і зробити серця юнацькі мужніми, постановили вони не йти походом, але відважно наскочити й з усім завзяттям кинутися на них та рукопашним боєм вирішити справу, — бо місто, віра й храм були в небезпеці.
18 Вони менше боялися за жінок, дітей, братів та за родичів, ніж за святий храм, яким вони понад усе й найбільше піклувалися.
19 Ті, що лишилися в місті, боялися за тих, що боролися в чистому полі.
20 І як усі чекали вже на близьку розв’язку, то вороги вишикувалися до наступу й по-бойовому впорядкували війська; слонів вони розташували з вигідного боку, а кінноту поставили на крилах, — і густими лавами рушили до бою.
21 Коли Макавей поглянув на таку безліч війська, на ту різноманітну зброю, на дикий вигляд слонів, зняв до неба руки і закликав до Господа, який чинить чуда; бо добре знав, що не у зброї перемога, але Господь дарує її тим, що за його рішенням, гідні її.
22 У цій своїй молитві він промовляв так: «Ти, Владико, послав був за юдейського царя Єзекії свого ангела, і він винищив близько 185 000 з війська Санхериба.
23 Тож і тепер, Владико небес, пошли перед нами доброго ангела на страх і жах нашим ворогам.
24 Нехай будуть розбиті твоїм потужним рам’ям ті, що з богохульством на устах вирушили на твій святий народ». Так він закінчив.
25 І коли війська Ніканора наступили під звуки сурем і під військові вигуки,
26 вояки Юди вдарили на ворога з благанням та молитвою.
27 Боролися руками, а серцем молились вони до Бога, і вбили не менш як 35 000; і вельми врадувалися вони на видиму Божу допомогу.
28 А як скінчили битву й поверталися звеселені назад, пізнали вони Ніканора, який лежав убитий, лицем до землі, у повній зброї;
29 під радісний гук і гомін благословили вони рідною мовою верховного Володаря.
30 Тоді той, хто цілковито, і тілом і душею, став першим оборонцем своїх громадян; той, хто зберіг супроти своїх земляків запал юнацтва, звелів відтяти Ніканорові голову й руку з рам’ям, та й принести в Єрусалим.
31 Прибув він сам туди, скликав одноплемінників, поставив священиків перед жертовником та послав за тими, що були у твердині,
32 і показав їм голову злочинця Ніканора та й руку того блюзніра, який насмілився так зухвало підняти її проти святого дому Вседержителя.
33 Далі він звелів відтяти язик у нечестивця Ніканора й кинути його кусниками птахам, а рам’я того навісного — повісити перед храмом.
34 Тоді всі звернулись до неба, благословили хвального Господа й мовили: «Нехай буде благословенний той, хто зберіг своє житло неоскверненим!»
35 Щобільше, Юда наказав причепити до кріпости голову Ніканора — як видимий і наглядний для всіх знак Господньої допомоги.
36 Тоді всі одноголосно ухвалили, щоб ніколи цей день не пропустити без торжества, і святкувати тринадцятий день дванадцятого місяця, що зветься сирійською мовою Адар, один день перед днем Мардохея.
37 Ось так було з подіями за Ніканора; а що з того часу місто зосталося в руках євреїв, то тут я закінчую своє оповідання.
38 Якщо складено його добре, то саме цього я і бажав. Якщо ж воно менше вартісне, пересічне, то воно й є те, що було в моїй спромозі зробити.
39 І як воно буває з вином чи водою: пити їх чистими — якось недобре; коли ж вино змішане з водою, воно справляє приємну, прекрасну насолоду. Так і з розумом укладене оповідання чарує вуха читачів. Тут йому й кінець.