Книга Варуха
1 Ось слова книги, що їх написав Варух, син Нерії, сина Махсеї, сина Седекії, сина Хасадії, сина Хілкії, у Вавилоні,
2 п’ятого року, сьомого дня п’ятого місяця, того часу, коли халдеї здобули Єрусалим та спалили його.
3 Варух прочитав слова цієї книги перед Єхонією, сином Йоакима, царем юдейським, і перед усім народом, який зійшовся, щоб слухати читання книги,
4 перед вельможами й царськими синами, перед старшими й перед усім людом, від найменшого до найбільшого, перед усіма тими, що жили в Вавилоні, при річці Суд.
5 І плакав народ, постив і молився перед Господом;
6 і зібрали грошей, хто скільки міг,
7 і послали в Єрусалим до священика Йоакима, сина Хілкії, сина Шалома, й до інших єреїв та до всього люду, що був з ним в Єрусалимі.
8 Варух узяв був, десятого дня місяця Сівана, посуд дому Господнього, забраний з храму, щоб його повернути назад у край Юдейський, посуд срібний, що його зробив Седекія, син Йосії, цар юдейський;
9 тоді як ото Навуходоносор, цар вавилонський, виселив з Єрусалиму й відвів у Вавилон Єхонію, князів, слюсарів, вельмож та простий люд.
10 Вони переказали: — Оце висилаємо вам гроші: купіть за ці гроші жертв на всепалення і за гріхи, ще й кадило; зробіть офіри й принесіть на жертовнику Господа, Бога нашого.
11 Молітеся також і за життя Навуходоносора, царя вавилонського, і за життя Валтасара, його сина, щоб дні їхні були, як дні неба на землі,
12 і щоб Бог дав нам силу й просвітив наші очі, щоб нам жити в тіні Навуходоносора, вавилонського царя, та в тіні Валтасара, його сина, служити їм довгий час і знайти ласку перед ними.
13 За нас також молітеся до Господа, Бога нашого, бо ми згрішили проти Господа, Бога нашого, і гнів Господа та обурення його не відвернулися від нас по нинішний день.
14 Читайте оцю книгу, що ми вам посилаємо, щоб ви про неї звістили в домі Господнім, під час свята й у дні зборів,
15 та й скажіте: Господу, Богу нашому, належить справедливість, а нам сором на обличчях наших, як воно й є нині, — юдеям, мешканцям Єрусалиму,
16 царям нашим, князям нашим, священикам нашим, пророкам нашим та батькам нашим,
17 бо ми згрішили перед Господом;
18 ми були неслухняні супроти нього, не слухалися голосу Господа, Бога нашого, щоб ходити за заповідями, що Господь дав нам.
19 З того часу, коли Господь вивів з Єгипетського краю батьків наших, аж понині, були ми неслухняні супроти Господа, Бога нашого, й відвертались, не слухалися його голосу.
20 Тому й упали на нас нещастя та прокляття, що їх Господь заповів через Мойсея, слугу свого, того дня, коли вивів був батьків наших з Єгипетського краю, щоб дати нам землю, що тече молоком та медом, як воно й є нині.
21 Ми не послухалися голосу Господа, Бога нашого, згідно з усіма словами пророків, яких він послав до нас.
22 Кожний з нас пішов за забаганками свого лихого серця, щоб служити іншим богам та чинити зло перед очима Господа, Бога нашого.
1 Тому й здійснив Господь слово своє, що виповів був проти нас і проти правителів наших, які правили Ізраїлем, проти царів наших, проти князів наших, проти ізраїльтян та проти юдеїв.
2 Під усім простором небесним не було зроблено того, що він учинив у Єрусалимі згідно з написаним у законі Мойсея,
3 що кожний з нас їстиме м’ясо свого сина, кожен — м’ясо своєї дочки.
4 Він видав їх у підлеглість усім царствам, що навкруги нас, на наругу й дивовижу усім народам навколо, куди Господь їх порозкидав.
5 І вони були під сподом замість бути зверху, за те, що ми згрішили супроти Господа, Бога нашого, й не слухались його голосу.
6 Господеві, Богу нашому, справедливість, нам же та батькам нашим — сором на обличчях наших, як воно й є нині.
7 Усі ті нещастя, що Господь заповів проти нас, спіткали нас,
8 і ми не благали обличчя Господнє й не відвернулись — кожний з нас — від думок нашого лукавого серця.
9 І Господь невсипущий був над нещастям, тож і навів їх на нас, бо Господь справедливий у всіх ділах своїх, що про них нам заповідав.
10 Та ми не слухалися голосу його, не ходили за Господніми веліннями, що їх він був виставив перед нами.
11 Тож і тепер, Господи, Боже Ізраїля, що вивів єси народ твій з Єгипетського краю сильною рукою знаками та чудесами, потугою великою та раменом високим, і звеличився єси ім’ям своїм, як воно й є нині, —
12 згрішили ми, були нечестиві, були несправедливі, Господи Боже наш, супроти всіх твоїх заповідей.
13 Нехай же твій гнів відвернеться від нас, бо мало нас лишилось між народами, де ти порозкидав нас.
14 Вислухай, Господи, нашу молитву й наше благання, і визволь нас, себе ради, й дай нам ласку в тих, які відвели нас у полон,
15 щоб уся земля знала, що ти Господь, Бог наш, бо ім’я твоє прикликане на Ізраїля та на рід його.
16 Господи, споглянь із твого святого житла й згадай за нас, прихили, Господи, своє вухо й вислухай!
17 Розплющ свої очі й подивися, бо не мертві в аді, що їхній дух у них узято з їхнього нутра, дадуть Господеві славу і справедливість,
18 лише душа, що уболіває понад міру, те, що ходить зігнуте й безсиле, та очі померклі й душа голодна — воздадуть тобі, Господи, славу й справедливість.
19 Не заради заслуг батьків наших та царів наших зливаємо ми наше благання перед тобою, Господи, Боже наш.
20 Ти бо зіслав на нас гнів твій і твоє обурення, як заповів був через слуг твоїх пророків, мовлявши:
21 «Так говорить Господь: Нахиліть вашу шию і служіть цареві вавилонському, й ви осядете в землі, що її я дав батькам вашим.
22 Коли ж ви не послухаєтесь голосу Господнього, не служитимете вавилонському цареві,
23 то я зроблю так, що по містах Юди й у Єрусалимі вмовкне голос веселощів та радощів голос, голос молодого й голос молодої, й увесь край стане безлюдним, без мешканців.»
24 Та ми не послухали голосу твого й не служили вавилонському цареві; тоді ти здійснив свої слова, які заповів єси через своїх слуг пророків, мовляв, кості царів наших і кості батьків наших будуть викинуті з їхнього місця.
25 І ось вони справді викинуті на спеку дня й на холод ночі. Вони померли серед страшної нужди з голоду, від меча й від пошести.
26 І вчинив єси зо свого дому, що на нього прикликане твоє ім’я, те, чим він є сьогодні, з-за злоби дому Ізраїля та дому Юди.
27 Однак, ти, Господи, Боже наш, чинив з нами за всією твоєю добротою й за всією твоєю милістю,
28 як заповів єси був через слугу свого Мойсея, коли був повелів йому перед синами Ізраїля списати твій закон, мовлявши:
29 «Як ви не послухаєтесь мого голосу, ота велика сила народу напевно стане малою між народами, серед яких я вас порозкидаю;
30 бо знаю, що вони мене не послухаються, це бо народ тугошиїй. А в країні їхнього вигнання вони схаменуться
31 й зрозуміють, що я — Господь, Бог їхній. Я дам їм серце й вуха, що будуть слухати,
32 і вони прославлять мене в землі свого вигнання та й згадають моє ім’я
33 і відвернуться від своєї впертости і від своїх лихих учинків, коли пригадають собі долю своїх батьків, які згрішили перед Господом.
34 Тоді я поверну їх назад у край, про який я клявся їхнім батькам Авраамові, Ісаакові та Якову, і вони ним заволодіють. Я розмножу їх і вони не поменшають.
35 Я заключу з ними союз вічний і буду їхнім Богом, а вони будуть моїм народом. Я не прожену більше свого народу, Ізраїля, з землі, яку я їм дав.»
1 Господи Вседержителю, Боже Ізраїля, душа скорботна й дух прибитий взиває до тебе:
2 Вислухай, Господи, і змилуйсь, бо ми згрішили супроти тебе.
3 Ти возсідаєш на троні відвічно, ми ж вікуємо в загибелі.
4 Господи Вседержителю, Боже Ізраїля! Вислухай молитву тих в Ізраїлі, що призначені на смерть, і синів тих, які згрішили проти тебе, які не слухали голосу Господа, свого Бога, через віщо нас і обсіла біда.
5 Не споминай переступів батьків наших, але згадай того часу про твою могутність і твоє ім’я;
6 ти — Господь, Бог наш, і ми восхвалимо тебе, Господи,
7 бо ти тому вклав острах перед тобою у наше серце, щоб ми прикликали твоє ім’я. Ми прославимо тебе під час нашого вигнання, бож ми викинули з свого серця всю несправедливість наших батьків, які згрішили перед тобою.
8 Ось ми сьогодні на нашому вигнанні, куди ти нас порозкидав на наругу, на прокляття й на кару за всі провини батьків наших, які відступили від Господа, Бога нашого.
9 Слухай, Ізраїлю, заповіді життя, насторож вухо, щоб розсудку навчитись.
10 Чому, Ізраїлю, через віщо сидиш у краї ворожім, марнієш у землі чужосторонній?
11 Ти мертвими опоганився, тебе вважають побіч тих, що в аді.
12 Бо ти полишив джерело мудрости.
13 Якщо б ти ходив шляхом Божим, ти жив би вічно в мирі.
14 Збагни, де знання і де сила, де розум, щоб тобі також знати, де довголіття, де життя, де світло очей та мир.
15 Хто знайшов її місце? Хто ввійшов у її скарби?
16 Де начальники народів і ті, що земних звірів опанували,
17 ті, що з небесним птаством гралися, ті, які накопичували золото й срібло, предмет людського уповання, і майно яких краю не мало?
18 Де ті, що так старанно обробляли срібло, що діла їхні були недослідимі?
19 Нема їх, вони спустились до аду, і на їхнє місце інші постали.
20 Молодші уздріли світло і на землі жили, але дороги мудрости не спізнали,
21 ані її стежок не збагнули, ані її не прийняли; так само й їхні діти далеко віддалились від її дороги.
22 Не було про неї чути в Ханаані, не було її видно у Темані.
23 Навіть сини Агарі, що на цій землі розуму шукають, і купці Мідіяну та Теми, що в притчах розмовляють та розуму шукають, дороги мудрости не взнали, ані стежок до неї не відкрили.
24 Який же він, Ізраїлю, великий, — дім Божий! Яке просторе місце, де володіє він!
25 Великий і безкраїй, звисочений і незміренний!
26 Там велетні народились, славетні спервовіку, високі на зріст, боєздатні.
27 Але не їх Бог собі вибрав, не їм вказав, як прямувати до знання,
28 тим і загинули, не мавши науки, пропали з-за свого безуму.
29 Хто знявсь на небо, узяв її звідти і зніс із хмар додолу?
30 Хто пройшов море, знайшов її, і придбав її за золото найдобірніше?
31 Ніхто не відає її дороги, ніхто стежки її не знає.
32 Та той, хто відає все, знає її; він розумом своїм звідав, — він, який землю утвердив повіки, четвероногими виповнив її;
33 який посилає світло, — і воно йде, закликає його, — і воно його слухається, тремтівши.
34 Зорі блищать на своїх чатах і веселяться;
35 покличе їх, — вони відкликаються: «Ось ми!» І світять радісно для того, хто створив їх.
36 Такий наш Бог; ніхто йому не рівний!
37 Він звідав усі дороги знання і дав його Якову, слузі своєму, Ізраїлеві, улюбленцеві своєму.
38 А потім вона й на землі з’явилась і з людьми перебувала.
1 Вона — це книга велінь Божих, закон, що перебуває вічно. Усі ті, які пильнують її, будуть жити; а ті що покидають її, повмирають.
2 Повернись, Якове, вхопись її; простуй до її блиску, до її світла.
3 Не віддавай іншому своєї слави, своїх пільг — народові чужому!
4 Які ж бо ми, Ізраїлю, щасливі, — бо те, що вгодне Богові, знане нам!
5 Бадьорся, мій народе, пропам’ятко Ізраїлів!
6 Ви були продані народам не на загин, але через те, що прогнівили Бога, вас ворогам віддано.
7 Ви бо роздратували того, хто створив вас, жертвувавши не Богові, а демонам.
8 Забули того, що годував вас, відвічного Бога, і засмутили Єрусалим, вашу годувальницю.
9 Бо, бачивши той гнів, який зійшов на вас від Бога, вона мовила: «Послухайте, сусідки Сіону! Навів Бог на мене великий смуток.
10 Я бачила неволю моїх синів і моїх дочок, яку наслав на них Предвічний.
11 Я з радістю годувала їх, а відпустила із плачем та смутком.
12 Ніхто хай не радіє надо мною, що стала удовою, покинутою всіма. З-за гріхів дітей моїх я опустіла, бо відхилились вони від Божого закону;
13 про його заповіді знати не хотіли, шляхом його велінь не простували, ані стежками навчань не ступали, по його правді.
14 Хай прийдуть сусідки Сіону! Згадайте про неволю моїх синів і дочок, яку зіслав на них Предвічний.
15 Бо він наслав на них народ здалека, народ зухвалий, чужомовний який до старих не має шани, який до дітей милосердя не має;
16 який забрав геть улюбленців удовиці і лишив її самітною, без дочок.
17 Як мені допомогти вам?
18 Той, хто попустив на вас оті лиха, визволить вас із рук ворогів ваших.
19 Рушайте, діти, рушайте, а я, полишена, залишуся самотою!
20 Я скинула одежу щастя, накинула свою молитовну волосяницю; взиватиму до Вічного по всі дні мої.
21 Бадьортеся, діти, закликайте до Бога! Він визволить вас від насильства, від рук ворожих.
22 Бо я сподіваюсь від Предвічного для вас рятунку, і прийде мені радість від Святого через ту милость, що надійде вам незабаром від Предвічного, вашого Спасителя.
23 Я випровадила вас із смутком та сльозами, та Бог мені вас, із радістю і веселощами, поверне назавжди.
24 Бо як нині сусідки Сіону бачать полон ваш, так узріють вони незабаром, зіслане Богом, спасіння, яке прийде до вас із славою великою та Вічного блиском.
25 Мої діти, терпляче переносіте гнів, що прийшов на вас від Бога. Переслідував тебе ворог твій, але ти скоро його загибель побачиш і на карк йому наступиш.
26 Мої ніжні діти ходили дорогами тряскими, їх ухоплено, неначе череду, яку ворог забирає.
27 Бадьортеся, дітки, закликайте до Бога, бо той, хто попустив на вас це лихо, про вас згадає!
28 А що ваша думка була звернена на те, щоб блукати геть від Бога, то, навернувшись, удесятеро більш його шукайте.
29 Бо той, хто попустив на вас нещастя, поверне вам спасіння й радість вічну.»
30 Бадьорся, Єрусалиме, бо той, хто тобі дав ім’я, тебе потішить.
31 Горе тим, які тебе утискали і раділи твоїм падінням!
32 Горе містам, яким служили твої діти! Горе місту, яке твоїх синів узяло в полон!
33 Бо як воно раділо твоїм падінням і веселилось твоїм занепадом, так буде сумувати над власним запустінням.
34 Я заберу в нього радість велелюдного міста, і його бундючність обернеться на смуток.
35 Вічного вогонь опаде його багатоденне, демони житимуть у ньому довгочасно.
36 Поглянь на схід, Єрусалиме, подивися на радість, що йде тобі від Бога!
37 Ось бо повертаються твої сини, яких ти була відпустила. Повертаються громадою зі сходу на захід, на веління Святого, радіючи Божого славою.
1 Скинь, Єрусалиме, одежу твого смутку й недолі, надягни назавжди красу Божої величі!
2 Вдягнись у плащ Божої правди, вклади на голову вінець величі Предвічного.
3 Бо Бог явить твою славу усій піднебесній.
4 Ім’я твоє буде від Бога ось яке навіки: «Мир справедливости і слава побожности.»
5 Підведись, Єрусалиме, і стань на високості та й глянь на схід: ось твої діти, зібрані від заходу сонця аж до сходу словом Святого, радіють, що Бог згадав їх.
6 Вийшли бо з тебе пішки, гонені ворогами, а Бог приводить їх назад до тебе, і їх несуть у славі, мов на престолі царськім.
7 Бо Бог повелів знизити кожну високу гору й у сі пагорби відвічні, провалля ж заповнити, утворити з них рівнину, щоб Ізраїль ступав безпечно у величі Божій.
8 Ліси й кожне дерево запашне на веління Боже Ізраїлеві тінь даватимуть.
9 Бо Бог вестиме з радістю Ізраїля до світла величі своєї, — милостиво й справедливо.