Послання Апостола Павла до Галатів
1 Павло, апостол — не від людей і не через посередництво чоловіка, а через Ісуса Христа і Бога Отця, що воскресив його із мертвих,
2 і всі брати, що зо мною, Церквам Галати.
3 Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа,
4 що дав себе самого за гріхи наші, щоб визволити нас від цього віку злого за волею Бога й Отця нашого,
5 якому слава на віки вічні! Амінь.
6 Дивуюся, що ви так швидко покинули того, хто вас покликав Христовою благодаттю, і перейшли на іншу євангелію;
7 не те, щоб вона була справді інша, але деякі баламутять вас, бажаючи перемінити Євангелію Христову.
8 Та коли б чи ми самі, чи ангел з неба проповідували вам іншу, більше за те, ніж ми вам проповідували були, нехай буде анатема!
9 Як ми казали перше, так і нині повторяю: Коли хтось вам проповідує іншу Євангелію, ніж ту, що ви прийняли, — нехай буде анатема!
10 Хіба я отим запобігаю ласки у людей чи в Бога? Хіба намагаюся людям подобатися? Якби я ще й людям хотів подобатися, я не був би Христовим слугою.
11 Звістую вам, брати, що Євангелія, яку я вам проповідував, не є за людською мірою;
12 бож я її не прийняв, ані навчився від людини, лише — через об’явлення Ісуса Христа.
13 Ви чули про мою поведінку колись у юдействі, про те, як я несамовито гонив Божу Церкву та руйнував її.
14 Я перевищував у юдействі багатьох ровесників з мого роду, бувши запеклим прихильником передань моїх предків.
15 Та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю,
16 зволив об’явити в мені Сина свого, щоб я проповідував його між поганами, то я негайно, ні з ким не радившись,
17 ані не подавшися в Єрусалим до тих, що були апостолами передо мною, пішов в Арабію, а потім знову повернувся в Дамаск.
18 По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим відвідати Кифу і перебув у нього п’ятнадцять день.
19 А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього.
20 Те, що пишу вам, то ось перед Богом, що не обманюю.
21 Потім пішов у сторони сирійські та кілікійські;
22 на обличчя ж мене не знали Церкви Юдеї, що у Христі.
23 Вони лиш чули, що той, хто колись гонив нас, тепер проповідує ту віру, яку колись руйнував,
24 і прославляли заради мене Бога.
1 Згодом, по чотирнадцятьох роках, я знову пішов у Єрусалим з Варнавою, взявши з собою і Тита.
2 А пішов я туди за об’явленням і появив їм Євангелію, яку проповідую між поганами, особливо знатнішими, чи, бува, не дарма труджуся чи трудився.
3 А й Тит, що був зо мною, бувши греком, не був примушений до обрізання.
4 А щодо облудних братів влазнів, які крадькома пролізли, щоб підглядати нашу свободу, що її маємо в Ісусі Христі, щоб нас поневолити,
5 ми їхньому велінню не поступилися ні на хвилину, щоб правда Євангелії залишилася у вас.
6 Щождо тих, які вважалися за знатних, — якими вони тоді були, мені байдуже; Бог не дивиться на обличчя людини, — мені ті знатні нічого не добавили.
7 Навпаки, побачивши, що проповідь Євангелії для необрізаних повірена мені, як Петрові для обрізаних, —
8 бо той, хто допомагав Петрові в апостольстві між обрізаними, допомагав і мені між поганами, —
9 і визнавши дану мені благодать, Яків, Кифа та Йоан, що вважалися стовпами, на знак єдности дали мені й Варнаві правиці, щоб ми йшли до поган, вони ж до обрізаних;
10 тільки щоб ми про вбогих пам’ятали, що я власне і намагався робити.
11 Коли ж Кифа прийшов в Антіохію, я виступив одверто йому в вічі, тому що заслужив на докір.
12 Перше бо ніж прийшли деякі від Якова, він їв з поганами; а як прийшли, то почав таїтися та відлучатися, боявшись обрізаних.
13 Разом з ним лицемірили й інші юдеї, так що й Варнава був зведений їхнім лицемірством.
14 Та коли я побачив, що вони не ходять право за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то як ти можеш силувати поган, щоб жили по-юдейському?
15 Ми — уроджені юдеї, не з отих грішників поган;
16 а довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, а через віру в Ісуса Христа, ми й увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону; бо ніхто не оправдається ділами закону.
17 Коли ж, шукаючи оправдання у Христі, виявилося, що й ми самі грішники, — то невже Христос — служитель гріха? Жадним робом!
18 Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, то я себе самого оголошую переступником.
19 Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я — розп’ятий з Христом.
20 Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.
21 Я не відкидаю Божої благодаті: бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно.
1 О нерозумні галати! Хто вас зачарував, вас, перед очима в яких був зображений Ісус Христос розп’ятий?
2 Одне лиш хочу від вас знати: Чи ви прийняли Духа завдяки ділам закону, а чи тому, що повірили проповіді?
3 Невже бо ви такі безглузді? Почавши духом, завершуєте тепер тілом?
4 Невже стільки ви натерпілися марно? Коли б лиш марно!
5 Чи ж той, хто подає вам Духа і творить чудеса між вами, чи ж він робить це завдяки ділам закону, а чи тому, що ви повірили проповіді?
6 Як Авраам «увірував у Бога, і це було зараховано йому за оправдання»,
7 — тож зрозумійте, що тільки віруючі — правдиві сини Авраама.
8 Тому й писання, бачивши наперед, що Бог оправдає поган вірою, дало Авраамові цю добру звістку: «У тобі будуть благословенні всі народи.»
9 Так, отже, ті, що вірують, благословляться з вірним Авраамом.
10 Усі бо, які покликаються на діла закону, — під прокляттям, бо написано: «Проклят усякий, хто не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі закону.»
11 А що ніхто законом не оправдується перед Богом, то це ясно, бо «праведний з віри буде жити.»
12 Закон же не від віри, бо каже: «Хто чинитиме його приписи, той буде ними жити».
13 Христос нас викупив від прокляття закону, ставши за нас прокляттям, бо написано: «Проклят усякий, хто висить на дереві», —
14 щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа.
15 Брати, я говорю по-людському: Навіть людського заповіту, укладеного, як годиться, ніхто не може скасувати чи до нього щось додати.
16 Обітниці ж були дані Авраамові та його потомкові. Не сказано: «Потомкам», немов би про багатьох, лише про одного: «І твоєму потомкові», яким є Христос!
17 Кажу бо це: Завіту, уже затвердженого Богом, закон, що надійшов по чотириста тридцятьох роках, не може скасувати й таким чином зробити недіючою обітницю.
18 Бо коли б спадщина була від закону, вона б не була вже від обітниці; Авраамові ж Бог дарував свою ласку через обітницю.
19 А що ж тоді закон? Його додано із-за переступів, доки не прийде потомство, якому була дана обітниця, проголошена ангелами через посередника.
20 Посередника ж нема, коли є хтось один; а Бог один.
21 То хіба закон проти обітниць Божих? Зовсім ні! Було б інакше, якби дано закон, який міг би оживляти, — тоді справді від закону було б оправдання.
22 Але Письмо все замкнуло під гріхом, щоб віруючим була дана обітниця завдяки вірі в Ісуса Христа.
23 Раніш, ніж прийшла віра ми були замкнені під охороною закону очікуючи віри, що мала відкритися,
24 так що закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися.
25 А як прийшла віра, ми вже не під вихователем.
26 Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса.
27 Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися.
28 Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі.
29 А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею.
1 Кажу бо: Доки спадкоємець малоліток, він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього,
2 але під опікунами та домоправителями перебуває до призначеного батьком часу.
3 Отак і ми, як були малолітками, були підневолені первням світу.
4 Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом,
5 щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення.
6 А що ви сини, Бог послав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває «Авва, Отче!»
7 Тому ти вже не раб, а син; а коли син, то спадкоємець завдяки Богові.
8 Колись то ви, не знавши Бога, служили богам, що не були справді богами.
9 Тепер же, коли ви спізнали Бога, чи радше, коли Бог спізнав вас, — як можете ви повертатися знову до немічних та вбогих первнів, яким, як і колись, хочете знову служити?
10 Вважаєте пильно на дні, на місяці, на пори та на роки!
11 Побоююся за вас, чи не трудивсь я коло вас даремно!
12 Благаю вас, брати, будьте як я, бо й я такий, як ви. Ви мене нічим не образили.
13 Ви ж знаєте, як я з-за недуги тіла звістував вам перший раз Євангелію,
14 і, не зважаючи на мою недугу, яка була вам спокусою, ви не погордували мною, ані відіпхнули, але, як ангела Божого, прийняли, як Христа Ісуса.
15 Де ж воно, те ваше щастя? Свідкую вам, що, якби можна було, ви вирвали були б свої очі й мені віддали б!
16 Невже я ворогом став вашим, говоривши вам правду?
17 Вони нещиро за вас побиваються; вони вас хочуть від нас відсторонити, щоб ви про них дбали.
18 Воно добре — ревнувати, але у добрім; завжди, а не лиш тоді, коли я між вами.
19 О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас!
20 А я хотів би бути серед вас тепер і змінити свій голос, бо й сам не знаю, що з вами робити!
21 Скажіть мені, ви, що хочете бути під законом, чи ж ви не розумієте закону?
22 Написано бо, що Авраам мав двох синів: одного від рабині, а другого від вільної.
23 Та той, що від рабині, народився за тілом, а той що від вільної — за обітницею.
24 Це має інше значення: оті дві жінки — то два завіти; один з гори Синаю, що рабів родить, це — Агар;
25 а гора Синай в Арабії і відповідає теперішньому Єрусалимові, що дійсно поневолений з дітьми своїми.
26 А вишній Єрусалим — вільний, він мати всім нам.
27 Написано бо: «Звеселися, неплідна, що не родиш! Викликуй, рада та весела, ти, що мук не знала, бо у покинутої більше дітей, ніж у тієї, що має чоловіка.»
28 Ви ж, брати, як Ісаак, діти обітниці.
29 Та як тоді, хто народився за тілом, гонив того, хто родився за духом, так і тепер.
30 Тільки ж що Письмо каже: «Прожени рабиню та її сина, бо син рабині не успадкує з сином вільної.»
31 Отак, брати, ми сини не рабині, а вільної.
1 Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову.
2 Ось я, Павло, кажу вам, що коли ви обрізуєтеся, Христос вам ні в чому не допоможе.
3 Свідчу знову кожному, хто обрізується: Він мусить увесь закон чинити.
4 Ви, що шукаєте в законі оправдання, від Христа відлучилися, від благодаті ви відпали.
5 Ми бо духом з віри очікуємо надії оправдання,
6 бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але — віра, чинна любов’ю.
7 Ви бігли добре. Хто ж то вам став на перешкоді, що ви правді не повинуєтеся?
8 Це переконання не від того, хто вас кличе.
9 Трохи закваски квасить усе тісто.
10 Я певний в Господі, що ви не матимете інших думок; а хто заколочує вас, буде засуджений, хто б він не був.
11 Я ж, брати, коли ще проповідую обрізання, то чого мене ще гонять? Отже, кінець отій соблазні, що від хреста!
12 Коли б то вже зовсім покалічили себе ті, що заколот у вас зчиняють!
13 Ви бо, брати, покликані до свободи; аби тільки свобода ваша не стала приводом до тілесности; але любов’ю служіть один одному.
14 Увесь бо закон міститься у цій одній заповіді: «Люби ближнього твого, як себе самого.»
15 Коли ж ви між собою гризетеся та їсте один одного, вважайте, щоб один одного не знищили!
16 Знову кажу: Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити;
17 бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б.
18 А коли дух вас водить, то ви не під законом.
19 Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість,
20 ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі,
21 зависті, пияцтво, гульня і таке інше, про що я вас попереджаю, — як я вже й раніше казав, що ті, що таке чинять, царства Божого не успадкують.
22 А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність,
23 тихість, здержливість. На тих то нема закону.
24 Ті ж, що є Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та пожадливостями.
25 І коли ми живемо духом, то духом і ходімо.
26 Не будьмо марнославні, задерикуваті між собою, завидущі одні одним.
1 Брати! Коли б хтось попав у якусь провину, то ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности, пильнуючи себе самого, щоб і собі не впасти у спокусу.
2 Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа.
3 Коли хто думає, що він є щось, бувши нічим, — обманює себе самого.
4 Кожний нехай добре перевіряє своє діло і, якщо він знайде, чим хвалитися перед самим собою, то вже ніяк не перед іншими:
5 кожний бо власний тягар понесе.
6 Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає слова.
7 Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна. Що хто посіє, те й жатиме.
8 Хто бо для свого тіла сіє, той з тіла пожне зотління; а хто сіє для духа, той від духа пожне життя вічне.
9 Робімо добро без утоми: своєчасно, як не ослабнемо, жатимемо.
10 Отож, поки маємо час, робімо добро всім, а зокрема рідним у вірі.
11 Гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою.
12 Ті, що хочуть показатися гарними тілом, — вони силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа.
13 Бо й самі обрізані, не додержують закону, а хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом.
14 Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий, а я — світові;
15 бо ані обрізання, ані необрізання є щось, лише — нове створіння.
16 На тих, які поступають за цим правилом, мир на них і милосердя, а й на Ізраїля Божого.
17 На майбутнє нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса.
18 Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати! Амінь.