Книга Юдита
1 Було це дванадцятого року царювання Навуходоносора, що царював над асирійцями у Ніневії, великім місті, за часів Арфаксада, що царював над мідянами в Екбатані;
2 цей бо обвів Екбатану навкруги мурами з тесаного каміння по 3 лікті завширшки й 6 ліктів завдовжки. Той мур збудував він 70 ліктів заввишки й 50 ліктів завширшки.
3 При воротах міста поставив він башти 100 ліктів заввишки, а підвалини їх були 60 ліктів завширшки.
4 Ворота ж міста зробив він високі, що здіймались угору на 70 ліктів, і були 40 ліктів завширшки, щоб через них могло виходити його могутнє військо й проходити — його піхотинці.
5 Натоді цар Навуходоносор рушив війною на царя Арфаксада, на великій рівнині, на рівнині, що була в краю Рагав.
6 І пристали до нього всі, хто жили в горах, усі, що жили при Тигрі, при Ефраті та Гідаспі, і по рівнинах Аріоха, царя еламіїв: багато народів зійшлося, щоб іти походом проти синів Хелеуда.
7 Навуходоносор, цар асирійців, вислав звідомлення до всіх мешканців у Персії, до всіх мешканців західніх країн, до мешканців Кілікії, Дамаску, Ливану, Антиливану, а й до всіх мешканців Примор’я,
8 до народів Кармелю, Гілеаду, Горішньої Галилеї, великої Ездрелон-рівнини,
9 до всіх у Самарії та по її містах, і по той бік Йордану, аж до Єрусалиму, Батанеї, Хелусу, Кадешу, до Єгипетської ріки, до Тафнесу, Рамесси і до всієї країни Гесем,
10 аж ген поза Таніс та Мемфіс, і до всіх мешканців Єгипту аж до границь Етіопії.
11 Та мешканці всіх тих країн знехтували заклик Навуходоносора, царя асирійців, і не виступили з ним на війну, бо не боялись його, вважавши його тільки за звичайну людину, й відіслали його послів назад із порожніми руками та зневагою.
12 Розлютився Навуходоносор на всі ці краї вельми й поклявся своїм престолом і своїм царством помститися на всіх і вигубити мечем країни Кілікії, Дамаску та Сирії, а й усіх мешканців у землі Моав, синів Аммона, усю Юдею і всіх в Єгипті, аж до границь над обома морями.
13 От і вишикував він сімнадцятого року свою силу проти царя Арфаксада й розбив у бою і розгромив усю його силу, Арфаксада, його кінноту та його колісниці,
14 та й заволодів його містами; він дійшов аж до Екбатани, де захопив башти, розграбував майдани, й красу їхню обернув у наругу.
15 Він узяв у полон Арфаксада в горах Рагав, прошив його своїми стрілами і знищив його аж по сьогодні.
16 Потім повернувсь із своїми, він сам і сила всякої мішаної збиранини, безліч вояків превелика, і став там, сам він і все його військо, відпочивати та бенкетувати аж 120 день.
1 Вісімнадцятого року, двадцять другого дня першого місяця, в палаті Навуходоносора, царя асирійців, говорилось про те, як помститись на кожній країні, як то він і загрозив був.
2 Скликавши всіх своїх слуг та всіх своїх вельмож, учинив він з ними тайну нараду та оповів особисто про злобу кожної з тих країн.
3 Вони ухвалили вигубити всіх тих, хто не повинувались його закликові.
4 Як же закінчилась його нарада, цар асирійців Навуходоносор покликав Олоферна, головного вождя своїх військ, другого по собі, й сказав до нього:
5 «Так говорить великий цар, пан усієї землі: Оце підеш від мене й, узявши з собою мужів відважних, із 120 000 піхотинців, багато коней і 12 000 вершників,
6 виступиш проти всіх країн, що на заході, бо вони не послухали мого заклику.
7 Ти накажеш їм приготувати землю й воду, бо я вийду проти них у гніві моєму. Я покрию ногами мого війська обличчя всієї землі й видам їх на грабіж.
8 Поранені їхні заповнять їхні байраки. Кожен потік і річка, наповнившись ущерть їхнім трупом, вийде з берегів.
9 Я заберу їх у полон на край світу.
10 Іди, отже, й займай мені заздалегідь усю їхню землю: вони піддадуться тобі, й ти збережеш мені їх на день кари.
11 Хай твоє око не щадить неслухняних, видай їх на вбивство й на грабіж по всій дорученій тобі землі,
12 бо — клянусь моїм життям і потугою мого царства! — я сказав, і зроблю це своєю рукою.
13 Ти ж бо не нехтуй ні одним словом твого пана, зроби ретельно все, що я тобі заповідав, і виконай негайно.»
14 І відійшов Олоферн з-перед обличчя свого пана й, скликавши всіх вельмож, вождів та старшин асирійського війська,
15 налічив для бою мужів добірних, як наказав йому його пан, зо 120 000 і лучників комонних 12 000,
16 і розташував їх, як звичайно робиться з військом, до бою.
17 Набрав верблюдів, ослів та мулів для обозу превелику силу, овець, волів та кіз без ліку для поживи,
18 харчів для кожного вояка подостатком та золота й срібла з царського палацу вельми багато.
19 І двигнувся, він сам і все його військо, в похід перед Навуходоносором, щоб вкрити всю землю на захід колісницями, кіннотою та добірними піхотинцями.
20 А кількість усякої збиранини, немов тієї сарани, немов піску земного, виступила разом з ними, так що їм числа не було, така їх була безліч.
21 Вирушивши з Ніневії, йшли вони три дні в напрямі до Бектилет-рівнини, і отаборились біля Бектилету недалеко гори, що ліворуч від Горішньої Кілікії.
22 Звідси, з усім своїм військом, піхотинцями, кіннотою та колісницями, рушив він у гори,
23 розбив Фуда та Луда й забрав у полон усіх синів Рассіса та синів Ізмаїла, що край пустині на захід від Хелеону.
24 Далі перейшов він Ефрат, пройшов через Месопотамію й зруйнував дощенту всі укріплені міста, що над потоком Аврона, й прийшов аж до моря.
25 Потім зайняв країни Кілікії, вистинав усіх, що йому чинили опір, і дійшов до границь Яфета, що на захід, навпроти Арабії,
26 оточив синів Мідії, спалив їхні шатра й забрав стада їхні.
27 Далі зійшов він на Дамаську рівнину під час пшеничних жнив, спалив їхні ниви, знищив дрібний і високорослий скот, розграбував їхні міста, спустошив їхні поля, а всіх їхніх юнаків вигубив вістрям меча.
28 Страх перед ним та дриж напали на мешканців Примор’я, на тих, що жили в Сидоні та в Тирі, на мешканців Суру й Окіни й на всіх мешканців Ємнану. Мешканці Азоту та Аскалону теж вельми його налякались.
1 Тоді вони послали до нього посланців з мирними словами, щоб ті йому сказали:
2 «Ось ми, слуги Навуходоносора, великого царя, припадаємо перед тобою. Роби з нами, як тобі довподоби.
3 Ось наші обійстя, уся наша земля, усі наші пшеничні ниви, дрібний і високорослий скот, і всі огорожі біля наших наметів лежать перед тобою. Користуйсь ними, як тобі завгодно.
4 Ось і міста наші та їхні мешканці — твої слуги. Іди, вступай до них по твоїй волі.»
5 Прибули ті мужі до Олоферна й донесли йому ці слова.
6 Тоді він зійшов до Примор’я, він сам і все його військо, і поставивши в укріплених містах залогу, навербував з них добірних мужів собі на допомогу.
7 Горожани й всі околишні мешканці прийняли його з вінками, танцями та бубнами.
8 Та він спустошив їхню землю й вирубав їхні священні гаї, згідно з даним йому наказом знищити всіх богів землі, щоб народи покланялись лиш одному Навуходоносорові та щоб усі язики й племена взивали до нього як до бога.
9 І прибув він навпроти Ездрелону біля Дотаїму, що лежить перед великою Юдейською долиною,
10 і, отаборившись між Гебе та містом скитів (Скитополем), пробув там цілий місяць, щоб назбирати всякого харчу для свого війська.
1 Почули сини Ізраїля, що жили в Юдеї, про те все, що вчинив народам Олоферн, верховний полководець Навуходоносора, царя асирійців, та як він, пограбувавши їхні храми, віддав їх на руїну,
2 і налякались його вельми й тремтіли за Єрусалим та за храм Господа, Бога свого,
3 бо вони тількищо повернулись були з неволі, і ввесь народ Юдеї зібрався недавно та й посуд, жертовник і храм були очищені від осквернення лиш недавно.
4 Тож і послали вони (стривожити) всю Самарію, Кону, Беторон, Белмаїн, Єрихон, Хову, Есору та Салем-долину,
5 і зайняли наперед усі шпилі високих гір, укріпили мурами оселі, що були на них, і заготували харчів для війни, бо на їхніх полях щойно недавно скінчились були жнива.
6 Первосвященик Йоаким, що був тоді в Єрусалимі, написав мешканцям Ветулії і Ветоместему, що навпроти Ездрелону, в напрямі рівнини біля Дотаїму,
7 наказуючи їм зайняти доступи в горах, бо через них був доступ в Юдею; і їм легко було затримати тих, що хотіли б продертись по два нараз через вузьку щілину.
8 Сини Ізраїля зробили так, як наказав їм первосвященик Йоаким з радою старших усього народу Ізраїля, що засідала в Єрусалимі.
9 Всі мужі ізраїльські почали з великим запалом взивати до Бога та впокорятись перед ним ревно.
10 Самі вони, жінки їхні, їхні маленькі діти, їхні череди, усі чужинці, наймити й раби їхні надягнули собі на бедра волосяниці.
11 Всі мужі ізраїльські, жінки й діти, що жили в Єрусалимі, впали ниць перед храмом і, посипавши голови попелом, розстелили свої волосяниці перед Господом.
12 Вони вкрили й жертовник волосяницею і взивали однодушно та ревно до Бога Ізраїля — не видати їхніх немовляток на загибель, жінок їхніх на наругу, міста, що належали до них, на загладу і святиню на сором, на ганьбу та наругу поганам.
13 Почув Господь їхній голос і зглянувся над їхнім горем. По всій Юдеї та Єрусалимі народ постив чимало днів, обернувшись обличчям до храму Господа Вседержителя.
14 А первосвященик Йоаким і всі ті, що стояли перед Господом, священики й священослужителі Господні, з волосяницями на бедрах, приносили повсякчасні всепалення, обіти й добровільні дари народу,
15 і, з посипаними попелом завоями своїми, щосили взивали до Господа, щоб він доброзичливо споглянув на дім Ізраїля.
1 Олофернові, головному полководцеві асирійського війська, було оповіщено, що сини Ізраїля готувались до війни, що вони замкнули гірські доступи, укріпили всі шпилі на високих горах і розставили перешкоди по рівнинах.
2 Тоді розлютивсь він, Олоферн, вельми, покликав усіх моавських начальників, аммонських вождів і всіх правителів Примор’я
3 та й сказав їм: «З’ясуйте мені, сини Ханаана, що то за народ, що сидить у горах? Які то міста, що їх вони заселюють? Яка сила їхнього війська й у чім полягає їхня могутність та їхня сила? Який цар над ними, вождь війська їхнього?
4 Чому тільки вони, між усіма мешканцями Заходу погордували вийти мені назустріч?»
5 Відповів же йому Ахіор, начальник усіх синів Аммона: «Нехай мій пан вислухає слово з уст слуги свого, я оповім тобі всю правду про народ цей, що заселює ті гори й що живе поблизу тебе; брехня не вийде з уст слуги твого.
6 Народ цей, нащадки халдеїв:
7 спочатку вони оселились були в Месопотамії, бо не хотіли служити богам своїх батьків, що були в краю Халдейськім.
8 Вони покинули звичаї своїх предків і взяли поклонятись Богові неба, Богові, якого визнали. За те їх прогнано геть від богів, і вони втекли в Месопотамію і пробули там часу чимало.
9 Та Бог їхній повелів їм вийти з місця їхньої оселі й удатись у Ханаан-край. І оселились вони там і мали подостатком золота, срібла й худоби превелику силу.
10 Опісля вони спустились у Єгипет, бо на Ханаан-край наліг голод, і пробували там, доки мали що їсти. Там їхньому родові не було вже ліку.
11 Але єгипетський цар устав проти них і присилував їх хитромудро до роботи коло цегли; і були вони принижені, й стали рабами.
12 Тоді вони візвали до Бога свого, і він побив Єгипетський край язвами, на які не було ліку, й єгиптяни вигнали їх від себе.
13 Бог висушив перед ними Червоне море;
14 він вивів їх на дорогу до Синаю і Кадеш-Барне, то й вони прогнали всіх, що жили в пустині.
15 Потім оселились вони в краю Аморійськім, винищивши своєю силою усіх мешканців Хешбону. Далі, перейшовши Йордан, заволоділи усім гірським краєм
16 і, прогнавши з-перед себе ханаанян, перізіїв, євусіїв, сихеміїв і всіх гіргашіїв, оселились у ньому на довгий час.
17 Коли вони не грішили перед своїм Богом, усе було гаразд із ними, бо з ними був Бог, що ненавидить несправедливість;
18 як же ж вони покинули дорогу, що він їм заповідав, частина їх цілком загинула у боях премногих, частина побрела в полон на чужину, а храм їхнього Бога був зрівняний із землею, містами ж їхні противники заволоділи.
19 Тепер навернулись вони знову до свого Бога та й повернулись назад із розсіяння, де були розкидані, і зайняли Єрусалим, де і їхня святиня, і заселили знову гірський край, що опустів.
20 Отож і нині, володарю й пане, якщо в цім народі є якась помилка, якщо вони згрішили проти Бога, то придивімся добре, чи є у них ця причина упадку, і тоді рушаймо на них і ми їх завоюємо.
21 Як же ж немає беззаконня в їхньому народі, то хай мій пан ліпше покине, щоб часом їхній Господь та їхній Бог не захистив їх і щоб ми не стали сміховиськом по всій землі.»
22 І сталось, як тільки Ахіор перестав говорити ці слова, увесь народ, що був зібравсь навколо шатра, загув, а вельможі Олоферна й всі жителі Примор’я та Моаву, говорили, щоб Ахіора порубати на кусні.
23 «Не боятимемося синів Ізраїля, бо це народ, який не має сили, ні потуги до тяжкого бою.
24 Тому наступаймо, і твоє військо поглине їх, володарю Олоферне!»
1 Коли ж гармидер тих мужів, що були обступили раду, затих, Олоферн, головний вождь асирійського війська, мовив перед усім народом чужинецьким та до Ахіора, до всіх синів Моава:
2 «А хто ти такий, Ахіоре, та наємці Ефраїма, щоб пророкувати поміж нами, як оце чиниш сьогодні, та щоб нас умовляти не йти війною проти ізраїльського люду, бо їхній Бог, мовляв, їх захищає? Хто бог, крім Навуходоносора? Він пошле свою силу й знищить їх з лиця землі, та й їхній Бог не захистить їх.
3 Ми, його слуги, розгромимо їх як одного чоловіка, і вони не встояться перед напором нашої кінноти.
4 Ми спалимо їх у метушні. Гори їх уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами. Стопи їхніх ніг не встояться перед нами, вони вигинуть до одного, каже володар Навуходоносор, пан усієї землі, бо він сказав, і його слова не будуть пусті.
5 Ти ж, Ахіоре, наємче аммонський, ти, що сказав ці слова нині, в день свого зухвалого виступу, віднині не побачиш більше мого обличчя аж по день, коли я помщусь над кодлом тих, що втекли з Єгипту.
6 Тоді моє військо та юрба моїх слуг проколе тобі мечем боки, і ти впадеш поміж їхніми пораненими, коли я вирушу проти Ізраїля.
7 Мої слуги відведуть тебе в гори й залишать тебе в однім з міст, що на узгір’ях.
8 Ти не загинеш, хібащо пропадеш разом з ними.
9 Коли ж надієшся у своїм серці, що вони не будуть завойовані, нехай твоє обличчя не буде понурим. Я сказав, і ні одне з моїх слів не пропаде марно.»
10 І повелів Олоферн своїм слугам, що стояли в його шатрі, схопити Ахіора й відвести його у Ветулію та видати в руки синів Ізраїля.
11 І схопили його слуги та й вивели за табір у долину, пройшли серед долини в гори й прибули до джерел, що під Ветулією.
12 Побачивши їх мужі міста, що були на верху гори, вхопилися за зброю і вийшли за місто на шпиль гори, а всі пращники, щоб не дати їм піднятись угору, кидали на них камінням.
13 Та вони підкрались попід гору й, зв’язавши Ахіора, покинули його одного біля стопи гори, самі ж повернулись до свого пана.
14 Тоді сини Ізраїля, спустившись униз із міста й наблизившись до нього, розв’язали його, відвели в Ветулію та й поставили перед правителями свого міста;
15 а були тоді: Озія, син Міхи, з коліна Симеона, Хавріс, син Готонієла, та Харміс, син Мелхієла.
16 І скликали вони всіх старшин міста. Прибігла й уся їхня молодь та жінки на збори. Поставили Ахіора серед усього народу, й Озія спитав його, що сталось.
17 А той у відповідь оповів їм про промову на нараді в Олоферна й про ті слова, що сам він вимовив був серед начальників синів асирійських, і як то Олоферн говорив з погордою про дім Ізраїля.
18 Тоді народ упав обличчям до землі, поклонився Богу і заговорив уголос:
19 «Господи, Боже неба! Поглянь на їхню гординю превелику й змилуйсь над пониженим нашим родом! Зглянься в цей день на тих, що тобі посвятились!»
20 Вони заспокоїли Ахіора й вітали його вельми.
21 А Озія взяв його по зборах до себе в хату і справив бенкет для старших. Усю ту ніч молилися про допомогу до Бога Ізраїля.
1 На другий день Олоферн звелів усьому своєму війську й усьому своєму людові, тобто всім, що для спільної війни пристали були до нього, рушити на Ветулію, зайняти доступ в гори й розпочати війну з синами Ізраїля.
2 І двигнулися того дня усі військові люди. Було ж того війська 170 000 вояків піхотинців і 12 000 кінноти, окрім обозу й людей, що йшли за ними превеликою юрбою пішки.
3 Вони продерлись у долину біля Ветулії, до джерела, й розтягнулись уширину від Дотаїму до Белбаїму, а вдовжину від Ветулії до Кіямону, що проти Ездрелону.
4 Побачивши, що їх так багато, сини Ізраїля злякались вельми й говорили один до одного: «От тепер так злижуть вони всю землю! Ніякі гори, хоч би які високі, ані байраки, ні горби не витримають під їхньою навалою!»
5 Кожен ухопив свою військову зброю, і, запаливши вогонь на баштах, стояли вони всю ніч на варті.
6 Наступного дня Олоферн вивів проти синів Ізраїля, що були в Ветулії, всю свою кінноту,
7 розглянув доступи до їхнього міста, розслідив джерела вод, зайняв їх і поставив над ними стійки вояків, сам же повернувся до свого війська.
8 Усі начальники синів Ісава, усі вожді народу Моава й воєводи Примор’я прийшли до нього й казали:
9 «Нехай наш володар вислухає нас ласкаво, щоб у твоїм війську не було ні однієї рани.
10 Народ бо цей синів Ізраїля звіряється не так на свої списи, як на шпилі в горах, де вони живуть, і видряпатись на шпилі їхніх гір нелегко.
11 Ти, отже, володарю, не воюй з ними звичайним воєнним строєм, то й ні один з твоїх вояків не поляже.
12 Стій табором, щади кожного мужа з твого війська. Нехай твої слуги займуть водяне джерело, що б’є з підніжжя гори,
13 бо звідти беруть воду всі мешканці Ветулії; спрага їх присилує, і вони видадуть своє місто. А тоді ми й наші люди видряпаємось на найближчі гірські шпилі й розтаборимось на них завчасно, щоб не вийшов з міста ні один муж.
14 Вони охлянуть з голоду, самі вони й їхні жінки та їхні діти, то й ще раніш, ніж на них прийде меч, вони будуть покотом лежати по вулицях своєї оселі.
15 Отак ти відплатиш їм люто за те, що збунтувались і не вийшли тобі мирно назустріч.»
16 Вподобалися слова їхні Олофернові й усім його старшим, і він звелів зробити так, як ті сказали.
17 І рушив загін синів Аммона, а з ними 5 000 синів Ашшура. Вони продерлись у долину й зайняли води та джерела вод синів Ізраїля.
18 Вийшли й сини Ісава й сини Аммона та й продерлись у гори навпроти Дотаїму. Деяких із своїх вони послали на південь і на схід навпроти Егребелу, що біля Хусу, на Мохмур-потоці, а решта асирійського війська отаборилась на рівнині й покрила всю землю. Шатра їхні та обози становили велелюдний табір, а була їх превелика сила.
19 Сини Ізраїля візвали до Господа, свого Бога, бо впали були духом, тому що всі вороги їх оточили і не було їм змоги втекти від них.
20 Асирійський табір — піхотинці, колісниці та кіннота, стояв навколо них 34 дні. Тоді забракло у мешканців Ветулії води по жбанах,
21 та й ритви спорожніли, так що вони не могли пити води досхочу навіть і один день, бо видавано їм воду в міру.
22 їхні немовлята мліли, а жінки й хлопці знемагали від спраги; вони падали на вулицях міста та при виході у брамі, бо не мали вже сили.
23 Тоді увесь народ, хлопці, жінки й діти збунтувались проти Озії та начальників міста й заходилися голосно кричати та говорити перед усіма старшими:
24 «Нехай Бог розсудить між вами й нами, бо ви вчинили нам велику кривду, не згадавши про мир з асирійцями.
25 І от тепер нема нікого, щоб допомогти нам. Бог видав нас їм у руки, щоб ми полягли перед ними від спраги й загинули.
26 Покличте ж їх і видайте все місто на грабіж людям Олоферна й усьому його війську;
27 ліпше нам стати їхнім лупом, бо хоч і станемо рабами, принаймні жити будемо й не будемо дивитися своїми очима на смерть наших немовлят і на те, як конають наші жінки та діти.
28 Ми кличемо на вас свідками небо, землю, нашого Бога й Господа батьків наших, який карає нас за гріхи наші та й за провини батьків наших, щоб не вчинив він сьогодні так, як ми це сказали.»
29 І, знявши плач великий серед зборів, ридали всі як один і сильним голосом взивали Господа Бога про допомогу.
30 Тоді Озія промовив до них: «Бадьортеся, браття! Ще п’ять день тримаймось мужньо, і Господь, Бог наш, змилується протягом їх над нами; він не покине нас зовсім.
31 А як мине цей час, і помочі не буде нам, зроблю за вашими словами.»
32 І відпустив він народ, кожного на своє місце; хто пішов на мури, а хто на башти міста, жінок же з дітьми розіслали по хатах. У місті всі були вельми пригноблені.
1 За тих днів почула про те Юдита, дочка Мерарі, сина Окса, сина Йосифа, сина Озієла, сина Елкії, сина Ананії, сина Еліява, сина Натанаїла, сина Саламієла, сина Сарасадая, сина Ізраїля.
2 Чоловік її Манассія, того самого коліна й того самого роду, помер був під час ячмінних жнив.
3 Він наглядав за в’язальниками снопів в полі, аж от спека вдарила йому в голову, й він упав на ліжко та й помер у Ветулії, у своїм місті; і поховали його разом з його батьками на лану, що між Дотаїмом та Баламоном.
4 Юдита, овдовівши, жила в своєму домі 3 роки й 4 місяці.
5 Вона спорудила собі на даху свого дому хатинку, носила на своїх бедрах волосяницю, вдягалася у вдовину одіж;
6 постила ввесь час її вдовицтва, крім передодня субот, самих субот, передодня нового місяця й крім свят та веселих днів Ізраїля.
7 Була ж вона прегарна з виду, обличчям вельми вродлива. Манассія, її чоловік, лишив їй по собі золота, срібла, слуг, слугинь, худоби та поля, й вона жила собі серед цього добра.
8 Ніхто не міг лихого слова сказати на неї, бо вельми була вона богобоязлива.
9 Вона почула, як народ, що від браку води занепав на дусі, нарікав на начальника. Почула Юдита слова, що до них сказав Озія, як він поклявсь був їм через 5 день видати місто асирійцям,
10 і послала свою слугиню, що була над усім її майном, покликати Хавріса та Харміса, старшин цього міста.
11 Як вони прийшли до неї, вона їм сказала: «Послухайте мене, начальники мешканців Ветулії; бо не добре було те слово, що ви сказали того дня перед народом, та що поставили клятву між Богом і собою, кажучи, що видасте місто ворогам, коли Господь у ті дні не прийде вам на допомогу.
12 Отож, хто ви такі, щоб спокушати Бога нині та щоб виноситись між людськими синами понад Бога?
13 Та й ось тепер ви випробовуєте Господа Вседержителя! Повік не збагнете ви нічого!
14 Коли ви не можете вивідати глибини людського серця і розібрати думок його ума, то як же вам зглибити Бога, який створив усе, як спізнати його розум, як збагнути його задуми? Ніяким робом, брати! Не гнівіть Господа, Бога вашого.
15 Якщо він не захоче за цих 5 день допомогти нам, він має змогу захистити нас, коли йому завгодно, або вигубити нас перед лицем ворогів.
16 Тож не встрявайте в замисли Господа, Бога нашого, бо Бог не є, як люди, щоб його можна налякати погрозами, ані як син чоловічий, щоб він приймав умови.
17 Ось чому чекаймо терпляче від нього рятунку, прикличмо його собі на допомогу, і він голос наш почує, якщо йому завгодно.
18 Бо не було ні за наших предків, ані сьогодні покоління, родини, села, міста, що поклонялись би богам рукотвореним, як то було за днів попередніх,
19 за що й були наші батьки віддані мечеві, на поталу та на грабіж і полягли, нещасні, перед нашими ворогами.
20 Та ми не знаємо іншого Бога, окрім нього, тому й надіємося, що він не буде зневажливо, на нас дивитись і що не відвернеться від нашого роду,
21 бо як нас візьмуть, візьмуть усю Юдею, і розграбована буде святиня, і ми нашою кров’ю заплатимо за їхню зневагу.
22 І вбивство братів наших і поневолення краю, і спустошення нашого спадкоємства впаде на нашу голову поміж народами, в яких ми будемо рабами, і ми будемо супроти тих, хто нами заволодіє, предметом згіршення і зневаги,
23 бо наше рабство не вийде нам на ласку, але Господь, Бог наш, зробить з нього безчестя.
24 Отож тепер, браття, покажім себе гідно перед нашими братами, бо їхнє життя від нас залежить, і все, що нам святе, храм і жертовник, на нас спочивають.
25 Подякуймо за це все Господеві, Богові нашому, що випробовує нас, як і батьків наших.
26 Згадайте, як він чинив з Авраамом, як він досвідчав Ісаака, і що приключилося з Яковом у Месопотамії Сирійській, коли він пас був вівці Лавана, брата матері своєї.
27 Бо так, як він випробував вогнем, щоб вивідати їхнє серце, так і на нас він не мститься. Господь лише дає перестороги, батожить тих, хто наближається до нього.»
28 Озія ж їй на те: «Усе, що ти сказала, ти сказала з добрим серцем, і ніхто твоїм словам противитись не буде,
29 бо твоя мудрість не віднині ясна, але від початку твоїх юних днів увесь народ знає твій розум і справжню доброту твого серця.
30 Та народ умирав від спраги й примусив нас чинити те, що ми йому обіцяли були, й присилував нас дати присягу, якої ми не переступимо.
31 Молись, отже, за нас, бо ти жінка благочестива, і Господь пошле дощ, що наповнить наші ритви, і ми не пропадемо.»
32 Тоді сказала до них Юдита: «Послухайте мене, й я вчиню діло, що перейде від роду й до роду дітям нашого народу.
33 Цієї ночі ви станете при брамі, а я зо своєю слугинею вийду, і, в той час, коли ви постановили видати місто ворогам нашим, Господь через мене заступиться за Ізраїля.
34 Та ви не старайтеся збагнути мого задуму, бо не скажу його вам, поки не буде виконане те, що маю на думці.»
35 Озія й начальники сказали їй: «Іди в мирі, нехай Господь Бог буде перед тобою на кару ворогам нашим!»
36 І вийшовши з шатра, розійшлись по своїх місцях.
1 Юдита припала лицем до землі, посипала собі голову попелом, відкрила волосяницю, в яку була одягнена, — це було саме того вечора, коли приношувано в Єрусалимі, у храмі Божім, кадило, — і заходилася голосно взивати до Господа, кажучи:
2 «Господи, Боже мого батька Симеона, якому ти дав меч у руку, щоб помститися на чужоземцях, що розв’язали пояс дівчині, їх на сором, що обнажили її тіло, їй на наругу, що осквернили її лоно, їй на неславу. Ти бо сказав: Не буде так! — а вони таки зробили.
3 За те начальників їхніх ти віддав на вбивство, а ложе їхнє, де скоїлась омана, скривавив. Рабів побив єси з князями, князів же на їхніх престолах.
4 Жінок їх віддав ти на наругу, а їхніх дочок — у полон; усю здобич на розподіл між любими тобі синами, які палали ревністю до тебе, які були наругою, наругою своєї крови, і прикликали тебе собі на допомогу. О Боже, Боже мій! Вислухай і мене, вдовицю!
5 Ти бо вчинив минуле, теперішнє і те, що прийде потім. Що е тепер і те, що прийде, ти спізнав досконало. Що ти задумав — воно сталось,
6 і що ти захотів — стало присутнім і мовило: ось ми присутні! Бо всі твої дороги готові, і твої постанови наперед тобі відомі.
7 Ось асирійці зросли могутністю, прославилися своїми кіньми й вершниками, хвалилися відвагою піхоти, надіялись на щит, на спис, стрілу та пращу, і не признали, що ти — Господь, який кладеш кінець війнам.
8 Господь — твоє ім’я! Розбий же їхню силу потугою твоєю! Розторощи їх міць у своїм гніві, бо вони задумали твою святиню осквернити, намет, де пробуває ім’я твоєї слави, опоганити і роги твого жертовника позбивати.
9 Поглянь на їхню гординю, зішли на голову їхню гнів твій. Подай моїй руці вдовиній потрібну мені силу.
10 Побий хитрістю моїх уст раба з паном, пана ж разом із слугою. Розбий їхню пиху рукою жінки.
11 Бож не в численності твоя потуга, і твоя міць не в сильних; але ти — Бог смиренних, ти малим допомога, безсилим покровитель, пригнобленим заступник, спаситель одчайдушним.
12 Так, так, Боже мого батька, Боже Ізраїля — твого спадкоємства, Владико неба й землі, вод Сотворителю, Царю всього створіння твого, вислухай мою молитву!
13 Дай мені слово й хитрість, щоб їм і ран і синців завдати; їм, — що на завіт твій, на святий храм твій, на гору Сіон та на дім, що твоїм синам належить, мали лихі задуми.
14 Вчини, щоб кожен твій народ, кожне плем’я знало добре, що ти єси, о Боже, — Бог всемогутній, сильний, і що другого захисника для роду Ізраїля, крім тебе, немає.»
1 Якже Юдита закінчила ці слова, перестала взивати вголос до Бога Ізраїля.
2 Встала вона з землі, покликала свою слугиню і, зійшовши вниз у дім, де перебувала по суботах та у свята,
3 зняла з себе волосяницю, що на ній була, скинула вдовину одіж, обмилась, намастилась чистим миром, причесала гарно волосся на голові, наклала на неї турбан і надягнула одежу своїх веселощів, в яку прибиралася за життя свого чоловіка Манассії.
4 На ноги надягнула вона сандалі, наклала обручки, нашийники, персні, кульчики й усі свої прикраси, й причепурилася вельми, щоб привабити до себе погляди всіх, хто б не дививсь на неї.
5 Дала своїй слугині бурдюк вина та пляшечку олії, а торбу наповнила пряженим ячменем, сухими смоквами та буханцями чистого хліба, і, зв’язавши усе це добре в клунок, вручила їй.
6 Вийшли вони до воріт міста Ветулії й знайшли при них Озію та старших міста, Хавріса й Харміса.
7 Як же вони побачили її, — лице ж у неї було змінилось, і одежа незвичайна, — вельми здивувались на її вроду та й мовили до неї:
8 «Хай Бог наших батьків дарує тобі ласку, щоб могла виконати твої задуми синам Ізраїля на славу й на вивищення Єрусалиму!»
9 Вона ж, поклонившись Богові, сказала до них: «Веліть, нехай відчинять мені браму, щоб мені вийти й виконати те, що ви мені сказали.» Ті звеліли хлопцям відчинити, як вона сказала,
10 й вони так зробили. І вийшла Юдита, сама вона та її слугиня з нею, а мужі міста за нею стежили очима, докіль вона не зійшла з гори, докіль не перейшла через долину, й вони більш її не бачили вже.
11 А як вони йшли прямо перед собою у долині, зустріли її асирійські чати
12 і, схопивши Юдиту, взяли її питати: «До кого ти належиш? Звідкіль ідеш? Куди простуєш?» Та відповіла: «Я дочка євреїв і утікаю від них, бо вони внедовзі будуть віддані вам на поталу.
13 Я йду до Олоферна, головного вождя вашого війська, щоб дати йому докладні відомості й показати йому дорогу, якою він має йти, щоб заволодіти усім гірським краєм так, що ніхто з його вояків не постраждає ні на тілі, ні на житті.»
14 Мужі, почувши її слова й побачивши її обличчя, — а було воно перед ними напрочуд уродливе, — сказали їй:
15 «Ти врятувала своє життя тим, що поквапилась увійти до нашого пана! Іди ж лишень до нього в намет; деякі з наших проведуть тебе, аж поки не передадуть тебе йому в руки.
16 А як будеш перед ним, не падай на дусі, повідай йому все, як нам сказала єси, й він буде добрий з тобою.»
17 І вибрали вони з-поміж себе 100 чоловік, які супроводили її та її слугиню, повели ж вони їх до намету Олоферна.
18 У цілому таборі почало все збігатись, бо чутка про те, що Юдита прибула, рознеслась по шатрах. Прийшли і стали навкруг неї, як вона була зовні намету Олоферна, аж поки йому про неї не звістили.
19 Всі подивляли її вроду, а завдяки їй — синів Ізраїля, і говорили одне до одного: «Хто може легковажити цим народом, що має таких жінок? Не добре було б лишити з них живим і хоч би й одного мужа: бо ті, що врятувались би, могли б звести всю землю!»
20 Тоді сторожа, що була при Олоферні, і весь його почет вийшли й ввели її в намет.
21 Олоферн відпочивав на своїм ліжку під балдахином з кармазину, вигаптованим золотом, смарагдами та самоцвітами.
22 Звістили йому про неї, і він вийшов на поріг намету в супроводі світичів срібних, що посувались перед ним.
23 Як же Юдита стала перед ним та його слугами, всі замилувалися красою її обличчя. Вона ж припала обличчям ниць і вклонилась йому, а слуги його підвели її на ноги.
1 Олоферн сказав до неї: «Кріпися, жінко! Не бійсь у своїм серці, бо я ніколи не чинив зла тому, хто надумався служити Навуходоносорові, цареві всієї землі.
2 От і тепер, якби народ твій, що живе в горах мене був не зневажив, я б не підняв мого списа проти нього. Та вони самі собі те вчинили.
3 Скажи ж мені тепер, чому ти втекла від них? Чому до нас прибула? А вже напевне ти прийшла сюди собі на рятунок! Бадьорся! Ти цієї ночі житимеш, і на майбутнє!
4 Ніхто бо не посміє покривдити тебе; усі будуть поводитися з тобою добре, як то буває із слугами мого пана, царя Навуходоносора.»
5 Юдита ж йому сказала: «Прийми слова твоєї рабині, дозволь твоїй слугині перед тобою говорити! Я не оповім ніякої неправди моєму панові цієї ночі.
6 Як ти підеш слідом за словами твоєї рабині, Бог доведе до кінця твою справу, й моєму панові пощастить у його задумах.
7 Нехай живе Навуходоносор, цар усієї землі, й нехай живе влада того, хто тебе послав на те, щоб настановити кожну душу на путь праву, бо завдяки тобі не лише люди служать, але й дикі звірі, худоба й піднебесні птахи, завдяки твоїй потузі живуть для Навуходоносора й усього його дому.
8 Бо ми чули про твою мудрість і про осяжність розуму. Всьому краєві відомо, що ти єдиний добрий у всьому царстві, могутній знанням, подивугідний у воєнних справах.
9 І про ту мову, що її виголосив був Ахіор на твоїй військовій нараді, ми чули, про його слова, бо мужі Ветулії його пощадили, а він оповів їм усе, що він тобі сказав.
10 Тому, владико, не нехтуй його словом, але візьми собі його до серця, бо воно правдиве. Ніяка кара не спіткає рід наш, ніякий меч не буде мати проти нього сили, поки вони не согрішать проти Бога.
11 Оце й тепер, щоб мій пан не зазнав невдачі та поразки, на них нападе смерть. Гріх уже заволодів ними, гріх, яким вони доводять до гніву свого Бога щоразу коли чинять яку недоречність.
12 Відколи їм харчів забракло і води зовсім не стало, вони вирішили кинутись на свою худобу і зважилися спожити все те, що Бог їхній своїми законами заборонив їм їсти.
13 Ба навіть первоплоди хліба й десятини вина, олії, посвячені й призначені священикам, які стоять у Єрусалимі перед обличчям нашого Бога, вони ухвалили споживати, хоч ніхто з народу не має права й руками до них дотикатись.
14 Ба більш: вони послали людей у Єрусалим, де мешканці таке саме вчинили, щоб ті принесли їм на це від ради старших дозвіл.
15 І з ними станеться так, як їм було сповіщено, згідно з їхніми ділами: вони цієї днини будуть віддані тобі на поталу.
16 Тим то я, твоя слугиня, довідавшись про те все, втекла від них, і Бог послав мене виконати діла з тобою, над якими увесь світ здивується, коли про них почує,
17 бо твоя слугиня богопоштива і вдень та вночі шанує Бога неба. Отож і сьогодні я зостанусь біля тебе, мій пане! Твоя слугиня, вийде вночі в байрак і там буде молитись до Бога, а він мені скаже, коли вони свої гріхи довершать.
18 Тоді я повернусь і дам тобі знати про те, й ти рушиш з усім твоїм військом, і ніхто з них не посміє тобі протистати.
19 Я поведу тебе через Юдею, аж поки ти не дійдеш до Єрусалиму, й посаджу твій трон посеред нього. Ти поведеш їх, як отару, що чабана не має, і пес не загавкає перед тобою. Усе це сказало мені моє прочуття; це оповіщено мені, і я була послана, щоб тобі це відкрити.»
20 Сподобались її слова Олофернові й усім його слугам. Вони, здивовані її мудрістю, сказали їй:
21 «Нема такої жінки від краю світу й до краю, що була б така вродлива й словами розумна.»
22 А Олоферн сказав до неї: «Добре вчинив Бог, пославши тебе перед цим народом. щоб у наших руках була сила, а тим, хто погордували моїм паном, — погибель!
23 Ти справді гарна з виду і спритна у своїх словах. Коли чинитимеш так, як сказала єси, твій Бог стане моїм Богом, і ти житимеш у палаті царя Навуходоносора та й будеш знаною по всій країні.»
1 І звелів він увести її туди, де був складений його срібний посуд, і наказав дати їй їсти від страв і пити із свого вина.
2 Але Юдита сказала: «Не буду їсти того, щоб не стати згіршенням. Досить для мене того, що я принесла з собою.»
3 Олоферн же до неї: «А як не стане того, що принесла ти з собою, звідкіля нам роздобути такого самого для тебе? Між нами нема нікого з твого народу.»
4 Юдита йому відрекла: «Клянусь твоїм життям, мій пане, що твоя слугиня не встигне спожити того, що при собі має, як Господь виконає через мене те, що задумав.»
5 І слуги Олоферна привели її до намету, де вона спала до півночі. А як настала ранішня варта, то встала
6 і послала Олофернові сказати: «Нехай мій пан звелить, щоб твоїй слугині можна було вийти на молитву.»
7 І Олоферн звелів своїй сторожі не боронити їй того. Три дні пробула вона в таборі. Виходила щоночі в байрак ветульський і милась у таборі біля джерела.
8 Як же вона повернулась, молилась до Господа, Бога Ізраїля, спрямувати її дорогу, щоб піднести синів свого народу.
9 Вона поверталась очищена й сиділа в наметі, аж поки десь підвечір не приносили їй страву.
10 Четвертого дня Олоферн учинив бенкет самим своїм старшинам, не покликавши нікого з тих, що були запрошувані звичайно.
11 Він же мовив до Багоаса, скопця, що був над усім у нього: «Піди но до тієї жінки-юдейки, що в тебе, і умов її, щоб прийшла до нас їсти й пити з нами.
12 Сором був би для нас, якби ми випустили таку жінку, не забавившися з нею. Як же нам не пощастить її переконати, будуть із нас сміятись.»
13 Вийшов Багоас від Олоферна, прийшов до неї та й каже: «Чи не могла б оця красуня-дівчина не барившися піти до мого пана, щоб посісти почесне місце проти нього та пити весело з нами вино, тож стати сьогодні, немов одна з дочок асирійських, що пробувають у палаті Навуходоносора?»
14 Юдита йому на те: «А хто ж така я, щоб перечити моєму панові? Усе, що моєму панові завгодно, я зроблю негайно, й це буде моєю радістю по день моєї смерти.»
15 Встала вона й прибралась у свою одежу та у всі жіночі прикраси; а слугиня її пішла перед нею і розстелила на землі для неї перед Олоферном шкуру, що Багоас дав був Юдиті на те, щоб вона, лігши, могла на ній споживати свою щоденну страву.
16 Як же ввійшла Юдита і примістилася, серце в Олоферна забилося, душа його зворушилась, і він весь запалав пристрастю до неї; він з того дня, коли її наглянув, тільки й чигав нагоди, щоб її спокусити.
17 Мовив він до неї: «Пий лишень і веселися з нами.»
18 Юдита ж йому: «А вже, пане, буду пити, бо відколи я на світі, мені ніколи не було так весело, як нині.»
19 І взяла та й їла і пила перед ним те, що її слугиня зготувала їй.
20 Олоферн був радий з неї і випив силу вина; відколи він народився, ніколи ще не випив стільки за один день.
1 Як настав же вечір, слуги його почали швидко розходитись. Багоас замкнув зовні намет, відіславши тих, хто були ще коло його пана, й вони пішли спати, бо всі були стомлені надмірним пияцтвом.
2 Зосталась лиш сама Юдита у наметі та Олоферн, що простягнувсь на ліжку, бо був перепитий вином.
3 Юдита сказала до своєї слугині стати зовні її спочивальні й чекати, поки сама не вийде, як то щодня робила, бо сказала, що вийде на молитву. Те саме вона сказала й Багоасові.
4 Усі розійшлися, і в спочивальні нікого, чи він малий, чи великий, не зосталось. Тоді Юдита стала біля його ліжка та й промовила в дусі: «Господи, Боже Всемогутній! Поглянь на діло рук моїх у цю годину для звисочення Єрусалиму!
5 Бо нині час допомогти твоєму спадкоємству і виконати мій намір — розгромити ворогів, що проти нас повстали.»
6 І підійшовши до підпори ложа, що була близько від голови Олоферна, зняла шаблюку з неї
7 й, наблизившись до ложа, схопила його голову за волосся і сказала: «Скріпи мене, Господи, Боже Ізраїля, цієї днини!»
8 І двічі щосили вдарила його по шиї, й відтяла йому голову.
9 Потім відкотила тіло від постелі, здерла із стовпців заслону й за якийсь час вийшла; голову Олоферна ж дала вона слугині,
10 яка вкинула її в торбу на харчі. По тому вийшли через табір обидві разом, за звичаєм, на молитву і, пройшовши табором, обійшли байрак, зійшли вгору до Ветулії й прибули під браму міста.
11 Ще здалека закричала Юдита до вартових, що були при воротах: «Відчиніть, відчиніть ворота! З нами Бог, наш Бог; він ще докаже сили в Ізраїлі, виявить свою потугу проти ворогів, як він і зробив нині!
12 Скоро мужі міста почули її голос, притьмом зійшли до воріт міських та й скликали старших міста.
13 І збіглись усі від найменшого до найбільшого, бо їм здавалось неймовірним, що вона повернулась, тож, відчинивши браму, прийняли їх, запалили вогонь, щоб було видко, та оточили їх.
14 Юдита ж до них промовила вголос: „Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших.“
15 Тоді вийняла вона з торби голову й показала їм, кажучи: „Ось голова Олоферна, головного полководця асирійського війська; ось завіса, що під нею він спав, коли був п’яний! Господь його побив рукою жінки!
16 Слава Господеві, що зберіг мене на путі, якою я ступала, бо мій вигляд звів його — йому ж на погибель. Він не вчинив зо мною гріха мені на ганьбу та на сором.“
17 Зрадувався вельми ввесь народ і, припавши до землі, поклонились вони Богові й сказали разом: „Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу!“
18 Озія ж промовив до неї: „Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім понад усіх жінок на землі! Благословенний Господь Бог, що створив небо й землю, що повів тебе на те, щоб стяти голову вождеві наших ворогів.
19 Уповання на тебе ніколи не пропаде в серці людей, які згадуватимуть повіки силу Божу.
20 Хай Бог тобі вчинить, на вічне вивищення, щоб ти зазнала благ за те, що власного життя не пощадила тоді, як рід наш був принижений, але відвернула наш занепад, поводившись по правді перед нашим Богом.“ Ввесь народ озвався: „Нехай так буде!“
1 Юдита ж до них промовила: «Послухайте мене, браття! Візьміть оцю голову й повісьте на верху вашого муру.
2 А як на світ благословитиметься і зійде сонце над землею, кожний з вас візьме військову зброю й кожний воїн вийде з міста. Ви настановите вождя над ними, немов би ви хотіли спуститись на рівнину до передньої стежі асирійців, але не сходіть.
3 Ці схопляться за повну зброю, кинуться у табір і збудять вождів асирійського війська, що прибіжать знову до намету Олоферна, але його не знайдуть. Тоді нападе на них страх, і вони втечуть від вас.
4 Ви й усі мешканці Ізраїльського краю пуститесь навздогін за ними, будете їх бити здовж їхньої дороги.
5 Та перше, ніж те вчинити, покличте мені Ахіора аммонія, щоб бачив та впізнав того, який зневажив дім Ізраїля і його самого до нас на смерть вислав.»
6 І покликали Ахіора з дому Озії. Як же той прийшов і побачив голову Олоферна в руці одного чоловіка з народних зборів, припав обличчям до землі й знепритомнів.
7 Підвели його, і він припав до ніг Юдити та й, уклонившись їй, промовив: «Благословенна єси по всьому наметі Юди й у всіх народів, ти, чиє ім’я почувши, зжахнуться!
8 Тепер повідай же мені, що ти вчинила цими днями.» І Юдита оповіла йому посеред народу все, що вчинила від того дня, коли була відійшла, і аж до тієї миті, коли розмовляла з ними.
9 Як перестала говорити, народ закричав голосно, тож їхній веселий крик розлігся містом.
10 Ахіор же, побачивши все, що вчинив Господь Ізраїля, увірував твердо в Бога, прийняв обрізання і був зачислений до дому Ізраїля аж по цей день.
11 А як настав ранок, мешканці Ветулії вивісили на мурі голову Олоферна; кожний муж узяв свою зброю, й вони вийшли загонами на схили гори.
12 Побачили їх асирійці, послали, щоб попередити своїх вождів, а ці пішли до отаманів, тисячників і до всіх старшин.
13 Прибули вони до намету Олоферна й мовили до того, що був над усім його майном: «Збуди лишень нашого пана, бо он ті раби насмілилися спуститись проти нас до бою, самим собі на цілковиту загладу.»
14 Увійшов Багоас і вдарив об завісу в наметі, гадав бо, що той спав з Юдитою.
15 Але що ніхто не озвався, то він і відхилив завісу, ввійшов у спочивальню й знайшов його простягнутого на порозі, мертвого, без голови.
16 І закричав сильно, заходився плакати, стогнати, вельми взивати, роздер на собі одіж: ,
17 а потім увійшов у намет, де перебувала Юдита і, не знайшовши її, вискочив до народу й закричав:
18 «Раби вчинили зраду! Одна жінка з-поміж єврейок навела сором на дім царя Навуходоносора! Ось бо Олоферн лежить на землі мертвий, без голови!»
19 Почувши це начальники асирійського війська, порвали на собі одежу й вельми упали на дусі. І серед табору зчинивсь надто великий крик та лемент.
1 Якже почули ті, що були в наметах, про те, що сталось, отетеріли.
2 Тремтіння й страх напав на них, так що не було й двох людей, які були б укупі; всі порозбігались різними стежками по долині та по горах.
3 Ті, що розтаборились у горах навколо Ветулії, теж кинулись утікати. Тоді сини Ізраїля, — усі вояки, що були між ними, — вдарили на них.
4 Озія вислав посланців у Ветемостем, Бевай, Хову, й Колу та в усю землю Ізраїля, щоб ті оповіли про те, що сталось, та щоб усі накинулись на ворогів і винищили їх.
5 Як тільки почули про це сини Ізраїля, всі разом напали на них і стинали аж до Хови. Так само і в Єрусалимі й з усіх гір пристали до них люди, бо їм були сказали про те, що сталось у таборі їхніх ворогів. Та й ті, що в Гілеаді та Галилеї, вдарили на них збоку, розпорошили їх дуже, аж дійшли вони до Дамаску та його околиць.
6 Решта ж мешканців у Ветулії кинулась на асирійський табір й розграбувала його, отож і розбагатіли вельми.
7 Сини ж Ізраїля, повернувшися з битви, заволоділи тим, що зосталось. Села й хутори по горах та в долині також: захопили велику здобич, бо було її неймовірна сила.
8 Первосвященик Йоаким і рада (старших) синів Ізраїля, що жили в Єрусалимі, прийшли, щоб подивитись на ті блага, які Господь учинив для Ізраїля, та щоб побачити Юдиту і її привітати.
9 А як увійшли до неї, то взяли її вихваляти однодушно та промовляти до неї: «Ти слава Єрусалиму! Ти велика гордість Ізраїля! Ти велика честь нашого роду!
10 Вчинила єси все це своєю рукою. Вчинила єси для Ізраїля великі блага, і Богові це було приємно. Благословенна будь Господом Вседержителем по віки вічні!» І ввесь народ сказав: «Нехай так буде!»
11 Тридцять день народ грабував табір. Намет Олоферна й увесь його срібний посуд, ліжка, балії і все начиння дали Юдиті; вона ж, забравши те, навантажила на свого мула, запрягла його до воза й ще нагромадила те на віз.
12 Усе ізраїльське жіноцтво збіглося, щоб подивитись на неї; величали вони її, повівши хоровід навколо неї. А вона, взявши гілки в руки, роздавала їх жінкам, що були з нею.
13 Опісля вони вінчались оливкою, вона й ті, що були з нею; а вона йшла перед народом, ведучи танок усього жіноцтва; кожний тоді муж Ізраїля, озброєний, з вінцями, йшов слідом за ними, виспівуючи пісень.
14 Юдита же перед усім Ізраїлем почала цю подячну пісню, і ввесь народ уголос заспівав цю пісню хвали.
1 Отож Юдита промовила: «Вдаряйте в бубни на прославу мого Бога, хай Господові звучать цимбали, зладьте для нього псалом і пісню, знесіть, призовіть його ім’я!
2 Бо він є Бог, що розбиває війни; Господь, який, отаборившися серед народу, вирвав мене з рук моїх гнобителів.
3 Прийшов Ашшур із гір, із півночі прийшов із тьмою свого війська, безліч якого ручаї загородила, а кіннота горби вкрила.
4 Він хвалився, що спалить край мій, що мечем вистинає моїх юнаків, розіб’є об землю моїх немовляток ссущих, віддасть на здобич моїх діток малих, видасть на луп моїх дівчаток.
5 Але Господь Вседержитель звів їх нанівець рукою жінки.
6 Бо витязь їхній поліг не від руки вояків, ані нащадки велетнів його не побили, ані високі багатирі не накинулись на нього, лише — Юдита, дочка Мерарі! Вона зробила його млявим красою свого виду!
7 Вона скинула з себе вдовину одіж, щоб підбадьорити в Ізраїлі пригноблених. Обличчя намастила собі миром,
8 волосся на собі прибрала в пов’язь і надягнула, щоб звести його, льнянії шати.
9 Її сандалик привабив його очі, врода її полонила його душу, шаблюка перетяла його горло!
10 Перси жахнулись її відваги, й мідяни від її сміливости сторопіли.
11 Мої смиренні крикнули, й ті полякалися, мої кволі закричали й нагнали їм страху, зняли свій голос і ті кинулись у розтіч.
12 Сини служниць прошили їх і поранили їх, немов синів утікачів. Отак погинули вони в битві Господа мого.
13 Я воспіваю моєму Богові нову пісню. Ти, Господи, великий, сильний! Ти — дивний силою, непереможний!
14 Нехай усі твої творіння тобі служать, бо ти сказав, і вони з’явились, вислав твій дух — і він сотворив їх. Ніхто не може протистати голосові твоєму!
15 Навіть як гори задрижать до основ з водами, скелі, наче віск, перед обличчям твоїм розтануть, ти все ж таки прихильний тим, хто тебе боїться.
16 Мала бо річ — усяка жертва благовонна, а вже найменша — всякий жир, тобі на всепалення. Та той, хто Господа боїться, понад усе великий.
17 Горе народам, що повстають проти мого роду, Господь Вседержитель скарає їх у день суду, нашле вогонь і черву на їхнє тіло, і вони плакатимуть у муках повіки.»
18 А як прийшли в Єрусалим, то поклонились Богові, й коли народ очистивсь, принесли свої всепалення, добровільні жертви й дари.
19 Юдита посвятила Богові все рухоме майно Олоферна, що дав їй був народ; і завісу, що сама була взяла з його ліжка, теж посвятила Богові.
20 Народ радувався у Єрусалимі перед Святим святих три місяці, і Юдита була з ними.
21 А як минув той час, то кожний повертавсь додому, й Юдита пішла в Ветулію й проживала собі у своїм маєтку та й за життя свого була славетною по всій землі.
22 Чимало просило в неї руки, та ні один чоловік не спізнав її за всі дні її життя, відколи помер її чоловік Манассія і був приєднаний до свого люду.
23 Слава про неї зростала дедалі більше й більше, і вона постарілася в домі мужа свого, проживши 105 років. Слугиню свою вона випустила на волю. Померла ж вона в Ветулії, й поховано її в печері її чоловіка Манассії.
24 Дім Ізраїля оплакував її сім день. Перед смертю вона розділила майно між усіма родичами Манассії, свого чоловіка, та між власною ріднею.
25 І не було більш нікого, хто б непокоїв синів Ізраїля за днів Юдити — та й довгий час після її смерти.