Звернення Глави УГКЦ у 222-й тиждень повномасштабної війни, 17 травня 2026 року
Христос воскрес!
Дорогі браття і сестри!
Цієї неділі минає вже 222-й тиждень великої, кривавої та святотатської війни, яку російський агресор продовжує вести проти нашої мирної землі. Що більше ми говоримо про мир і завершення війни, то жорстокішими стають атаки ворога. І цей тиждень був одним із найтрагічніших.
Тринадцятого травня, а також у ніч на 14 травня російський агресор здійснив одну з наймасштабніших повітряних атак за весь час війни. Протягом майже доби було випущено понад півтори тисячі дронів і майже 60 ракет. Під ударом опинилися всі регіони нашої держави.
Здавалося, палала вся українська земля. Особливо жорстокого удару ворог завдав нашому багатостраждальному золотоверхому Києву. Найболючіше те, що мішенню цієї атаки стало мирне населення.
На Лівому березі столиці, в одному з найбільш густонаселених районів, ракета влучила в багатоповерховий житловий будинок. Після завершення рятувальних робіт стало зрозуміло, що вибух стався безпосередньо всередині будівлі, а уламки бойової частини були знайдені аж у підвалі.
Станом на сьогодні відомо про 24 загиблих, серед яких — троє дітей. Майже 50 людей зазнали поранень. І це — лише один удар, одне місце, одна мить. Загалом близько 95 відсотків усіх атак під час цього масованого обстрілу були спрямовані на житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури.
Переживаючи цю трагедію, наш народ дивиться на неї також очима християнської віри. Тринадцятого травня вселенський католицький світ вшановує Фатімську Матір Божу, а також згадує річницю замаху на святого папу Івана Павла ІІ.
І саме в цей фатімський день знову біснувався червоний російський «дракон». За злочинним задумом своїх творців, він приніс нові численні людські жертви на демонський вівтар війни. Того дня в різних регіонах України загинуло близько 40 людей.
Ми висловлюємо щирі співчуття всім родинам, які втратили своїх рідних, і молимося за упокій душ невинно убієнних. Цими днями відбуватимуться похорони жертв цієї атаки, і вся Україна перебуватиме в жалобі.
Водночас наприкінці тижня сталася і світла подія — з російського полону було звільнено понад 200 наших захисників. За словами української влади, це лише початок великого обміну військовополоненими, який має охопити близько тисячі осіб. Особливо важливо, що додому повернулися ті, хто перебував у полоні найдовше — майже чотири роки. Серед них — захисники Маріуполя.
Ми тішимося разом із родинами, які знову обійняли своїх синів, чоловіків і батьків. Хочемо бути поруч із нашими героями. І вкотре із зраненої, зболеної, але незламної України звертаємося до світу: Україна стоїть, Україна бореться, Україна молиться.
Цього тижня в Трускавці відбулася чергова сесія Архиєрейського Синоду владик УГКЦ в Україні. Головною темою Синоду стало соціальне забезпечення духовенства. Готуючись до засідань, ми замовили незалежне дослідження соціального та фінансового становища нашого духовенства, проведене професійною компанією. Його результати вразили всіх.
Більшість духовенства живе нижче від середнього рівня забезпечення. Тридцять вісім відсотків наших душпастирів не мають достатньо коштів на одяг і взуття. Це означає, що понад третина живе за межею бідності. А три відсотки священників не мають можливості забезпечити себе навіть харчами.
З огляду на те, що більшість наших душпастирів є одруженими, цю важку соціальну скруту разом із народом переживають не тільки священники, монахи та монахині, а й їхні дружини та діти. Особливо зворушило те, що 92 відсотки всіх опитаних священників сказали, що є щасливими у своєму служінні. Попри надзвичайно важкі, а подекуди й нестерпні обставини, вони щасливі, що служать Богові та українському народові.
Тому сьогодні хочу бути голосом нашого Синоду і подякувати нашим священникам, їхнім родинам та монашеству за жертовне служіння і самопосвяту. Дякую за те, що вони поділяють усі труднощі, які переживає наш народ.
Хочу також висловити вдячність нашим вірним, парафіянам і членам парафіяльних рад, які діляться останнім шматком хліба зі своїми душпастирями, підтримуючи їх у служінні Церкві та людям. Ми пишаємося таким духовенством і дякуємо Господу Богу за добрих пастирів, які під час війни готові покласти своє життя за своїх овець.
Учора ми пережили особливу духовну подію в місті Ярославі на території Польщі. Це визначна подія не лише для Перемишльсько-Варшавської митрополії, а й для всієї нашої Церкви. Відбулася урочиста проща з нагоди 30-річчя коронації папськими коронами стародавньої Ярославської ікони Богородиці, знаної як «Милосердя двері».
Особливо промовистою є новітня історія цієї ікони. Ми пам’ятаємо, як світлої пам’яті папа Франциск, відкриваючи Ювілейний рік Божого милосердя, побажав, щоб саме ця ікона перебувала поруч із ним на площі Святого Петра.
Папа усвідомлював, що традиція відкривати ювілейні двері Божого милосердя у візантійській традиції християнського Сходу є значно давнішою, ніж у латинському Заході. Але цими дверима Божого милосердя є сама постать Пресвятої Богородиці. Сьогодні в Польщі цю ікону часто називають папською іконою.
У цей травневий місяць, особливо присвячений Пресвятій Богородиці, ми молилися за нашу зболену матір Україну, за наш народ і просили в Небесної Матері дару миру.
Тож сьогодні молимося: Господи Ісусе Христе, вислухай молитви Твоєї Матері. Зупини війну в Україні і благослови нашу багатостраждальну землю та наш зболений народ Твоїм справедливим, небесним миром.
Благословення Господнє на вас, з Його благодаттю і людинолюб’ям, завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Христос воскрес!
